Справа № 2-1465/10.

                                                                 Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

   І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

26 жовтня  2010 року         Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

              головуючого судді           -  Яреми Л.В.

             при секретарі                  -  Скрипій А.А.

    за участю позивачки       -  ОСОБА_1

            за участю представника позивача -  ОСОБА_2

            за участю представника відповідача  - Українець О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом       ОСОБА_1   до  Публічного  акціонерного  товариства  Комерційний банк «Приватбанк»  про визнання  недійсними договорів  та   звільнення нерухомого  майна від обтяження,-

В С Т А Н О В И В  :

     Позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання  недійсними договорів  та   звільнення нерухомого  майна від обтяження.        

    Посилається на те, що 26 березня 2007 року між нею та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № CVHMGA00000029 , згідно умов якого вона отримала кредит в сумі 15000 доларів США на ремонт квартири та 1550 доларів на оплату страхових платежів. Сума щомісячних платежів становила 238,27 Доларів США. 21 листопада 2007 року між нею та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року щодо викладення п.7.1 даного договору в новій редакції, згідно якого суму кредиту на ремонт квартири було збільшено до 40000 Доларів США, а суму на оплату страхових платежів було збільшено до 4320 Доларів США, тому сума щомісячного платежу була збільшена до 647,77 Доларів США. В забезпечення зобов’язань за кредитним договором 26 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № CVHMGA00000029. Вказує, що на вимогу відповідача, вона уклала договір іпотеки на нерухоме майно – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, який не був виданий їй на руки. 03 жовтня 2008 року вона отримала від відповідача лист №20.1.3.2/6-22822855/4275, яким її було повідомлено про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом. Вважає, що одностороннє підвищення вартості користування кредитними ресурсами є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. У випадку її відмови від підписання додаткового договору про збільшення відсоткової ставки, відповідач вимагав дострокове повернення кредиту, тому її згода на укладення додаткової угоди була вимушеною та не відповідала  її волі. Зазначає, що вона з моменту укладення кредитного договору добросовісно виконувала свої зобов’язання за даним договором. Але відповідно до довідки №20.1.3.2/6-10354 від 15 липня 2008 року розмір заборгованості за кредитним договором становить суму 37806,76 Доларів США, заборгованість по відсотках – 243,76 Доларів США. 29 липня 2009 року нею було отримано лист №3076 із пропозицією невідомої їй комерційної структури викупити  в неї іпотечне житло, але продаж даного майна неможливий, оскільки дана квартира є як її місцем проживання, так і членів її родини. 04 лютого 2010 року у відповідь на її звернення щодо реструктуризації кредитних зобов’язань, відповідач повідомив її листом № 3745, що окрім іншого, в неї прострочена заборгованість за кредитним договором в сумі 5180,27 Доларів США, але підстави для нарахування даної заборгованості не вказані. Водночас, в довідці №3878 відповідач зазначає, що в лютому 2010 року, як і в попередні місяці, нею здійснювались платежі за кредитним договором. 10 лютого 2010 року відповідачем було подано позов до суду, в якому він просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 39190 Доларів США, що за офіційним курсом 8,0048 станом на 27 січня 2010 року становить 313708 грн. 11 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки   квартиру АДРЕСА_1. Відповідач зазначив про наявність в неї заборгованості за кредитом в сумі 36240 доларів США, заборгованість по комісії 2607,01 доларів США, заборгованість по пені в сумі 99,45 доларів США. В день видачі кредиту в сумі 40000 доларів США курс НБУ становив 5.05 грн., тому гривневий еквівалент даної суми, яка підлягає поверненню у випадку задоволення позовних вимог становить 202000 грн. Відповідачем отримано від неї 97420 грн., отже її заборгованість становить 104580 грн.

    Вважає, що при укладенні кредитного договору та додаткової угоди, відповідач  не дотримався вимог Цивільного кодексу України. Крім цього, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку із чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України.

    Просить   визнати кредитний договір № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року, додаток № 1 до даного кредитного договору від 21 листопада 2007 року, договір поруки від 26 березня 2007 року, іпотечний договір недійсними, звільнити від іпотечного обтяження нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, зобов’язати відповідача прийняти надані їй грошові кошти в сумі 104580 грн., з врахуванням вже сплачених 97420 грн., шляхом часткової виплати, розстрочити виплату в сумі 104580 грн. на 36 місяців по 2905 грн. на місяць.

 В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2  позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав вказаних в позові.

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

    Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не обгрунтований і задоволенню не підлягає.

    Судом встановлено, що 26 березня 2007 року між ОСОБА_1 та  ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № CVHMGA00000029, згідно умов якого ОСОБА_1   отримала кредит в сумі 15000 доларів США на ремонт квартири, а також 1550 доларів США на сплату страхових платежів строком до 24 березня 2017 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту (а.с.63-66). Відповідно до умов кредитування зазначеного договору кредит позивачці надавався в іноземній валюті. Згідно п.7.3 даного кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека квартири: однокімнатна квартира, АДРЕСА_1

    21 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та  ПАТ КБ «ПриватБанк» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року щодо викладення п.7.1 даного договору в новій редакції, згідно якого суму кредиту на ремонт квартири було збільшено до 40000 Доларів США, а суму на оплату страхових платежів було збільшено до 4320 Доларів США,  сума щомісячного платежу була збільшена до 647,77 Доларів США (а.с.66).

      В забезпечення зобов’язань за кредитним договором 26 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № CVHMGA00000029, згідно умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с.67-68).

    Згідно довідки №5141 від 29 вересня 2010 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року станом на 28 вересня 2010 року становить суму в розмірі 45213,35 доларів США, яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 31987,27 доларів США, простроченного кредиту в сумі 4529,20 доларів США, заборгованості по відсотках в сумі 93,61 доларів США, заборгованості по прострочених відсотках в сумі 6192,04 долари США, комісії в сумі 78,54 доларів США, простроченої комісії в сумі 747,45 доларів США, пені в сумі 1585,24 доларів США.

    Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.  

      Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.  

 Згідно  п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.  

Судом встановлено, що при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства.

 Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Утім, усі умови – істотні, звичайні і випадкові після укладення договору стають однаково обов’язковими для сторін  і у сукупності утворюють зміст договору.  

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  

    В судовому засіданні було встановлено, що позивачка з квітня 2007 року  сплачувала заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті (в доларах США).

    Також було встановлено, що з позовом до суду позивачка звернулася після того, як  у  лютому 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подав  в суд до позивачки  позов про  звернення стягнення за даним кредитним  договором на предмет іпотеки   квартиру АДРЕСА_1 (а.с.78).

В своїх поясненнях  представник позивачки посилалася на те, що на даний час у позивачки скрутне матеріальне становище, тому що з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв’язку з чим значно погіршився її фінансовий стан, тому стало важко сплачувати кредит.  

Тобто, позивачкою було визнано, що між нею та відповідачем 26 березня 2007 року був укладений кредитний договір № CVHMGA00000029, а також 21 листопада 2007 року  додаткова угода № 1 до кредитного договору № CVHMGA00000029,  згідно умов якого вона   отримала кредит в сумі 40000 доларів США строком до 24 березня 2017 року. Виконання зобов’язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось позивачкою із порушенням графіку погашення.

Відповідно до цього суд вбачає, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.  

    Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК  України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитним договором умови є несправедливими для позивачки та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.    

Крім того, твердження позивачки та її представника про те, що банк немає права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті є необгрунтованим та таким, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.  

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.  

Відповідно до ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які визначають, що операції банків на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

    Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”  кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.  

 Стаття 2 вищезазначеного закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання  боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.  

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.  

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (надалі Декрету) генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.  

Тобто, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.  

    Правова позиція позивачки та її представника щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для здійснення операції з надання і одержання кредиту в іноземній валюті та для здійснення операцій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами п «г» ч.4 ст.5 Декрету також не знайшла свого підтвердження.  

    Згідно ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.  

Пунктом «в» ч.1 с.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті  як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.  

Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.  

    Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.  

    В судовому засіданні було встановлено, що відповідач має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, тому є уповноваженим банком на здійснення операцій з валютними цінностями.

04 грудня 2001 року відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» отримано банківську ліцензію № 22 на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», та 04 грудня 2001 року було отримано Дозвіл Національного Банку України № 22-2 на право здійснювати операції, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», отже ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.

       Виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплати процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.  

Крім цього, позивачка свідомо звернулася до відповідача з метою отримання кредиту в іноземній валюті та відповідно  повинна розуміти наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті.

    Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.  

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.  

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.   Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.  

    Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.  

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.  

Погіршення фінансового стану позивачки та  відсутність у неї необхідних коштів не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст. 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Посилання позивача на те, що кредитний договір є несправедливим, не є підставою звільнення від виконання зобов'язань або відповідальності за їх порушення, оскільки позивачка сама уклала кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважала умови договору  справедливими.  

При таких обставинах суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року, додатку № 1 до даного кредитного договору від 21 листопада 2007 року, договору поруки від 26 березня 2007 року, іпотечного договору недійсними, звільнення від іпотечного обтяження нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, зобов’язання відповідача прийняти надані позивачці грошові кошти в сумі 104580 грн., з врахуванням вже сплачених 97420 грн., шляхом часткової виплати, розстрочення виплату в сумі 104580 грн. на 36 місяців по 2905 грн. на місяць є  безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.ст. 6, 192, 203, 215, 526, 533, 553,  625, 627, 629, 638, 1046,1054 ЦК України, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 36 Закону України «Про Національний Банк України»  статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою Національного Банку України № 275 від 17 липня 2001 року, п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,  -  

                      В  И  Р  І  Ш  И  В  :

  В позові  ОСОБА_1   до  Публічного  акціонерного  товариства  Комерційний банк «Приватбанк»  про визнання  недійсними договорів  та   звільнення нерухомого  майна від обтяження відмовити.

    Стягнути з  ОСОБА_1 несплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 гривень на користь територіального управління  ДСА  України в Чернівецькій області.

    Стягнути з  ОСОБА_1  на користь  держави судовий  збір в  сумі 104 грн. 58 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м.Чернівці шляхом подачі апеляційної скарги   протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть  подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

               СУДДЯ                                                                                                     Л.В.ЯРЕМА