КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20.10.2010                                                                                           № 6/240

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:            Нєсвєтову Н.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача:                    Науменко І.В. – довіреність №4 від 12.04.2010 р.          

відповідача-1:          не з’явився;

відповідача-2:          не з’явився;

третьої особи:                    Загороднюк А.Д. – довіреність від 15.03.2010 р.;

                              Серветник С.Ю. – довіреність від 20.02.2010 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства  "Братський сирзавод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.05.2010

 у справі № 6/240 ( .....)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазис"

 до                                                   ОСОБА_4

                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю "Братський сирзавод"

 третя особа відповідача           Відкрите акціонерне товариство  "Братський сирзавод"

 про                                                   визнання недійсними положень статутів

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. у справі №6/240 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Оазис” (далі – ТОВ “Оазис”, позивач) до ОСОБА_4 (далі – відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Братський сирзавод” (далі – ТОВ “Братський сирзавод”, відповідач-2) про визнання недійсними положень статутів був задоволений повністю.

Вирішено:

“Визнати недійсними в частині внесення ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ “Братський сирзавод” права грошових вимог, підтверджених рішеннями суду, наступних положень статутів ТОВ “Братський сирзавод”:

-          пп. 4 п. 8.1.1.4., пп.. 5 п. 8.1.1.4., пп. 6 п. 8.1.1.4., пп. 7 п. 8.1.1.4., пп. 8 п. 8.1.1.4. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Братський сирзавод”, затвердженого протоколом № 1 загальних зборів учасників від 15.03.2006 р., зареєстрованого 18.04.2008 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, № запису 10711020000005311;

-          пп. 4 п. 8.1.1.4., пп. 5 п. 8.1.1.4., пп. 6 п. 8.1.1.4., пп. 7 п. 8.1.1.4., пп. 8 п. 8.1.1.4. статуту ТОВ “Братський сирзавод” (нова редакція), затвердженого протоколом № 2 загальних зборів учасників від 11.05.2006 р., зареєстрованого 17.05.2008 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, № запису 1071050002005311;

-          пп. 6 п. 8.1.1.3., пп. 7 п. 8.1.1.3, пп. 8 п. 8.1.1.3., пп. 9 п. 8.1.1.3., пп. 10 п. 8.1.1.4 статуту ТОВ “Братський сирзавод” (нова редакція), затвердженого протоколом № 3 загальних зборів учасників від 15.02.2007 р., зареєстрованого 22.09.2008 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації № запису 10711030006005311;

-          пп. 6 п. 8.1.1.3, пп. 7 п. 8.1.1.3, пп. 8 п. 8.1.1.3., пп. 9 п. 8.1.1.3., пп. 10 п. 8.1.1.4. статуту ТОВ “Братський сирзавод” (нова редакція), затвердженого протоколом № 5 загальних зборів учасників від 14.07.2009 р., зареєстрованого 16.07.2009 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, № запису 10711050009005311.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ “Оазис” 42,50 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ТОВ “Братський сирзавод” на користь ТОВ “Оазис” 42,50 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

Не погодившись з рішенням, Відкрите акціонерне товариство “Братський сирзавод” (далі – ВАТ “Братський сирзавод”), який є учасником ТОВ “Братський сирзавод” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

ВАТ “Братський сирзавод” вважає, що рішення Господарського суду міста Києва є необґрунтованим та при його прийнятті допущено порушення норм чинного законодавства, що виявилися в наступному:

- судом першої інстанції не було встановлено та належним чином не перевірено наявності у позивача суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також не з’ясовано питань про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, у зв’язку з чим не враховано рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 p. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин”, Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 року № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” та допущено порушення ст. 1 ГПК України;

- Оскаржуваним рішенням суд порушив права та законні інтереси ВАТ “Братський сирзавод” як учасника відповідача-2, оскільки ВАТ “Братський сирзавод” не було залучено до участі в розгляді справи.

Оскаржуваним рішенням, суд фактично допустив припинення підприємства, одним із учасників якого є ВАТ “Братський сирзавод”, не надавши його учасникам привести статутні документи товариства у відповідності до закону;

- прийнятті до уваги безпідставних посилань позивача на п. 39 Інформаційного листа ВГСУ “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 року № 01-8/164 та ст. 515 Цивільного кодексу України як неможливість заміни кредитора на стадії виконання рішення суду, у зв‘язку з нерозривністю пов‘язаних з особою ОСОБА_4 зобов’язань, що виникли на підставі рішень судів;

- порушенні ч. 6 ст. 84 ГПК України в якій визначено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету. В резолютивній частині рішення суд неправильно вказав розподіл судових витрат, оскільки вказаний їх розмір не відповідає розміру визначеному чинним законодавством та сплаченим позивачем.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін.

Ухвалою від 12.08.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 06.10.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/8 від 05.10.2010 р. в зв’язку із зайнятістю судді Рєпіної Л.О. у розгляді справ у складі іншої судової колегії для розгляду справи № 6/240 призначено колегію у складі головуючого-судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В. (суддя-доповідач), Нєсвєтової Н.М.

06.10.2010 р. розгляд справи відкладений на 20.10.2010 р. в зв’язку з неявкою відповідачів.

Ухвалою від 20.10.2010 р. ВАТ “Братський сирзавод” було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2.

20.10.2010 р. в судове засідання з’явились представники позивача та заявника апеляційної скарги (третьої особи).

Представники відповідачів в судове засідання не з’явились. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що свідчать поштові зворотні повідомлення. В зв’язку з вказаним та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

15.03.2006 р. загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю “Братський сирзавод” було затвердженого статут та сформовано статутний фонд (капітал) вказаного Товариства.

18.04.2006 р. статут було зареєстровано державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації.

11.05.2006 р. загальними зборами учасників ТОВ “Братський сирзавод” затверджено нову редакцію статуту товариства, яку зареєстровано 17.05.2006 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації.

15.03.2007 р. протоколом № 3 загальних зборів учасників затверджено чергову нову редакцію статуту ТОВ “Братський сирзавод”.

Нову редакцію статуту зареєстровано 22.09.2008 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації.

Останню редакцію статуту ТОВ “Братський сирзавод” затверджено протоколом загальних зборів учасників № 5 від 14.07.2009 р. та зареєстровано 16.07.2009 р. державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації.

Учасниками ТОВ “Братський сирзавод”, відповідно до статутних документів є ВАТ “Братський сирзавод”, ТОВ “Оазис”, ВАТ “Інвестиційна компанія “Енерго-Інвест”, гр. ОСОБА_4

ОСОБА_4 передано до статутного фонду ТОВ “Братський сирзавод” права грошових вимог, підтверджених рішеннями суду, а саме:

- право грошової вимоги, що виникло із договору купівлі-продажу від 16.09.2003 р. і підтверджене рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 01.02.2006 р. у справі № 2-37 (за позовом ОСОБА_4 до ВАТ “Братський сирзавод”) про сплату коштів, сплачених за товар у сумі 32000,00 грн., пені у сумі 5506,24 грн., трьох процентів річних у сумі 1128,32 грн., інфляційних втрат у сумі 4160,00 грн., всього розмір грошової вимоги становить 42794,56 грн. (пп. 4 п. 8.1.1.4. статуту в редакції від 15.03.2006 р., пп. 4 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 11.05.2006 р., пп. 6 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 15.02.2007 р., пп. 6 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 14.07.2009 р.);

- право грошової вимоги, що вникло із договору купівлі-продажу від 01.10.2003 р. і підтверджене рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 01.02.2006 р. у справі № 2-38 (за позовом ОСОБА_4 до ВАТ “Братський сирзавод”) про сплату коштів, сплачених за товар у сумі 59290,00 грн., пені у сумі 9787,33 грн., три проценти річних у сумі 2002,86 грн., інфляційних витрат у сумі 7707,07 грн., всього розмір грошової вимоги становить 78787,26 грн. (пп 5 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 15.03.2006 р., пп. 5 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 11.05.2006 р., пп. 7 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 15.02.2007 р., пп. 7 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 14.07.2009 р);

- право грошової вимоги, що вникло із договору купівлі-продажу від 28.07.2003 р. і підтверджене рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 01.02.2006 р. у справі № 2-39 (за позовом ОСОБА_4 до ВАТ “Братський сирзавод”) про сплату коштів, сплачених за товар у сумі 10000,00 грн., пені у сумі 1922,71 грн., три проценти річних у сумі 396,16 грн., інфляційних витрат у сумі 1100,00 грн., всього розмір грошової вимоги становить 13418,87 грн. (пп. 6 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 15.03.2006 р., пп. 6 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 11.05.2006 р., пп. 8 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 15.02.2007 р., пп. 7 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 14.07.2009 р.);

- право грошової вимоги, що вникло із договору купівлі-продажу від 24.11.2003 р. і підтверджене рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 01.02.2006 р. у справі № 2-40 (за позовом ОСОБА_4 до ВАТ “Братський сирзавод”) про сплату коштів, сплачених за товар у сумі 31700,00 грн., пені у сумі 4678,17 грн., три проценти річних у сумі 873,11 грн., інфляційних витрат у сумі 2505,09 грн., всього розмір грошової вимоги становить 39766,37 грн. (пп. 7 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 15.03.2006 р., пп. 7 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 11.05.2006 р., пп. 9 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 15.02.2007 р., пп. 9 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 14.07.2009 р.);

- право грошової вимоги, що вникло із договору поруки від 11.12.2003 р. і підтверджене рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 01.03.2006 р. у справі № 2-70 (за позовом ОСОБА_4 до ВАТ “Братський сирзавод”) про сплату боргу у сумі 210270,26 грн. (пп. 8 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 15.03.2006 р., пп. 8 п. 8.1.1.4 статуту в редакції від 11.05.2006 р., пп. 10 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 15.02.2007 р., пп. 10 п. 8.1.1.3 статуту в редакції від 14.07.2009 р.).

Згідно з ч. 1 статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що права грошових вимог позивача, які виникли на підставі рішень, суду не можуть бути відчужені та не підлягають грошовій оцінці, а рішення суду не є цивільно-правовою угодою, укладеною між сторонами у добровільному порядку. Останнє є процесуальним документом, який носить зобов’язальний характер і є обов’язковим на всій території України та підлягає виконанню у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Судова колегія не погоджується з таким тлумаченням закону місцевим господарським судом, в зв’язку з тим, що:

Відповідно до ч. 1 ст.1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.2.2. рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” визначено, що господарським судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід з’ясовувати чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 року № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” також визначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.

Отже, суди у вирішенні спорів за позовами учасників про захист прав учасників товариства повинні досліджувати, чи уповноважений учасник на представництво інтересів товариства. Відсутність такого уповноваження є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім цього, у даному випадку, як зазначено, позивачем, оскільки вказані в положеннях статутів права грошових вимог фактично не були внесені до статутного фонду товариства і розмір частки відповідача-1 у статутному фонді не відповідає дійсності, то відповідно до Закону України “Про господарські товариства” та Цивільного кодексу України порушуються права саме товариства, а не його учасника.

Відповідно до п. 1 ст. 144 Цивільного кодексу України визначено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Отже, з наведеного випливає, що невнесення вкладу учасником (як зазначає позивач) є порушенням, саме, майнових прав товариства, а ні в якому разі не є порушенням прав його учасників (позивача), що внесли свою частку до статутного фонду.

Частка спутаного фонду гр. ОСОБА_4 була внесена в повному обсязі на підставі відповідного акту оцінки та передачі-приймання вкладів, що передаються у власність ТОВ “Братський сирзавод” від 15.03.2006 року. На підставі вказаного акту, який судом не було витребувано в порядку ГПК України, учасники товариства, в т.ч. і позивач за своєю згодою оцінили вклади кожного із учасників, в т.ч. і вклад ОСОБА_4 – право вимоги, що ґрунтувалося на підставі рішень судів. Зокрема, вказані дії учасників ТОВ “Братський сирзавод” не порушували вимоги Закону України “Про господарські товариства”. Частиною 1 ст.13 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. На момент внесення вкладів вказані вклади не підлягали незалежній експертній оцінці.

Більш того, ч. З ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” чітко визначені, які вклади заборонено вносити для формування статутного капіталу, а саме забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, крім випадків, встановлених законом для банків та інших фінансових установ, а також випадків, передбачених Законом України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” протягом строку його дії.

Отже, чинним законодавством не заборонено вносити в якості вкладу право вимоги, що виникло на підставі відповідних рішень судів.

Відповідно до п.п.4.1.- 4.2. рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” визначено, що вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, господарські суди повинні виходити з того, що затвердження установчого документа є необхідною дією у процесі створення господарського товариства. Тому для визначення підстав визнання установчих документів недійсними господарським судам слід керуватись пунктом 2 частини першої статті 110 Цивільного кодексу  України. З урахуванням положень цієї норми, підставами прийняття рішення про визнання недійсними установчих документів господарського товариства с порушення закону, які не можуть бути усунуті. Такою підставою може бути відсутність в установчих документах тих відомостей, які згідно із законом повинні обов’язково в них міститися. Даними відомостями відповідно до статей 88, 120, 134, 143, 151, 154 Цивільного кодексу  України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України “Про господарські товариства” є відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. При винесені оскаржуваного рішення господарських суд не звернув уваги на вказані норми, які є підставою визнання недійсними статутів.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України “Про господарські товариства” відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. Тому, якщо за наслідками розгляду справи встановлено, що на момент державної реєстрації господарського товариства його установчі документи не містили цих відомостей і не були приведені у відповідність із законом, господарський суд має підстави, керуючись положенням абзацу другого частини другої статті 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, визнати установчі документи та запис про державну реєстрацію господарського товариства недійсними. За наявності наміру сторін і реальної можливості приведення установчих документів товариства у відповідність з вимогами закону господарським судам рекомендується з метою недопущення припинення товариств, які здійснюють господарську діяльність, надавати сторонам можливість привести установчі документи у відповідність до закону.

Оскільки сторони по справі не заперечували проти позову, то фактично існувала реальна можливість привести статутні документи відповідно до вимог чинного законодавства без звернення до суду. Більш того, питання щодо внесення змін до статуту віднесено до компетенції загальних зборів учасників, чого судом також не було враховано.

Відповідно до п. 4.3. рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” визначено, що ст. 1 ГПК України надає підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тому якщо за наслідками розгляду справи господарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв’язку з невідповідністю змісту установчих документів закону або недотриманням закону під час їх прийняття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання установчих документів товариства або їх окремих положень недійсними.

Таким чином, господарським судом при винесені оскаржуваного рішення не було враховано вказаних норм права, у зв’язку з чим не встановлено та належним чином не перевірено наявності в Позивача суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також не з’ясовано питань про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Оскаржуваним рішенням суду фактично допустив припинення підприємства, одним із учасників якого є ВАТ “Братський сирзавод”, не надавши його учасникам привести статутні документи товариства у відповідності до закону.

Оскільки Статут товариства є актом товариства, то відповідачем відповідно повинне бути саме товариство, а не його учасник, що також не заперечується Практикою розгляду судами корпоративних спорів.

Так як Позивач залучив до участі в розгляді справи ОСОБА_4 як учасника товариства, то й інші учасники мали бути залученими до участі, чого судом не було зроблено..

Щодо посилання третьої особи на те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не вірно визначено розмір державного мита за даним спором, то воно є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру мито складає 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає саме 85 грн., як і зазначено в рішенні.

Враховуючи викладене, судова колегія встановила, що висновки, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття не вірного рішення. Господарський суд прийняв рішення про права і обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що відповідно до вимог статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення.

Позивачем не було надано суду належних доказів на спростування викладеного в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскаржуване рішення – скасуванню. Колегія приймає нове рішення, яким у задоволенні позову відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Братський сирзавод” – задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. в справі № 6/240 – скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оазис” (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14, кв. 27, код 31927605) на користь Відкритого акціонерного товариства “Братський сирзавод” (55400, Миколаївська обл.. Братський район, смт. Братське, вул. Промислова, 17, р/р №260059087 в МОД “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 326182, код   ЄДРПОУ 00446581) суму державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 42, 50 грн.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Справу № 6/240 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого Господарського Суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Нєсвєтова Н.М.

 28.10.10 (відправлено)