Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-6526 2010 р. Головуючий у 1 інстанції - Гармаш Т.І.
Категорія – 27 Доповідач – Кодрул М.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Черненко В.В.
суддів - Кодрула М.А., Потапенка В.І.
при секретарі - Донець А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за апеляційною скаргою агропромислового виробничого приватного підприємства «Украгротехнологія» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2010 року по цивільній справі за позовом агропромислового виробничого приватного підприємства «Украгротехнологія» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року агропромислове виробниче приватне підприємство «Украгротехнологія» (далі АВПП «Украгротехнологія») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 30690 грн. боргу за договором позики та судових витрат. На підтвердження позову вказало, що 02 вересня 2002 року між ним та відповідачем був укладений договір позики грошових коштів. Відповідно до цього договору ОСОБА_1 отримав від підприємства у борг 13750 грн і зобов?язаний їх повернути включно до січня 2005 року. Гроші позичальнику були передані по видатковому касовому ордеру № 25 19 вересня 2002 року. Борг відповідач не повернув, лише відповідно до умов договору з нього при звільнені утримано 1487,08 грн.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути з відповідача 12012,92 грн. прямого боргу, 7767 грн. процентів, 10912 грн. з врахуванням індексу інфляції, а всього 30690 грн.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 травня 2010 року в задоволенні позову відмовлено в зв?язку з тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заборгованості та пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі АВПП «Украгротехнологія» просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що факт укладення договору позики та отримання відповідачем коштів з каси підприємства підтверджується письмовими та іншими доказами, яким суд не дав належної оцінки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, 2.
перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її задовольнити частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову АВПП «Украгротехнологія» суд виходив з того, що досліджений в судовому засіданні оригінал видаткового касового ордеру від 19 вересня 2002 року, копія якого міститься у матеріалах справи, може підтверджувати лише факт отримання коштів відповідачем, проте позивачем не надані належні та допустимі докази які б підтверджували наявність чи відсутність його заборгованості перед підприємством, а саме дані бухгалтерського обліку підприємства. Крім того суд в мотивувальній частині рішення послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи і допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовував свої позовні вимоги посилаючись на те, що 02 вересня 2002 року між ним та відповідачем був укладений договір позики грошових коштів, які відповідач отримав, але не повертає.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли під час дії ЦК України 1963 року, при вирішенні спору суд повинен був керуватися саме цими нормами закону, проте в рішенні суду зазначено, що суд керувався нормами ЦК України 2003 року, що є порушенням норм матеріального права.
Згідно з вимогами ст.374 ЦК України 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Статтею 376 ЦК України передбачено, що позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі. В тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі (ст. 375 цього Кодексу), заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком кримінально карних дій.
Факт укладення між сторонами договору позики 02 вересня 2002 року підтверджується матеріалами справи: наявністю копії договору, яка належним чином завірена підприємством, копією видаткового касового ордеру № 25 19 вересня 2002 року, оригінал якого оглянутий в судовому засіданні та в якому зазначено, що ОСОБА_1 отримав з каси підприємства 13500 грн., підстава для видачі позика, довідкою АВПП «Украгротехнологія» від 30 серпня 2007 року, з якої вбачається, що по даним бухгалтерського обліку на рахунку «розрахунки з робітниками та службовцями» з 2002 року за відповідачем рахується дебіторська заборгованість, що виникла з договору позики, копією позовної заяви ОСОБА_1 до АВПП «Украгротехнологія» від 25 липня 2007 року про витребування трудової книжки, стягнення боргу по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, в якій ОСОБА_1 зазначає, що стягнення з нього боргу по видатковому касовому ордеру від 19 вересня 2002 року є незаконним з тих
3.
підстав, що пройшло більше трьох років, пройшов строк позовної давності, крім того в нього з директором була усна домовленість про те, що з нього не будуть утримувати кошти, а віднесуть їх на збитки підприємства.
Заперечуючи проти заявленого позову ОСОБА_1 визнаючи, що у видатковому касовому ордеру від 19 вересня 2002 року стоїть його підпис, не визнавав факт укладення договору та отримання коштів, тобто в своїх поясненнях не посилався на те, що він погасив позику, чи отримав її в меншому розмірі ніж це вказано позивачем, чи провів розрахунок у який небуть інший спосіб. При цьому в установленому законом порядку ОСОБА_1 не оспорив ні факт укладення договору позики, ні отримання ним позичкових коштів.
Зважаючи на те, що факт укладення договору позики та отримання відповідачем коштів з каси позивача в сумі 13500 грн. доведено належними доказами, суд не мав законних підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу з тих підстав, що позивачем не надані належні та допустимі докази про наявність чи відсутність заборгованості відповідача, а саме дані бухгалтерського обліку підприємства, оскільки відповідач не посилався на те, що він погасив позику, тобто інших даних бухгалтерського обліку, крім наданих позивачем, немає.
В мотивувальній частині рішення суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, проте свій висновок ніяк не вмотивував.
Судова колегія вважає, що позивачем строк позовної давності не пропущено виходячи з наступного.
Відповідно до п.6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред?явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 71 ЦК України 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Оскільки згідно договору позики останній платіж ОСОБА_1 повинен був здійснити в січні 2005 року, то в частині строків позовної давності необхідно застосовувати норми ЦК України 2003 року.
Згідно ст.ст.257, 264 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку.
Договором позики від 02 вересня 2002 року укладеного між АВПП «Украгротехнологія» та ОСОБА_1 передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення позикових коштів заборгованість утримується з заробітної плати. Підписуючи вказаний договір ОСОБА_1 дав згоду на утримання заборгованості по позиці з його заробітної плати, тому утримання коштів на погашення заборгованості, яке відбулося 13 листопада 2006 року, перервало перебіг позовної давності і з цього дня строк позовної давності почав текти знову і закінчувався 13 листопада 2009 року.
З матеріалів справи видно, що позовна заява позивачем здана на пошту 28 вересня та зареєстрована в суді 02 жовтня 2009 року, тобто до закінчення строку позовної давності.
За таких обставин необхідно ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача прямого боргу в заявленому 4.
розмірі 12012 грн. 92 коп.
Позивачем заявлений позов про стягнення з позичальника процентів від суми позову з посиланням на ст..1048 ЦК України. Проте зазначену норму закону до правовідносин, що склалися між сторонами, застосувати не можна, оскільки договір укладався під час дії ЦК України 1963 року, нормами якого слід керуватися при вирішенні цього питання.
Відповідно до ст.170 ЦК України 1963 року, яка діяла на час укладення договору позики, проценти по грошових та інших зобов?язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов?язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів від суми позики необхідно відмовити.
Також необхідно відмовити в задоволенні позову про стягнення суми боргу з врахуванням індексу інфляції, оскільки позивачем не наведено необхідних розрахунків, а відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 5 ст. 88 УПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на це з ОСОБА_1 на користь агропромислового виробничого приватного підприємства "Украгротехнологія" необхідно стягнути судовий збір в сумі 120,12 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу агропромислового виробничого приватного підприємства "Украгротехнологія" задовольнити частково.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов агропромислового виробничого приватного підприємства "Украгротехнологія" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь агропромислового виробничого приватного підприємства "Украгротехнологія" 12012,92 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь агропромислового виробничого приватного підприємства "Украгротехнологія" судовий збір в сумі 120,12 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя:
Судді: