Справа № 2-200/2010 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

07 жовтня 2010 р. Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого  судді                 - Жмайло Н.В.

при секретарі                     - Шапкун Ю.В.

за участю:

представника позивача             - ОСОБА_1    

позивача                     - ОСОБА_2

відповідача                     - ОСОБА_3    

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Тернівки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку нерухомого майна, набутого під час шлюбу, та стягнення компенсації її вартості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку нерухомого майна, набутого під час шлюбу, та стягнення компенсації її вартості. Свою позовну вимогу позивач мотивує тим, що 23 липня 1999 року вона з відповідачем ОСОБА_3 уклали шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Тернівської міської Ради Дніпропетровської області. Від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. В зв’язку з тим, що з вересня 2009 року відносини з відповідачем остаточно погіршилися, вони  проживають окремо, та не ведуть спільного господарства. Під час шлюбу вони з відповідачем за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. 16.12.2005 року відповідач відповідно до угоди дарування подарував 1/3 частину спірної квартири дитині ОСОБА_4, яка проживає з відповідачем, в зв’язку з чим позивачу належить 1/3 частина АДРЕСА_1. Між ними не досягнуто згоди про розподіл майна у добровільному порядку, тому позивач вимушена звернутися до суду. Оскільки на сьогоднішній час вартість зазначеного майна складає – 111 447 грн., то позивач просить її позов задовольнити, та відповідно до ст. 364 ЦК Укоаїни припинити її право власності на частку нерухомого майна, набутого під час шлюбу, та стягнути компенсацію її вартості у сумі 37 149 грн.

В своїх письмових запереченнях відповідач позов не визнав, посилаючись на те що, позивач не додала до позовної заяви доказів, що АДРЕСА_1   була куплена ними під час шлюбу, також відповідно до ч.2 ст. 364 ЦК України матеріальна компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою, а відповідач не згоден виплачувати матеріальну компенсацію позивачеві, також вважає, що спірна квартира куплена за кошти його батька, так як він отримав одноразову допомогу у зв’язку з професійним захворюванням, крім того з ним мешкає їх малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на якого він сплачує аліменти позивачу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на наведені обставини, та суду пояснила, що вона з вересня 2009 року не проживає з відповідачем однією сім’єю та не користується АДРЕСА_1. Оскільки квартира придбана під час шлюбу за сумісні кошти, окрім того нею було вкладено значні кошти, отримані від продажу належної їй квартири, в ремонт зазначеної квартири, та їй належить 1/3 частини цієї квартири, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на наведені обставини, та суду пояснив, що позивач з вересня 2009 року не проживає з відповідачем однією сім’єю та не користується АДРЕСА_1. Оскільки квартира придбана під час шлюбу за сумісні кошти, та позивачці належить 1/3 частини цієї квартири, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на письмові заперечення, та суду пояснив, що  АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу з позивачем, але гроші на придбанні квартири давав йому його батько, позивач на час придбання квартири ніде не працювала. Також пояснив, що він не згоден виплачувати матеріальну компенсацію позивачеві за її частку майна, так як він сплачує аліменти на утримання малолітньої дитини, хоч дитини проживає з ним. Підтвердив суду ту обставину, що позивачем було вкладено кошти у ремонт квартири, отримані від продажу її квартири в розмірі половини її вартості.

    Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача , допитавши свідків,   дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 23 липня 1999 відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Тернівської міської ради в Дніпропетровській обл., згідно актового запису № 104, що підтверджується копією свідоцтва про одруження. Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25-26).

Під час шлюбу сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 29.11.2002 року, вартість якої складає – 111 447 грн., відповідно до висновку експертного дослідження № 58 від 28.08.2009 року (а.с. 47, 8-19).        

Згідно з копії договору дарування від 16.12.2005 г., відповідач ОСОБА_3 подарував 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_1 сину ОСОБА_4.(а.с. 24).

    Відповідно до акту начальника ЖРЕК -1, в.о. начальника ЖРЕУ -2, паспортиста ЖРЕК № 1,  позивач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 з 2009 року без прописки. (а.с. 27).

Відповідно до ст. 355 ч.2, ст. 356 ч.1 ЦК України, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1 ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, виходячи з зазначених вимог законодавства, суд вважає, що в судовому засіданні знайшла підтвердження та обставина, що спірне майно, а саме АДРЕСА_1, – придбане сторонами під час шлюбу, частка кожного з подружжя у праві власності не визначалась, а тому воно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя та має бути поділено між ними відповідно до засади рівності часток  подружжя.

Суд вважає, що наступне дарування відповідачем належної йому 1/3 частки спірної квартири синові ОСОБА_4 не може вплинути на рівність часток подружжя в праві власності на спірне майно, оскільки є лише способом розпорядження відповідачем належною йому власністю.

За таких обставин суд вважає, що до виниклих між сторонами спірних правовідносин не можуть бути застосовані вимоги ст. 364 ЦК України, що передбачає порядок виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, а ці правовідносини регулюються ст. ст. 70 ч.1, 71 Сімейного Кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази  подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 70 Сімейного Кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували ту обставину, що їй на праві власності належить саме 1/3 частка спірного нерухомого майна, як видно з пояснень сторін в судовому засіданні, між сторонами угоди про розподіл спільного сумісного майна саме з таким визначенням часток не укладалось, також позивачем в позовній заяві не ставилося питання про розподіл спільного майна подружжя, набутого під час шлюбу з виділенням їй 1/3 частки майна. Тому суд позбавлений можливості зробити висновок про те, що частка позивача в спільному сумісному майні подружжя становить 1/3 та є незначною, що позбавляє суд можливості зробити висновок і про її вартість.

Відповідно до ч.ч.1,4,5 ст. 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість
його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема
на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише
за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом
України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВСУ України № 11 від21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ   про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Вирішуючи  питання  про поділ майна,  що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,  зокрема  неподільної  речі, суди мають застосовувати   положення  частин  4,  5  ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової  компенсації  та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.  За відсутності  такої  згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав,  передбачених ст. 365 ЦК, за умови  звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний  рахунок  суду відповідної грошової суми.

Згідно ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Оскільки відповідач позов не визнав, згоди на попереднє внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не надав, у суду відсутні підстави для поділу спільного сумісного майна подружжя шляхом припинення права власності позивача в спірному майні та стягнення на її користь компенсації вартості цього майна.

Судом не можуть бути прийняті до уваги свідчення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, кожен окремо, суду показав, що гроші на придбання АДРЕСА_1 давав сторонам батько відповідача – свідок ОСОБА_5, так як він отримав одноразову допомогу у зв’язку з професійним захворюванням, також судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення відповідача в цій частині, оскільки інших об’єктивних доказів, які б підтверджували цю обставину, відповідачем суду не надано, а зазначені свідки є близькими родичами – батьками відповідача. Стосовно доданої копії постанови Відділення виконавчої дирекції ФССНВУ в м. Тернівка від 05.11.2002 р. (а.с. 36-37), відповідно до якої свідкові ОСОБА_7 було призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 8800 грн., то зазначена постанова підтверджує лише факт нарахування свідкові зазначених коштів, але не доводить факт їх спрямування на придбання квартири.

Також судом не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача стосовно того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки він тривалий час зайве сплачував аліменти на користь позивачки на утримання дитини, хоча дитина проживала з ним, оскільки відповідач з відповідним позовом до позивача не звертався і рішення суду з цього приводу не ухвалювалося, інших доказів, які б підтверджували зазначену обставину, відповідачем суду не надано, окрім того, такі вимоги не є такими, що підлягають взаємозаліку з позовними вимогами позивача.

    Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 355 ч.2, 356 ч.1 ЦК України, ст. ст. 60 ч.1, 70 ч.1, 71 ч.ч. 1, 4, 5 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 10,11,60,88,212-215  ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку нерухомого майна, набутого під час шлюбу, та стягнення компенсації її вартості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд  шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий