Справа № 2-2981
2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2010 року. Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:
головуючого судді - Кирилюк Л.К.
при секретарі - Палилюлько Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за позовом публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІЄСТ") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 (третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІЄСТ", публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Київська фінансова будівельна компанія") про визнання недійсними договорів, -
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2009 року позивач ПАТ "Сведбанк" звернувся з позовом до суду до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилався на те, що 08 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", яке виступало правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого в даний час є ПАТ "Сведбанк", та відповідачем ОСОБА_1 був укладений строковий кредитний договір № 2501/0108/72-484 із змінами та доповненнями від 21 січня 2008 року про надання кредиту в сумі 230000 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 9,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом, розмір яких в подальшому відповідно до п.п.1.3.1 та 1.3 договору з 13 грудня 2008 року встановлено на рівні 13,5% річних, строком до 08 січня 2028 року, згідно умов якого кошти в сумі 230000 доларів США були надані для здійснення розрахунків по договору № ОВК-041-0-506 від 29 листопада 2007 року на купівлю майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 98,52 кв.м в м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної, який укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ "Трієст". Гроші видані позичальнику у готівковій формі через касу банку.
В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором кредиту 08 січня 2008 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до п.1 та п.2. якого у разі невиконання боржником зобов’язання за кредитним договором, забезпеченим порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення.
Однак відповідач ОСОБА_1 систематично не виконує взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, не сплачує отриманий кредит та відсотки за користування ним, не дивлячись на надіслане йому повідомлення про зміну умов договору, на яке він не відповів і жодних заходів для погашення заборгованості не вжив. Таке ж повідомлення було направлено на адресу відповідачки ОСОБА_2, на яке вона також не відповіла і жодних заходів для погашення кредиту не вжила.
Згідно п.3.1 договору погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості по кредиту здійснюється щомісяця через касу банку в порядку та у строки, визначені у додатку № 1 (графік погашення кредиту).
Відповідно до п.3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом підлягають
сплаті відповідачем щомісяця в період з 01 по 10 число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків № НОМЕР_2 через касу банку. Згідно п.8.1 договору кредиту у випадку прострочення позичальником строків погашення заборгованості за кредитом та строків сплати відсотків за користування ним відповідач сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості.
Станом на 31 липня 2009 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором становить суму 239249 доларів 20 центів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить суму 1869860 грн. 16 коп., в тому числі: по кредиту суму 219732 долари США, що згідно офіційного курсу НБУ становить суму 1691496 грн. 94 коп., нарахованих та несплачених відсотках суму 19517 доларів 20 центів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить суму 150243 грн. 41 коп., пені суму 28119 грн. 82 коп.
Просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь несплачену заборгованість за кредитним договором № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року в сумі 1869860 грн. 16 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 грн.
В травні 2010 року позивач ПАТ "Сведбанк" збільшив позовні вимоги, вказав, що станом на 26 травня 2010 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 263967 доларів США та 365081 грн. 10 коп., в тому числі: по кредиту суму 219732 долари США, нарахованих та несплачених відсотках суму 44235 доларів США, пені за порушення строків погашення кредиту суму 365081 грн. 10 коп.
Просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь несплачену заборгованість за кредитним договором № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року в сумі 2092070 грн. 46 коп., пеню за порушення строків погашення кредиту в сумі 365071 грн. 10 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 грн.
В жовтні 2009 року позивач ОСОБА_1 (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2М.) звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ "Трієст", ПАТ "Сведбанк" (третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія") про визнання недійсними договорів та відшкодування збитків.
Посилався на те, що 29 листопада 2007 року між ним та відповідачем ТОВ "Трієст" на підставі статуту та договору від 05 березня 2004 року, укладеного з ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" про інвестування будівництва житлово-офісно-торгівельного комплексу, укладено договір № ОВК-041-0-506 купівлі-продажу майнових прав на квартиру за адресою: м. Київ, Солом'янський район, на розі вулиць Індустріальної та проспекту Перемоги.
Згідно розділу 1 цього договору предметом договору є купівля-продаж майнових прав на квартиру в об'єкті інвестування. Дані права складаються з права отримати у власність об'єкт після введення в експлуатацію об'єкту інвестування, в тому числі права вимагати оформлення на користь покупця відповідних правовстановлюючих документів на об'єкт. Майнові права належать продавцю на підставі інвестиційного договору.
В п.1.6 договору міститься характеристика об'єкта та інформація, яка його ідентифікує, а саме: будівельна адреса (після введення в експлуатацію об'єкту інвестування може бути змінена): м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної, двохкімнатна квартира № 41, розташована на 9 поверсі в секції "В" загальною площею 98,52 кв. метри.
Пунктом 5.1 договору від 29 листопада 2007 року передбачено, що передача майнових прав здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який підписується в день укладення.
08 січня 2008 року на виконання договору від 29 листопада 2007 року між ним та АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк", в подальшому ПАТ "Сведбанк", укладено кредитний договір № 2501/0108/72-434, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 230000 доларів США на умовах і терміни, передбачені цим договором, а він зобов'язався виконати його умови в повному обсязі. Кредит надавався на придбання майнових прав на двокімнатну квартиру № 41 загальною площею 98,52 кв.м, яка розташована на 9 поверсі у секції "В" в будинку, який знаходиться за будівельною адресою: м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної.
В забезпечення зобов'язань за даним договором кредиту 08 січня 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав від 29 листопада 2007 року є недійсним внаслідок вчинення його під впливом обману. Кредитний договір є недійсним через укладення його на виконання договору купівлі-продажу майнових прав від 29 листопада 2007 року та вчинений під впливом помилки з наступних підстав:
Дані правочини вчинені в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 203, 204 ЦК України. Згідно ст. 215 ч.1 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.
Правовідносини по фінансуванню будівництва житла, що виникли після набуття чинності Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року і Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю", повинні регулюватися відповідно до даних нормативних актів.
Договір між ТОВ "Трієст" та замовником ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" укладено 05 березня 2004 року, в час дії Закону України "Про інвестиційну діяльність", коли існувала можливість залучення інвестицій в житлове будівництво шляхом укладення інвестиційних договорів, але при цьому залучення грошових коштів для фінансування будівництва за договорами пайової участі, інвестиційними і подібними договорами мало певні обмеження, оскільки такі договори мали ознаки договорів довірчого управління грошовими коштами.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" довірче управління фінансовими активами, грошовими коштами є фінансовою, банківською послугою, яка підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства і яка після 01 січня 2004 року повинна надаватися тільки фінансовими установами. Тому підприємства, що не відповідають вимогам Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю", починаючи з 01 січня 2004 року не могли самостійно організовувати масове житлове будівництво і привертати грошові кошти фізичних і юридичних осіб шляхом укладення договорів, що передбачають здійснення довірчого управління грошовими коштами, в зв'язку з чим відповідач ТОВ "Трієст" та замовник ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" 05 березня 2004 року при укладенні договору про інвестування будівництва житлово-офісно-торгівельного комплексу не мали достатніх прав та уклали такий договір всупереч вимогам Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю", Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" та Закону України "Про банки та банківську діяльність".
15 грудня 2005 року згідно Закону України № 3201-ІV статтю 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" № 1560-ХІІ від 18 вересня 1991 року доповнено частиною третьою, яка набула чинності 14 січня 2006 року, яка передбачає, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування, спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
При укладенні між ним та відповідачем ТОВ "Трієст" 29 листопада 2007 року договору № ОВК-041-0-506, відповідач не повідомив йому та замовчував, що не мав достатніх повноважень на його укладення згідно з вимогами чинного законодавства. Вважає, що договір від 05 березня 2004 року про інвестування будівництва житлово-офісно-торгівельного комплексу є нікчемним правочином в силу ст. 215 ЦК України, внаслідок недотримання вимог Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю".
Крім того, відповідач ТОВ "Трієст" не міг продавати майнові права в об'єкті інвестування, оскільки на момент укладення договору не був їх власником.
Також вважає, що відповідач ТОВ "Трієст" умовчав про те, що він не є суб'єктом системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю"; що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування, спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність"; майнові права не можуть бути об'єктом договору в силу ст. 331 ч.3 ЦК України, згідно якої до завершення будівництва (створення майна) особа може вважатися власником лише матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), і аж ніяк не майнових прав на об'єкт будівництва.
На виконання укладеного під впливом обману договору купівлі-продажу майнових прав 08 січня 2008 року між ним та відповідачем АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", укладено кредитний договір № 2501/0108/72-484.
При укладенні цього кредитного договору він помилявся щодо природи правочину та властивостей речі, які значно знижують можливість або унеможливлюють використання їх за цільовим призначенням.
Цільовим призначенням отриманих кредитних коштів було придбання майнових прав на двокімнатну квартиру № 41 загальною площею 98,52 кв.м, розташовану на 9 поверсі у секції "В" в будинку за будівельною адресою: м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної. Укладення цього договору № ОВК-041-0-506 під впливом обману за відсутності у продавця – відповідача ТОВ "Трієст" права власності на майнові права унеможливлює використання ним грошових коштів, наданих в якості кредиту відповідачем ПАТ "Сведбанк" за цільовим призначенням та є підставою визнання кредитного договору недійсним в порядку ст. 229 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ч.2 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Згідно ст. 22 ч.2 п.1 ЦК України збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Ним були повністю виконані зобов'язання за договором купівлі-продажу майнових прав щодо сплати вартості майнових прав на об'єкт, а саме: 29 листопада 2007 року ним сплачено аванс в сумі 130000 грн. та 08 січня 2008 року на поточний рахунок відповідача ТОВ "Трієст" перераховано 1159479 грн. 02 коп., в зв'язку з чим ним були понесені збитки в розмірі 1289479 грн. 02 коп., а подвійний розмір збитків складає 2578958 грн. 04 коп.
Просить визнати недійсними договір № ОВК-041-0-506 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року, кредитний договір № 2501/0108/72-434 від 08 січня 2008 року та стягнути з ТОВ "Трієст" на його користь збитки в розмірі 2578958 грн. 04 коп.
В червні позивач ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, посилаючись на те, що договір № ОВК-041-0-506 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року здійснений під впливом помилки.
Відповідно до ст. 56 ЦК України угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, за позовом особи, що діяла під впливом помилки.
Він при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав помилявся щодо відповідності правосуб'єктності ТОВ "Трієст" стосовно системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла згідно з вимогами Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операцій з нерухомістю", належності об'єкта договору до об'єктів інвестиційної діяльності (ними не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування, спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність"), наявності у ТОВ "Трієст" права власності на об'єкти житлового будівництва в розумінні ст. 331 ч.3 ЦК України. Всі ці обставини мали істотне значення, тому,
якби він володів цією інформацією, то не вступив у правовідносини, невигідні для нього.
Відповідно до ст. 4 ЦК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання.
Згідно ст.ст. 524, 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Таким чином, єдиним законним способом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Валютні операції проводяться на підставі відповідної – генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі: банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Згідно ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах , визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність, є банківською ліцензією. Банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Право відповідача на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик реалізується на підставі Банківської ліцензії Національного банку України. Таким чином, відповідач має право здійснювати фінансове посередництво у формі кредитних операцій.
Згідно п.2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"" № 15-93 від 1993 року, уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.
Згідно з кредитним договором цільовим призначенням отриманого кредиту визначалось на придбання у ТОВ "Трієст" майнових прав на двохкімнатну квартиру № 41 загальною площею 98,52 кв.м, яка розташована на 9 поверсі у секції "В" в будинку, який знаходиться за будівельною адресою: м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної, тобто, даний кредит видавався для розрахунку з іншим резидентом України. Даний кредитний договір не відповідає вимогам закону, а саме: відповідач, як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України, отже укладання спірного договору суперечить Декрету, тобто, діючому законодавству України.
Отримання позики в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами України є пов'язаними між собою юридичними діями, так як згідно ст. 345 ч.2 ГК України, мета, за якою надається кредит, є суттєвою, тобто обов'язковою умовою кредитного договору. Таким чином, відповідачу було заздалегідь відомо, що згідно спірному договору він надає йому іноземну валюту з метою здійснення ним розрахунків з іншим резидентом України. Але такі розрахунки були б порушенням ст. 3 Декрету, згідно якого національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, та пп."г" п.4 ст. 5 цього Декрету, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії Національного банку України не допускається.
Тому видача банком-агентом валютного контролю кредиту резиденту України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, за що передбачено відповідальність у вигляді позбавлення Генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі, що встановлюється Національним банком України.
Кредитний договір відповідно до ст.202 ч.ч.1,4 ЦК України є двостороннім правочином, зміст якого суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а отже згідно ст.ст. 203 ч.1, 215 ч.1 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ПАТ "Сведбанк" збільшені позовні вимоги підтримав повністю, просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь несплачену заборгованість за кредитним договором № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року в сумі 2457151 грн. 56 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 грн., з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини.
Зустрічні позовні вимоги не визнав, пояснив, що відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Диспозицією ст. 533 ч.3 ЦК України дозволено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1049, 1054 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Здійснюючи кредитування в іноземній валюті, банки керуються нормами Закону України
"Про банки та банківську діяльність", відповідно до ст. 2 якого банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Згідно ст. 47 ч.1 п.3) цього Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Ст. 49 ч.1 цього Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією, дані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року, ст. 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій. Статтею 5 ч.1 цього Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
На даний час законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентам кредитів в іноземній валюті.
Згідно листа НБУ № 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року. Тому банк здійснював кредитування в іноземній валюті на підставі Банківської ліцензії, яка видана Національним банком України 07 грудня 2007 року № 38 та письмового Дозволу Національного банку України № 38-2 від 07 грудня 2007 року.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому волевиявлення сторін на укладення спірного кредитного договору було вільним.
Згідно заяви № 1 від 08 січня 2008 року позичальник ОСОБА_1 отримав у готівковій формі через касу банку кредитні кошти в сумі 230000 доларів США. За бажанням ОСОБА_1 та на виконання умов кредитного договору № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2010 року банк здійснив купівлю іноземної валюти в сумі 230000 доларів США по курсу, який діяв станом на 08 січня 2008 року, і сума до видачі складала 1161500 грн.
Згідно заяви № F10-619-41 ОСОБА_1 доручив банку здійснити переказ готівки в сумі 1159479 грн. 032 коп. на розрахунковий рахунок ТОВ "Трієст" в оплату за купівлю майнових прав на квартиру згідно договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року № ОВК-041-0-506. Згідно меморіального ордера № F10-619-41 від 08 січня 2008 року банк перерахував грошові кошти в цій сумі на розрахунковий рахунок ТОВ "Трієст" в гривнях. Отже використання кредиту, наданого в іноземній валюті, здійснювалося у гривневому еквіваленті.
Відповідно до кредитного договору сторони погодили, що з укладенням цього договору
сторони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істот-
ними та необхідними за змістом цього договору. Укладаючи кредитний договір, позичальник ОСОБА_1 не знаходився під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин. Тому вважає, що кредитний договір № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2010 року укладений відповідно до вимог чинного законодавства з дотриманням усіх його істотних умов і немає підстав для визнання його недійсним, просить в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні змінені зустрічні позовні вимоги підтримав, просить визнати недійсними договір № ОВК-041-0-506 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року, кредитний договір № 2501/0108/72-434 від 08 січня 2008 року з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини.
Позовні вимоги ПАТ "Сведбанк" не визнав і пояснив, що дійсно 08 січня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір № 2501/0108/72-484, згідно умов якого йому було надано у тимчасове користування кредит в сумі 230000 доларів США строком до 08 січня 2028 року. Також між банком та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за даним договором кредиту був укладений договір поруки. Суму заборгованості, яка підлягає виплаті не визнає, банк не мав права видавати йому кредитні кошти в іноземній валюті для придбання квартири, оскільки єдиною розрахунковою одиницею України є гривня. Просить в задоволенні позовних вимог до нього та ОСОБА_2 відмовити, оскільки є пдстави для задоволення зустрічних позовних вимог.
Представник відповідачки за первісним позовом та третьої особи на стороні позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги вважає обґрунтованими, просить визнати недійсними договір № ОВК-041-0-506 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року, кредитний договір № 2501/0108/72-434 від 08 січня 2008 року з тих підстав, які зазначив позивач ОСОБА_1
Позовні вимоги ПАТ "Сведбанк" не визнала та пояснила, що дійсно 08 січня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір № 2501/0108/72-484, згідно умов якого йому було надано у тимчасове користування кредит в сумі 230000 доларів США строком до 08 січня 2028 року. Також в забезпечення зобов'язань за даним договором кредиту між нею та банком був укладений договір поруки. Суму заборгованості, яка підлягає виплаті, не визнає, банк не мав права видавати кредитні кошти в іноземній валюті для придбання квартири, оскільки єдиною розрахунковою одиницею України є гривня. Просить в задоволенні позовних вимог до неї та ОСОБА_1 відмовити.
Представник третьої особи за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ТОВ "Трієст" в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, пояснив, що після набрання чинності Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" правовідносини з фінансування будівництва житла повинні регулюватись відповідно до цього Закону та нового ЦК України. Підприємства, що не відповідали вимогам цього Закону, не могли самостійно організовувати масове житлове будівництво, при цьому позивач ОСОБА_1 не наводить жодних доказів, які б підтверджували те, що у стосунках між ним, ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" та ТОВ "Трієст" присутні відносини, що містять ознаки довірчого управління майном та вважає цей договір нікчемним в силу ст. 215 ЦК України.
Також безпідставними є твердження позивача щодо того, що ТОВ "Трієст" не міг продати майнові права на квартиру, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав не міг бути їх власником в силу того, що правова природа майнових прав на квартири досить спірна та в силу того, що майнові права є не споживаною річчю і до завершення будівництва особа може вважатись власником лише матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва.
Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" не встановлено обмежень для інвесторів будівництва (яким є дане підприємство) у виборі форм інвестування. Жодних посилань на те, що інвестування будівництва може здійснюватись лише у формах, встановлених вказаним Законом, немає. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; не можуть вони цього зробити лише у випадках, якщо законодавство прямо вказує на це. Жодних операцій з залучення коштів в управління ні їх підприємство, ні ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія" в межах організації будівництва комплексу, майнові права на квартиру в якому належать ОСОБА_1, не проводили.
Нікчемність чи недійсність інвестиційного договору, укладеного між ним та ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія", не підтверджена позивачем ніякими доказами, оскільки відсутні будь-які рішення з цього приводу. Інвестування будівництва за інвестиційним договором з ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія" здійснювалось ним за рахунок кредитних коштів, отриманих у ВАТ "ТАС-Комерцбанк", на даний час ПАТ "Сведбанк". Можливість здійснення інвестування за рахунок кредитних коштів прямо передбачена ст. 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Результатом здійснення інвестування для нього має стати набуття у власність приміщень об'єкту інвестування. По мірі здійснення інвестування конкретних сум шляхом складання актів приймання-передачі майнових прав він набував у власність майнові права на приміщення об'єкту інвестування. Отримані від позивача ОСОБА_1 кошти в оплату придбаних ним майнових прав ТОВ "Трієст" спрямувало на погашення власної заборгованості за кредитом перед АКБ "ТАС-Комерцбанк". Згідно ст. 2.2.1 інвестиційного договору дані майнові права за своєю природою є правом вимоги до замовника будівництва після введення об'єкту інвестування в експлуатацію передати власникові вказаних майнових прав приміщення в натурі та надати пакет документів, необхідний для оформлення права власності на дані приміщення. Вказані зміст та визначення майнових прав на приміщення, що набуваються ним в процесі інвестування, повністю відповідають визначенню майнових прав, що міститься в ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні",
Стаття 12 ч.4 ЦК України надає право особі за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Згідно ст. 656 ч.2 ЦК України майнові права можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Відповідний договір купівлі-продажу майнових прав був укладений ним з позивачем ОСОБА_1 Даний договір не містить ознак, що дозволяли б охарактеризувати його як договір про управління майном. Він містить предмет договору, що перейшов у власність покупця (майнові права), не містить будь-яких застережень щодо використання продавцем виручених від продажу майнових прав коштів і тому подібне; чітке визначення майнових прав, що є предметом договору, наведене в п.1.1 договору (право отримати у власність квартиру та отримати пакет документів, необхідний для оформлення права власності). Застережень чи сумнівів позивач ОСОБА_1 під час укладення договору не висловлював.
Позивач не наводить доказів того, яким чином він обманув його. Всі доводи про обман ґрунтуються на тому, що він не повідомив йому певні положення законів України та про те, що ТОВ "Трієст" не є суб'єктом фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", але він це не запитував, хоча бути подібним суб'єктом необов'язково згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Неспоживаність майнових прав встановлена ч.2 ст. 190 ЦК України, тобто відповідно до ст. 185 ч.2 ЦК України призначення для тривалого використання та збереження протягом тривалого часу свого первісного вигляду, нічого не замінює стосовно можливості мати у власності майнові права чи прав розпорядження ними. Положення ст. 331 ч.3 ЦК України, на які посилається позивач ОСОБА_1, стосуються замовника будівництва і напряму кореспондуються з нормою ст. 876 ЦК України, згідно якої власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Крім того, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2007 року по справі № 2-1448/07р. по ідентичній справі встановлено, що договір про інвестування будівництва житлово-офісно-торговельного комплексу від 05 березня 2004 року, укладений між ТОВ "Трієст" та ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія", не суперечить законодавству України; майнові права, які придбав ОСОБА_1, за своєю правовою природою є правом вимоги до замовника будівництва передати квартиру в натурі та надати пакет документів для оформлення права власності на квартиру; законодавством України не передбачено жодних обмежень щодо вільного відчуження майнових прав, що набуваються ТОВ "Трієст" за інвестиційним договором з ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія"; нотаріального посвідчення та державної реєстрації договори купівлі-продажу майнових прав, що укладаються ТОВ "Трієст" не вимагають; договори купівлі-продажу майнових прав, що укладаються ТОВ "Трієст", не є договорами про довірче управління фінансовими активами, для їх укладення ТОВ "Трієст" не повинно мати ліцензію на надання фінансових послуг та мати статус фінансової установи.
Тому на підставі ст. 61 ч.2 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, на даний час об'єкт, майнові права на квартиру в якому належать ОСОБА_1, введено в експлуатацію, про що йому направлено повідомлення про необхідність прийняття належної йому квартири, тому вважає, що якщо позивач дійсно мав на меті набуття у власність квартири, майнові права на яку придбані ним, ніщо не заважає йому зробити це. Просить в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Представник третьої особи без самостійних вимог ТОВ "Київська будівельно-фінансова компанія" в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважає позовні вимоги безпідставними, вказав, що 25 грудня 2009 року об'єкт, в якому позивач ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, введено в експлуатацію. Відповідно до п.3.3.11 договору купівлі-продажу майнових прав направлено ОСОБА_1 лист-повідомлення № 3/420 від 19 січня 2010 року стосовно отримання об'єкту у зв'язку з завершенням будівництва. Таким чином, ОСОБА_1 може безперешкодно отримати у власність майно, майнові права на яке йому належать, тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що змінені основні позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню повністю, зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані і задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що 08 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", яке виступало правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", а в даний час правонаступником ВАТ "Сведбанк" є ПАТ "Сведбанк" (копія свідоцтва про державну реєстрацію та першої сторінки статуту в т.1, а.с.75-77), та відповідачем ОСОБА_1 був укладений строковий кредитний договір № 2501/0108/72-484 із змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 21 січня 2008 року (копії в т.1, а.с.8-14), згідно умов якого відповідачу надано кредит в сумі 230000 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 9,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом, розмір яких в подальшому відповідно до п.п.1.3.1 та 1.3 договору з 13 грудня 2008 року встановлено на рівні 13,5% річних, строком до 08 січня 2028 року. Згідно п.1.4. договору кошти в сумі 230000 доларів США призначені для здійснення розрахунків по договору № ОВК-041-0-506 від 29 листопада 2007 року на купівлю майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 98,52 кв.м, за адресою: м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Трієст". Гроші видані позичальнику у готівковій формі через касу банку.
В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором кредиту 08 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", яке виступало правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір поруки (копія в т.1, а.с.15), відповідно до п.1 та п.2. якого у разі невиконання боржником зобов’язання за кредитним договором, забезпеченим порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення.
Згідно п.3.1 договору погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості по кредиту
здійснюється щомісяця через касу банку в порядку та у строки, визначені у додатку № 1, який передбачає графік погашення кредиту.
Відповідно до п.3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом підлягають
сплаті відповідачем щомісяця в період з 01 по 10 число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків № НОМЕР_2 через касу банку. Згідно п.8.1 договору кредиту у випадку прострочення позичальником строків погашення заборгованості за кредитом та строків сплати відсотків за користування ним відповідач сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості.
Однак відповідач ОСОБА_1 систематично не виконує взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, не сплачує отриманий кредит та відсотки за користування ним, не дивлячись на надіслане йому повідомлення про зміну умов договору, на яке він не відповів і жодних заходів для погашення заборгованості не вжив. Таке ж повідомлення було направлено на адресу відповідачки ОСОБА_2, на яке вона також не відповіла і жодних заходів для погашення кредиту не вжила (копії в т.1, а.с.28-31).
Станом на 26 травня 2010 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за даним кредитним договором становить суму 263967 доларів США, що еквівалентно по курсу валют сумі 2092070 грн. 46 коп., в тому числі: по кредиту суму 219732 долари США, нарахованих та несплачених відсотках суму 44235 доларів США, а також по нарахованій пені за порушення строків погашення кредиту суму 365081 грн. 10 коп., а всього суму 2457151 грн. 56 коп., що підтверджується розрахунком (т.2, а.с.12, 37).
Таким чином, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_1, як позичальника за кредитним договором, а також з відповідачки ОСОБА_2, як поручителя за договором поруки, на користь позивача ПАТ "Сведбанк" належить стягнути заборгованість за кредитним договором № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року в сумі 2457151 грн. 56 коп. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 грн., оскільки ними не виконуються умови кредитного договору та договору поруки, підстав для визнання недійсними яких суд не вбачає.
Згідно ст.ст. 60 ч.1, 61 ч.3 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відносно цих вимог закону суд вважає, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надав суду доказів в підтвердження підстав визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ОВК-041-0-506 від 27 листопада 2007 року, укладеного між ним та відповідачем ТзОВ "Трієст", а також кредитного договору, укладеного між ним та ПАТ "Сведбанк".
Судом встановлено, що 27 листопада 2007 року між ТзОВ "Трієст" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ОВК-041-0-506 на підставі договору від 05 березня 2004 року про інвестування будівництва житлово-офісно-торгівельного комплексу, укладеного між ТзОВ "Трієст" та ТзОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" (копії договорів в т.1, а.с.103-105, 185-186).
Згідно розділу 1 цього договору предметом договору є купівля-продаж майнових прав на квартиру в об'єкті інвестування за адресою: м. Київ, Солом'янський район, на розі вулиць Індустріальної та проспекту Перемоги. Дані права складаються з права отримати у власність об'єкт після введення в експлуатацію об'єкту інвестування, в тому числі права вимагати оформлення на користь покупця відповідних правовстановлюючих документів на об'єкт. Майнові права належать продавцю на підставі інвестиційного договору.
В п.1.6 договору міститься характеристика об'єкта, а саме: двохкімнатна квартира № 41, розташована на 9 поверсі в секції "В" загальною площею 98,52 кв. м, за будівельною адресою, (яка після введення в експлуатацію об'єкту інвестування може бути змінена): м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної.
Пунктом 5.1 цього договору передбачено, що передача майнових прав здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який підписується між сторонами в день укладення між покупцем та АКБ "ТАС-Комерцбанк" договору застави майнових прав, що передаються за цим договором, за умови сплати покупцем не менш ніж 10% вартості цих майнових прав, передбаченої п.4.1. договору. Для цього ОСОБА_1 було перераховано ТзОВ "Трієст" згідно квитанції № 037-1 від 29 листопада 2007 року (копія в т.1, а.с.106) суму 130000 грн.
Також на виконання цього договору між ВАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ОСОБА_1 і був укладений кредитний договір № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року, згідно з яким він отримав кредит в сумі 230000 доларів США, цю суму він отримав готівкою в цей же день, після чого була здійснена валютно-обмінна операція цієї суми 230000 доларів США по курсу на суму 1161500 грн. згідно квитанції № F10-646-7 і сума 1159479 грн. перерахована банком на розрахунковий рахунок ТзОВ "Трієст" як оплата ОСОБА_1 за купівлю майнових прав на квартиру, що підтверджується квитанціями та меморіальним ордером (т.2, а.с.42-45). Після перерахування цих коштів був складений акт приймання-передачі майнових прав від 22 січня 2008 року, згідно якого продавець ТзОВ "Трієст" передає, а покупець ОСОБА_1 приймає майнові права на двохкімнатну квартиру № 41, яка знаходиться на 9 поверсі в секції "В" загальною площею 98,52 кв.м в житлово-офісно-торгівельному комплексі, розташованому у м. Київ, Солом'янський район, перетин проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної, який споруджується згідно договору від 05 березня 2004 року про інвестування будівництва, укладеного між ТзОВ "Трієст" та ТзОВ "Київська фінансово-будівельна компанія", яка є замовником будівництва, вартістю 1289479 грн. 02 коп., яка повністю оплачена ОСОБА_1 згідно довідки ТзОВ "Трієст" від 22 січня 2008 року та довідки банку (копія акту та довідки в т.1, а.с.111-112, 215).
Після завершення будівництва цього комплексу він був прийнятий в експлуатацію згідно акту від 02 грудня 2009 року (копія в т.1, а.с.205-209), на підставі якого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві видано свідоцтво № НОМЕР_1 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (копія свідоцтва в т.1, а.с.211). Згідно з договором відповідач ТзОВ "Трієст" направив ОСОБА_1 19 січня 2010 року лист за № 3/420 про необхідність прибути і отримати від замовника об'єкт, на який йому належать майнові права згідно договору їх купівлі-продажу від 29 листопада 2007 року (копія листа з квитанцією про відправлення в т.1, а.с.212-213). Цим підтверджується, що ОСОБА_1 та ТзОВ "Трієст" як сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ОВК-041-0-506 від 27 листопада 2007 року і при його укладенні позивач дійсно мав на меті придбання у власність саме цієї квартири, майнові права на яку придбані ним, і в даний час має право та можливість отримати цю квартиру в натурі і оформити своє право власності згідно з вимогами законодавства.
Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав з ТзОВ "Трієст" 29 листопада 2007 року не помилявся щодо відповідності правосуб'єктності ТзОВ "Трієст" стосовно системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла згідно з вимогами Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операцій з нерухомістю", належності об'єкта договору до об'єктів інвестиційної діяльності (ними не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування, спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність"), наявності у ТОВ "Трієст" права власності на об'єкти житлового будівництва згідно ст.331 ч.3 ЦК України, як він зазначає в позові, виходячи з наступного:
Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" правовідносини з фінансування будівництва житла повинні регулюватись відповідно до цього Закону та норм ЦК України. Цим Законом не встановлено жодних обмежень для інвесторів будівництва, яким є відповідач ТзОВ "Трієст", у виборі форм інвестування. Згідно вимог ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за виключенням випадків, прямо заборонених законом. Статтею 1 зазначеного Закону передбачені загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами. Операцій із залученням коштів в управління будівництвом комплексу, майнові права на квартиру в якому придбав ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, відповідачі ТзОВ "Трієст" та ТзОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" не проводили. Будівництво зазначеного комплексу здійснювалось ТзОВ "Трієст" за кредитні кошти, які він отримав у АКБ "ТАС-Комерцбанк" за кредитним договором № 55-К/30 від 12 березня 2004 року (копія в т.1, а.с.187-192), і кошти, перераховані ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу майнових прав, були направлені ТзОВ "Трієст" на погашення цього кредиту, що підтверджується довідками банку (т.1, а.с.214-215). Можливість здійснення інвестування за рахунок кредитних коштів прямо передбачена ст.10 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Суд вважає, що ні договір про інвестування, укладений між відповідачами 05 березня 2004 року, ні договір купівлі-продажу майнових прав, укладений 27 листопада 2007 року між ТзОВ "Трієст" та ОСОБА_1 не містить ознак, передбачених чинним законодавством для договорів про управління майном. Нікчемність чи недійсність договору про інвестування, укладеного 05 березня 2004 року між ТОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" та ТОВ "Трієст", судом не визнана, позивач ОСОБА_1 також не просить визнати його недійсним, а тому він є дійсним відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність". Позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували ті обставини, що у стосунках між ним, ТзОВ "Київська фінансово-будівельна компанія" та ТзОВ "Трієст" діють відносини, які містять ознаки довірчого управління майном, внаслідок чого цей договір є нікчемним згідно вимог ст. 215 ЦК України.
Також безпідставними є твердження позивача відносно того, що ТзОВ "Трієст" не міг продати майнові права на квартиру, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав не міг бути їх власником в силу того, що правова природа майнових прав на квартири досить спірна та в силу того, що майнові права є не споживаною річчю і до завершення будівництва особа може вважатись власником лише матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва. Згідно ст.656 ч.2 ЦК України майнові права можуть бути предметом договору купівлі-продажу, тому відповідно до цих вимог закону і був укладений договір купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2007 року, який містить предмет договору, не містить будь-яких застережень щодо використання продавцем виручених від продажу майнових прав, коштів чи іншого. Ніяких сумнівів чи застережень при його укладенні ОСОБА_1 не висловлював, з боку відповідача ТзОВ "Трієст" також не було ніяких дій, направлених на введення його в оману чи примушування для його укладення.
Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" не встановлено обмежень для інвесторів будівництва, яким є в даному випадку ТзОВ "Трієст", у виборі форм інвестування. Жодних посилань на те, що інвестування будівництва може здійснюватись лише у формах, встановлених вказаним Законом, немає. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, не можуть вони цього зробити лише у випадках, якщо законодавство прямо вказує на це. Жодних операцій з залучення коштів в управління ні їх підприємство, ні ТОВ "Київська фінансова будівельна компанія" в межах організації будівництва комплексу, майнові права на квартиру в якому належать ОСОБА_1, не проводили.
Крім того, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2007 року по справі № 2-1448/07р. (копія в т.1, а.с.198-201) по аналогічній справі за позовом ТзОВ "Трієст" встановлено, що договір про інвестування будівництва житлово-офісно-торговельного комплексу від 05 березня 2004 року, укладений між ТзОВ "Трієст" та ТзОВ "Київська фінансова будівельна компанія", не суперечить законодавству України; майнові права, які придбав ОСОБА_1, за своєю правовою природою є правом вимоги до замовника будівництва передати квартиру в натурі та надати пакет документів для оформлення права власності на квартиру; законодавством України не передбачено жодних обмежень щодо вільного відчуження майнових прав, що набуваються ТзОВ "Трієст" за інвестиційним договором з ТзОВ "Київська фінансова будівельна компанія"; нотаріального посвідчення та державної реєстрації договори купівлі-продажу майнових прав, що укладаються ТзОВ "Трієст" не вимагають; договори купівлі-продажу майнових прав, що укладаються ТзОВ "Трієст", не є договорами про довірче управління фінансовими активами, для їх укладення ТзОВ "Трієст" не повинно мати ліцензію на надання фінансових послуг та мати статус фінансової установи.
Тому на підставі ст. 61 ч.2 ЦК України дані обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, суд вважає, що при укладанні 27 листопада 2007 року договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ОВК-041-0-506 між ТзОВ "Трієст" та ОСОБА_1 сторони досягли згоди з усіх істотних умов в належній формі, він укладений в письмовій формі, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому відповідно до ст. 638 ч.1 ЦК України він є укладеним, сторони були вільними при його укладенні, а тому немає підстав для визнання його недійсним, в тому числі і таким, що вчинений ОСОБА_1 під впливом помилки, що має істотне значення, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити за безпідставністю.
Також суд вважає, що немає підстав для визнання недійсним кредитного договору № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року, укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1
Суд вважає, що при укладенні даного договору волевиявлення його сторін саме на надання і отримання в кредит коштів в іноземній валюті було вільним і відповідало внутрішній волі як ОСОБА_1, оскільки в судовому засіданні ним не надано доказів того, що його примусили отримати кредит в іноземній валюті в доларах США, так і ВАТ "Сведбанк", сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір вчинений в письмовій формі, встановленій законом для його виду, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст цього договору також не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, в ньому передбаченні як права, так і обов’язки, а також відповідальність за неналежне виконання обох сторін. Банком при укладенні цього кредитного договору з ОСОБА_1 не було порушено вимог законодавства, в тому числі і тих норм, на які посилається позивач, а тому його позовні вимоги є безпідставними.
Згідно вимог ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Диспозицією ст. 533 ч.3 ЦК України дозволено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кошти – це є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Визначено операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
На даний час законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній
валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентам кредитів в іноземній валюті.
Згідно листа НБУ № 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року.
Відносно цих вимог закону судом встановлено, що відповідач ПАТ "Сведбанк", який до червня 2009 року мав назву ВАТ "Сведбанк", мав право укладати кредитні договори і надавати в кредит фізичним та юридичним особам кошти в іноземній валюті, оскільки Національним банком України йому була видана банківська ліцензія № 38 від 07 грудня 2007 року з дозволом № 38-2 та додатком до нього на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в тому числі і в іноземній валюті (копії в т.2, на а.с.46-49), тому суд вважає, що відповідач на підставі банківської ліцензії від 07 грудня 2007 року мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, в тому числі і укладати кредитні договори про надання кредитів в іноземній валюті, в зв’язку з чим вимоги позивача ОСОБА_1 про недійсність кредитного договору з цих підстав є необґрунтованими.
Згідно ст.ст. 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно заяви № 1 від 08 січня 2008 року позичальник ОСОБА_1 отримав у готівковій формі через касу банку кредитні кошти в сумі 230000 доларів США. За бажанням ОСОБА_1 та на виконання умов кредитного договору № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2010 року банк здійснив купівлю іноземної валюти в сумі 230000 доларів США по курсу, який діяв станом на 08 січня 2008 року, і сума до видачі складала 1161500 грн. Згідно заяви № F10-619-41 ОСОБА_1 доручив банку здійснити переказ готівки в сумі 1159479 грн. 032 коп. на розрахунковий рахунок ТзОВ "Трієст" в оплату за купівлю майнових прав на квартиру згідно договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 листопада 2007 року № ОВК-041-0-506. Згідно меморіального ордера № F10-619-41 від 08 січня 2008 року банк перерахував грошові кошти в цій сумі на розрахунковий рахунок ТзОВ "Трієст" в гривнях. (копії цих документів в т.2, на а.с.42-45). Таким чином, використання кредиту, наданого в іноземній валюті, здійснювалося у гривневому еквіваленті.
Відповідно до кредитного договору сторони погодили, що з укладенням цього договору
сторони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору. Укладаючи кредитний договір, позичальник ОСОБА_1 не знаходився під впливом обману, помилки, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин, доказів цього ним не надано суду.
Таким чином, суд вважає, що кредитний договір № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2010 року, укладений між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства з дотриманням усіх його істотних умов і немає підстав для визнання його недійсним, а тому в задоволенні зустрічних позовних вимог належить відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, ст.ст. 192, 202, 203, 215, 524, 526, 527, 530, 533, 536, 546, 549, 552, 610, 611, 612, 625, 627, 638, 656, 1047-1050, 1054, 1055 ЦК України, Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст.ст. 2, 40, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", кредитного договору № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2010 року, укладеного між позивачем ВАТ "Сведбанк" та відповідачем ОСОБА_1, договору поруки від 08 січня 2008 року, укладеного між позивачем ВАТ "Сведбанк" та відповідачкою ОСОБА_2, керуючись ст.ст. 3, 9, 10, 11, 60, 61, 208, 209, 212-215, 218, 88 ч.1 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Змінені основні позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Сведбанк" за кредитним договором № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року заборгованість в загальній сумі 2457151 (два мільйони чотириста п'ятдесят сім тисяч сто п'ятдесят одну) гривню 56 копійок та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 гривень і витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 гривень, а всього суму 2458881 (два мільйони чотириста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну) гривню 56 копійок.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІЄСТ", публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ОВК-041-0-506 від 29 листопада 2007 року та кредитного договору № 2501/0108/72-484 від 08 січня 2008 року відмовити.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
СУДДЯ