Справа № 2-304/10 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2010 року Калинівський районний суд Вінницької області

в складі головуючого: судді Янків Т.П.

при секретарі Гордієнко А.М.,

адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вчинення правочину під впливом обману з недодержанням вимог закону, стягнення збитків у подвійному розмірі та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач вказує, що 10.02.2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу будинку за 26 тис. грн., розташованого в АДРЕСА_1. На підтвердження своїх зобов”язань сплатив відповідачу в присутності свідків завдаток в сумі 1000 грн. та 400 дол.США, а відповідач видав йому розписку від 10.02.2007 року та передав йому ключі від даного будинку. Протягом 2007-2008 року ним було проведено ремонтні роботи в будинку, на що втрачено 4489 грн. та обробляв присадибну земельну ділянку. Проте відповідач відмовляється оформити договір купівлі-продажу будинку. Вважає, що порушення зобов”язань виникло зі сторони відповідача, тому він повинен повернути йому завдаток в подвійному розмірі, а також моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, в яких вказує, що 10 лютого 2007 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 усний договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1, який залишився відповідачу після смерті матері ОСОБА_5, за ціною 26 тис.грн., тді ж передав 1000 грн. та 400 дол.США завдатку в присутності свідків. ОСОБА_3 видав розписку про отримання завдатку та передав ключі від будинку. Однак, ОСОБА_3, змовчав про відсутність документів на будинок та, не маючи наміру укладати договір, узяв завдаток, передав ключі від хати, фактично маючи на меті, щоб він доглянув хату та провів в ній ремонт, а тому посилаючись на вказані обставини, вважає, що відповідач ОСОБА_3 шляхом обману уклав з ним договір купівлі-продажу хати, тобто з порушенням вимог закону, а тому має відшкодувати збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду та просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 збитки в подвійному розмірі в сумі 18377 грн., моральну шкоду в сумі 3000 грн., судові витрати по справі, а також 3100 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

В судовому засіданні позивчач позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що 10.02.2007 р. заключив з відповідачем ОСОБА_3 усний договір купівлі-продажу будинку, який розташований в АДРЕСА_1 за 26 тис.грн. та належав його матері, яка померла. Він знав, що документів на будинок у відповідача немає. В рахунок виконання зобов”язань по договору заплатив відповідачеві ОСОБА_3 завдаток — 400 дол.США та 1000 грн., отримав дозвіл на ремонт в будинку, а відповідач мав оформити документи на будинок та продати йому будинок. Проте, відповідач ОСОБА_3, взятих на себе зобов”язань не виконав, а натомість увів його в оману, пообіцявши йому продати будинок. Посилаючись на вказані обставини, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що 05.02.2007 року померла його мати. На другий день до них на кладовищі підійшли ОСОБА_2, щоб дізнатися про продаж будинку для своєї доньки. Однак, він погодився дозволити їм проживати в будинку. Вказані позивачем кошти отримали за проживання з умовою ніякого ремонту не проводити, оскільки необхідно оформляти документи після смерті матері, а відтак мають робити заміри з БТІ. Ніякої домовленості між ними про продаж будинку не було. В жовтні 2008 року попередили ОСОБА_7 про необхідність звільнити будинок. Фактично донька проживала до весни, але ключі повернули лише в листопаді 2009 року. Він добровільно пропонував позивачу повернути отримані кошти, щоб розійтися по доброму. Крім того, він не міг укладати договору купівлі-продажу будинку, оскільки не мав документів на нього, а також у нього ще є брат, який також мав право на спадщину. Оскільки ні він, ні його дружина, яка писала розписку, юридично не обізнані, тому й написали в розписці “завдаток за хату”. Позивач до нього про оформлення договору купівлі-продажу жодного разу ні письмого, ні усно не звертався. Посилаючись на вказані обставини, просить в позові відмовити та стягнути з позивача витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що нічого про продаж будинку не знає. На другий день після похорону до них підійшов ОСОБА_2 з дружиною і попросив, щоб дозволили проживати в будинку їх доньці. Він знає, що брат хотів сам проживати в даному будинку. Ніяких розмов про продаж не було. Особисто до нього ніхто з пропозиціями продати будинок не звертався.

Заслухавши пояснення сторін та свідків, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає відмовити в задоволенні позову з таких підстав.

Суд, оцінюючи, відповідно до ст.212 ЦПК України, всебічно, повно, об”єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що в судовому засіданні на підставі належних, допустимих, достовірних, взаємопов”язаних між собою в сукупності доказів, встановлені наступні факти та обставини.

За положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов”язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Так, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що на прохання ОСОБА_2 ОСОБА_3 дозволив проживати доньці його дружини ОСОБА_8 з дітьми в будинку своєї матері, за що отримав кошти за найом житла, а дружина відповідача написала розписку. Оскільки відповідач ОСОБА_3 мав намір проживати в даному будинку, він у жовтні 2008 року попередив ОСОБА_2 про необхідність звільнити будинок. Однак, позивач заперечував, оскільки вважає, що між ними укладено договір купівлі-продажу будинку в усній формі, і ним, як стороною виконані усі умови договору, а відповідач умисно ввів його в оману, оскільки не повідомив його про відсутність документів на будинок та не виготовив їх. Проте з такими твердженнями позивача погодитися не можна, оскільки 05.02.2007 року померла мати відповідачів ОСОБА_5, а тому на момент укладання купівлі-продажу будинку, тобто 10.02.2007 року, на який посилається позивач, ні ОСОБА_3, ні його брат ОСОБА_4 власниками даного будинку не були.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні укладення договору купівлі-продажу, на який посилається позивач, відбулося 10.02.2007 року, тобто в той день, коли позивач передав кошти відповідачу ОСОБА_3, дружина якого написала розписку про отримання завдатку. На підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу будинку в усній формі позивач посилається на розписку та показання свідків. Однак, такі твердження суд до уваги не приймає, оскільки згідно ч.3 ст.208 ЦК України угоди між фізичними особами на суму, що перевищуєв 20 та більше разів неоподаткованого мінімуму доходів громадян здійснюється в письмовій формі.

Відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсними судом не вимагається. Крім того, ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі продажу будинку укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченю та державній реєстрації, чого між сторонами зроблено не було.

Таким чином, твердження позивача про укладення договору купівлі-продажу в усній формі з відповідачем в лютому 2007 року судом до уваги не приймається, оскільки на момент укладення такого усного договору між сторонами відповідач не був власником даного будинку, а лише спадкоємцем, а тому не мав права укладати будь-які договори, а також, крім нього право на даний будинок мав його брат — відповідач по справі ОСОБА_4

Відповідно до ч.2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні жодних правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо укладення договору не було, оскільки будинок АДРЕСА_1 не перебував у власності відповідачів ОСОБА_3, а відтак жоден з відповідачів не міг укладати жодних договорів.

Крім того, позивач та відповідач строк передачі повної суми грошей за будинок, строк передачі будинку, документів на сам будинок не встановили. Для укладання договору купівлі-продажу до нотаріуса не зверталися, не планували укласти та не уклали будь-який попередній договір. Вказані обставини в судовому засіданні визнаються як позивачем, так і відповідачем.

Пункт 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Посилання позивача на те, що відповідач уклав угоду під впливом обману, який полягає в тому, що відповідач змовчав про відсутність документів про право власності на житловий будинок, а також тягнув з оформленням документів, суд оцінює критично, оскільки позивач ОСОБА_2 підтвердив у судовому засіданні те, що йому було відомо, що відповідач не має правовстановлюючих документів на житловий будинок, а також про те, що крім відповідача право на житловий будинок також має брат ОСОБА_3 Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_3 оформив свої спадкові права лише в 2009 році, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. Крім того, позивач ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що він звертався до відповідачів у письмовій формі про укладення договору купівля-продажу будинку взагалі, отже твердження ОСОБА_2 про те, що відповідач продав йому будинок ще у 2007 році є безпідставними.

Позивачем на підтвердження своїх вимог була надана розписка, в якій вказано, що він передав відповідачу “завдаток за хату”. Але суд не може вважати цю розписку, як доказ, підтверджуючий позовні вимоги позивача, так як вона оформлена неналежним чином, а саме не посвідчена нотаріусом та державно не зареєстрована. Крім того, в розписці не вказано про яку саме «хату» йде мова, чи це продаж хати, чи як доводить відповідач-плата за найом хати.

Відповідно до ст.570 ЦК України завдатком є, зокрема, грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього договором платежів на підтвердження зобов”язання і на забезпечення його виконання.

Зазначення особисто дружиною відповідача ОСОБА_3 у розписці, що отримані ним від позивача кошти є “завдатком за хату” не змінює суті правовідносин, а свідчить про юридичну необізнаність сторін.

Судом встановлено, що між сторонами була домовленість про найм будинку, оскільки відповідач ОСОБА_3, хоч і не був власником будинку, але фактично розпоряджався ним, тому й передав ключі від будинку на прохання позивача для тимчасового проживання доньки його дружини та отримав плату за її проживання. Власлідок чого донька дружини позивача проживала в будинку 33 міс. і заплатили кошти саме за проживання, а відповідач ОСОБА_3 на виконання домовленості надав будинок для проживання і отримав кошти за проживання доньки дружини позивача.

Також є безпідставними вимоги позивача і в частині відшкодування збитків за проведення ремонту будинку.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 коштів витрачених на ремонт будинку є безпідставними, оскільки як вбачається і з матеріалів справи і з пояснень сторін ремонтні роботи в будинку здійснювалися позивачем добровільно і без будь-якої згоди на це відповідачів, тому понесені позивачем витрати не є шкодою в розумінні ст.1166 ЦК України.

Крім того, надані позивачем докази щодо проведення ним ремонту будинку та їх вартості суд оцінює критично, оскільки проведені роботи по ремонту будинку були здійснені позивачем з власної ініціативи. Позивачем не надано доказів отримання дозволу відповідачів на проведення таких робіт, тому суд вважає, що ніяких прав позивача відповідач цим не порушував, та й не міг порушити, оскільки будь-якого відношення до ремонту будинку не має. В зв»язку з цим суд визнає недостовірними пояснення в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 дозволив їм у будинку робити ремонт. Крім того, під час вселення позивачем в будинок акт опису та обстеження матеріально-побутових умов не складався і будь-яких претензій позивач до відповідача не пред»являв. Ніяких доказів, а саме: квитанцій, чеків про вартість та повний перелік проведених робіт позивачем в судовому засіданні надано не було, натомість всі розрахунки було здійснено самим позивачем та його дружиною, що не може бути підставою для обґрунтування вимог позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 також повідомив, що в травні 2009 року донька вибралася з будинку, а ключі від будинку повернула відповідачу, що також спростовує його твердження про укладення договору купівлі-продажу будинку. Крім того, як до розгляду справи по суті, так і в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3, бажаючи припинити спір в суді, а також йдучи на зустріч позивачу, пропонував повернути ОСОБА_2 отримані від нього кошти в сумі 1000 грн. та 400 дол.США, однак ОСОБА_2 категорично відмовився.

Відповідно до роз”яснень, що містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” та вимог ст.23 ЦК України спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Судом не встановлено, що позивачу діями відповідача завдана моральна шкода, передбачена ст.23 ЦК України, тому вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд на підставі ст.10 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ст.11 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог, вважає в задоволені позову відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 215, 220, ч.3 ст.208, 547,570, 626,638,655,657, 1166, 1216, ч.2 ст.1299 ЦК України, п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, ст.ст.10, 11, 208, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вчинення правочину під впливом обману з недодержанням вимог закону, стягнення збитків у подвійному розмірі та стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 тис.100 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя