2-а-305/2010

                                                         П О С Т А Н О В А

                                                   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

          25 жовтня 2010 року  Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого    судді Тончук Р.І.

при секретарі Придачук Г.Л.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Славуті адміністративну справу за позовом   Славутського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Славутського міського управління праці та соціального захисту населення про визнання незаконною його бездіяльності,

                                                                встановив:

    Славутський міжрайонний прокурор звернувся в суд з позовом  в інтересах ОСОБА_1  до Славутського міського управління праці та соціального захисту населення про визнання незаконною його бездіяльності.  Посилається на те, що ОСОБА_1 15.05.1997 року було встановлено статус»учасник бойових дій» та видано відповідне посвідчення. До учасників бойових дій він був прирівнений відповідно до  п. 2 ст. 6 Закону України»Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особа, яка була насильно вивезена до Німеччини , утримувалась там в таборі та залучалась до примусових робіт, що стверджувалось  матеріалами пенсійної справи, де є пояснення двох свідків щодо перебування ОСОБА_1 у Німеччині.

    У червні 2001 року йому була встановлена 111 група інвалідності загального захворювання і відповідно до ст. 7 п. 3 Закону України»Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв на момент встановлення ОСОБА_1  інвалідності, інваліди з числа малолітніх (яким на момент ув»язнення не виповнилось 14 років) в»язнів фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин належали до інвалідів війни. Однак, ОСОБА_1 такий статус не був встановлений. Лише 30.08.2007 року управління праці та соціального захисту населення повідомило його про   виключення Законом України від 16.12.2004 року № 2256-1У п. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно якого він бажав отримати статус інваліда війни.

    З 1.09.2006 року встановлено статус «жертва нацистських переслідувань» строком до 1.09.2009 року. У жовтні 2008 року  зазначений статус знову було змінено на статус учасника бойових дій, що було мотивовано помилковістю встановлення статусу «жертва нацистських переслідувань». Фактично ОСОБА_1 мав право на встановлення статусу інваліда війни з червня 2001 року після визнання його інвалідом 3 групи загального захворювання,але він не був йому встановлений. З цих підстав просить визнати бездіяльність відповідача незаконною та зобов»язати встановити ОСОБА_1  статус інваліда війни.

    У судовому засіданні прокурор Галімський В.В. та Куделько П.П. позов підтримали.

    Представник відповідача Потапов Д.А. позову не визнав, давши пояснення про те, що  ОСОБА_1 звернувся до управління зі спірного питання  1.09.2006 року. На момент його звернення п. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» був виключений ЗУ від 16.12.2004 року, а , отже, на встановлення статусу інваліда війни згідно цього Закону ОСОБА_1 не мав права. Крім того, ним не було надано доказів перебування у концтаборі чи інших місцях примусового тримання, що визначені у п. 4 ст. 1 ЗУ»Про жертви нацистських переслідувань», а показами свідків, що буди опитані при призначенні  пенсії, необхідні обставини не стверджуються. Інші належні докази щодо перебування ОСОБА_1 у місцях примусового тримання відсутні.

    Крім того, він пропустив встановлений законом річний строк звернення до суду. Просить в позові відмовити.

    Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

    Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 7 Закону України»Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , що діяв на  час встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності, до інвалідів війни належали також інваліди з числа малолітніх(яким на момент ув»язнення не виповнилось 14 років) в»язнів фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнанні інвалідами від загального захворювання чи з інших причин. У червні 2001 року ОСОБА_1 була встановлена третя група інвалідності довічно і цієї обставини відповідач не оспорює. Однак, позивачем не надано достовірних доказів(архівних довідок ,тощо) його перебування  в концтаборах чи»інших місцях примусового тримання».  Посилання позивача на покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були допитані комісією по призначенню пенсій не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці особи  не зазначили конкретного місця перебування ОСОБА_1 у Німеччині.(а.с.13). Крім того, свідок ОСОБА_3 сама не має відповідних документів щодо режиму утримання в фашистській неволі, що стверджується довідкою державного архіву Гомельської області від 20.06.2001 року № 005/М-65(а.с.12). У ст. 1 Закону України»Про жертви нацистських переслідувань» чітко визначено поняття «інших місць примусового тримання» і позивачем не доведено факту перебування у місцях, зазначених у цьому переліку. Перебування на примусових роботах в Німеччині  не входить в поняття місць примусового тримання.

    Законом України від 16.12.2004 року № 2256-1У»Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» п. 3 ч. 2 ст. 7 Закону України»Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виключений. До інвалідів війни належать визначені цим законом особи з урахуванням відповідних змін та доповнень і позивачем не надано доказів належності ОСОБА_1 до таких осіб.

    Отже,  підстав для визнання бездіяльності відповідача та зобов»язання його встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни відсутні.

Керуючись ст.ст.9,11,14,159-163 КАС України,суд

                                                   постановив:

Славутському міжрайонному прокурору в позові  в інтересах ОСОБА_1 до Славутського міського управління праці та соціального захисту населення про визнання його бездіяльності незаконною та зобов»язання встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: