КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2010 № 6/191-7/335-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1;
від відповідача-1: Шурдук Р.В.;
від відповідача-2 не з’явились;
від відповідача-3 не з’явились;
від відповідача-4 не з’явились;
від відповідача-5 не з’явились;
від третьої особи: ОСОБА_3;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_4
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2010
у справі № 6/191-7/335-10 ( .....)
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_4
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокерська фірма "Діаманд"
Згурівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів
Великополовецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів
Мостищенська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів
Таращанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів
третя особа відповідача Всеукраїнський благодійний фонд "Щасливе дитинство"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі – позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Брокерська фірма “Діаманд” (далі - відповідач-1), Згурівської спеціальної загальноосвітньої школи інтернату І-ІІ ступенів (далі - відповідач-2), Великополовецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів (далі - відповідач-3), Мостищенської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів (далі - відповідач-4), Таращанської школи-інтернату спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів (далі - відповідач-5) про визнання недійсним договору про співробітництво №102/7 від 16.06.1994р., обґрунтовуючи свої вимоги удаваністю укладеного договору. На думку позивача, дійсною метою, з якою укладався спірний договір, була передача права власності на приміщення, а не створення благодійного фонду, що є підставою для визнання його недійсним. Окрім того, позивач наголошував на укладенні договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Брокерська фірма “Діаманд” (відповідача-1) не уповноваженою особою та взагалі відсутність у відповідачів повноважень створювати юридичні особи.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 02.03.2010р. до участі у справі залучено як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Всеукраїнський благодійний фонд “Щасливе дитинство” (далі – третя особа).
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 17.03.2010р. справу було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідачі відзиву на позов не надали, свою позицію у спорі не визначили, у зв’язку з чим справа розглядалась за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Третя особа заперечувала проти позову, зазначаючи про те, що позивач не є стороною спірного договору, а тому підстави вважати його права порушеними відсутні.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №6/191-7/335-10 в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №6/191-7/335-10 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Верховця А.А., Іваненко Ю.Г.
15.09.2010р. до початку судового засідання через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.09.2010р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю з’явитись в судове засідання, призначене на 15.09.2010р.
Представники Згурівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Великополовецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Мостищенської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів та Таращанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів у судове засідання 15.09.2010р. також не з’явились, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 29.09.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.
28.09.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії довідки БТІ від 30.04.2010р. та копії ухвали Верховного Суду України від 15.06.2010р.
29.09.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла телеграма, в якій суд повідомлявся про те, що позивач перебуває за межами м. Києва, але забезпечить явку у судове засідання свого представника за дорученням.
В судовому засіданні 29.09.2010р. представник позивача заявив усне клопотання про надання йому матеріалів справи для ознайомлення та відкладення у зв’язку з цим розгляду справи.
Представник відповідача-1 не заперечував проти клопотання представника позивача.
Представник третьої особи заперечував проти клопотання представника позивача, зазначаючи про те, що позивач через свого представника намагається штучно затягнути судовий розгляд.
Насамперед необхідно зазначити, що розгляд справи вже відкладався саме за клопотанням позивача. Окрім того, в судовому засіданні 29.09.2010р. представником позивача не було наведено жодних підстав, які б унеможливлювали розгляд справи за наявними в ній матеріалами. Зважаючи на обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, а також відсутності клопотань з цього приводу, колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні усного клопотання представника позивача та перейти до розгляду справи по суті.
Представник позивача в усних поясненнях, наданих в судовому засіданні 29.09.2010р., підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №6/191-7/335-10 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу позивача.
Представник третьої особи в усних поясненнях, наданих в судовому засіданні 29.09.2010р., заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники Згурівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Великополовецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Мостищенської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів та Таращанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів у судове засідання 29.09.2010р. не з’явились, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило, відзиву на апеляційну скаргу не направили, свою позицію по суті обставин, викладених у скарзі не визначили.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників Згурівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Великополовецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, Мостищенської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів та Таращанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16.06.1994р. між Згурівською, Бишевською, Великополовецькою, Мостищенською, Таращанською спеціальними загальноосвітніми школами-інтернатами (відповідачами по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Брокерська фірма “Діаманд” (відповідачем-1) було укладено договір №102/7 про співробітництво (далі - Договір), згідно з яким (п.1.1) сторони прийняли рішення створити окрему юридичну особу - благодійний фонд для допомоги дітям з порушеним розумовим розвитком. Відповідач-1 зобов'язався виділити приміщення для реєстрації Благодійного фонду з 17.06.1994р. і з дати його реєстрації передати на баланс останнього протягом 10 днів 4888 кв. м. нежитлового приміщення за адресою: 01054, м. Київ, вул. Дмитріївська, 18/24, 10-й поверх.
Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання Договору недійсним, позивач наголошував на тому, що Договір підписаний з боку відповідача-1 не уповноваженою особою, а також Договір є удаваним, оскільки метою його укладання було не створення благодійного фонду, а передача права власності на приміщення.
Господарський суд міста Києва відмовив в позові повністю, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі позивач зазначав про те, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосував норми матеріального і процесуального права. При цьому, позивач стверджував, що судом було порушено основні принципи судочинства, зокрема, гласності, змагальності, рівності учасників процесу перед законом та судом, оскільки оскаржуване судове рішення було прийнято в першому ж судовому засіданні без участі представників сторін. Окрім того, на думку позивача, судом було безпідставно застосовано під час розгляду справи норми Цивільного кодексу України, тоді як спірний договір було укладено за правилами Цивільного кодексу УРСР і строк дії договору скінчився ще до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.
Насамперед, відносно правомірності застосування норм Цивільного кодексу України необхідно зазначити, що згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як вбачається з матеріалів справи, Акт приймання-передачі приміщень, розташованих у м. Києві по вул. Дмитріївська, 18/24, було складено ще 10.11.1994р. Однак, фактично питання по передачі на баланс благодійному фонду та реєстрації права власності на вказані приміщення вирішувалось і після набрання чинності Цивільним кодексом України. Зокрема, в травні 2007 року право власності на приміщення було зареєстровано за ОСОБА_4, але згідно з низкою судових рішень, прийнятих протягом 2006-2009 років реєстрацію права власності на ці приміщення за ОСОБА_4 було скасовано та повернуто право власності до Державно-громадського благодійного фонду Асоціації допоміжних шкіл-інтернатів «Щасливе дитинство» (правонаступником якого є Всеукраїнський фонд «Щасливе дитинство»). Тобто, на час набрання чинності Цивільним кодексом України спірний Договір діяв, тому порядок визнання його недійсним регулюється нормами Цивільним кодексом України.
До того ж, сам позивач в апеляційній скарзі обґрунтовує свої вимоги нормами саме Цивільного кодексу України.
Твердження позивача про удаваність спірного Договору не може бути прийняте до уваги, оскільки згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
В п.1.1 Договору передбачено передачу нежитлового приміщення за адресою: 01054, м. Київ, вул. Дмитріївська, 18/24, 10-й поверх на баланс благодійного фонду для допомоги дітям з порушеним розумовим розвитком, тому твердження позивача про удаваність правочину є необґрунтованим.
Посилання позивача на те, що Договір було підписано з боку відповідача-1 не уповноваженою особою також не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правовідносини, які виникають між юридичної особою та її органом, є представництвом.
Згідно з нормами ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є обов’язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
При цьому, перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.
Тобто, в разі перевищення повноважень представником особи, остання має право як схвалити правочин, так і відмовитись від його схвалення. Зважаючи на те, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, наслідком відмови від схвалення правочину є право особи, від імені якої з перевищенням повноважень вчинено правочин, захистити свої права шляхом визнання правочину недійсним.
Як вбачається з позовної заяви, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірний Договір з боку відповідача-1 підписаний не уповноваженою на те особою, тобто фактично позов подано з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів відповідача-1. Однак норми ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується з приписами ст. 15 Цивільного кодексу України, яка визначає право кожної особи на захист свого цивільного права та свого інтересу.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, які його порушені права чи охоронювані законом інтереси будуть відновлені внаслідок визнання недійсним Договору у зв’язку з відсутністю повноважень у відповідачів та права на його укладення.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
В ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
При цьому, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Звернення з позовом в інтересах відповідача-1 свідчить про відсутність даних щодо порушення оспорюваним Договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Посилання позивача в апеляційній скарзі як на підставу звернення з даним позовом на ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваних правочин) у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в даному випадку мова йде про особу, яка хоч і не є стороною оспорюваного договору, однак вчиненням такого правочину було порушено її права та законні інтереси.
При цьому позивач не обґрунтував, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів укладанням спірного Договору, якщо зважити на те, що умовами Договору на позивача не було покладено ніяких обов’язків і не створено ніяких прав, оскільки він не є стороною Договору.
Виходячи з системного аналізу діючого законодавства, можна дійти висновку про те, що права особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання угоди недійсною, у разі якщо така особа не є стороною цієї угоди.
В своєму позові позивач наголошує на тому, що він є власником приміщень, як за Договором повинні були перейти на баланс благодійного фонду. Однак суд вважає за необхідне зазначити, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання індикаційного позову. Аналогічна позиція викладена в п.27.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України №04-5/120 від 27.06.2007р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до норм господарського процесуального законодавства обов’язок доведення обставин, викладених у позові, покладається саме на позивача.
Однак, доводи, викладені позивачем в позовній заяві та в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Відносно посилання позивача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги, з викладених у ній підстав, відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 1, 28, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №6/191-7/335-10 – без змін.
2. Матеріали справи №6/191-7/335-10 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
07.10.10 (відправлено)