Справа № 2-8/10р

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року  Миколаївський районний суд Львівської області

                                          в складі: головуючого - судді   Карбовніка І.М.

                                                         при секретарі  Данилів О.І.

                                                         з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист права власності на земельну ділянку  та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Станківецької сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу землі та державного Акту про право приватної власності на землю та про визнання права власності на землю, -  

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_3 за первісним позовом  звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист права власності на земельну ділянку.  В обґрунтування позовних  вимог покликається на наступні  обставини, що вона здійснює підприємницьку діяльність у вигляді роздрібної торгівлі в належному їй на праві власності нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1  Цю нерухомість у власність нею придбано в Роздільського споживчого товариства Миколаївської райспоживспілки Львівської області, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.06.2004року. Для обслуговування викупленого магазину нею в Станківецькій сільській раді  у власність придбано земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0870га згідно  нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.12.2005року і її право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі, а 22.02.2006року Станківецька сільська рада видала її державний Акт на право власності на зазначену земельну ділянку.  Проте, після набуття вищевказаного права власності  відповідачі у справі – подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проживають по сусідству в АДРЕСА_2 здійснюють перешкоди їй у володінні та користуванні земельною ділянкою. Так, на початку 2006року відповідачі встановили дерев’яну конструкцію під шиферним покриття, у якій зберігають солому та інше своє майно і таким чином здійснили самовільне зайняття  частини земельної ділянки розміром 0,04га, користуючись нею для власних господарських потреб.  Вона неодноразово зверталась до відповідачів про звільнення самовільно захопленої ними земельної ділянки, однак вони відмовляються. Діями відповідачів їй спричинені шкідливі наслідки, які полягають в тому, що у неї відсутня можливість здійснити будівництво і облаштування на власній земельній ділянці складського приміщення та інших об’єктів благоустрою, наявність яких необхідне для належної роботи магазину, що негативно впливає на прибутковість її підприємницької діяльності, а перешкоджання відповідачів навіть зайти та прибрати земельну ділянку призвели до скупчення побутового сміття, що призводить до погіршення стану землі і в подальшому потребуватиме від неї збільшення матеріальних затрат для приведення земельної ділянки до належного стану.  Тому просить  даний позов задоволити, захистити її право власності на земельну ділянку, яким зобов’язати відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5  повернути їй самовільно зайняту ними частину земельної ділянки розміром 0,04га, призначену для обслуговування магазину, яка розташована в АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідачів демонтувати незаконно встановлену дерев’яну конструкцію під шиферним покриттям та забрати з цієї частини земельної ділянки все майно.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник  позовні вимоги  підтримали  в повному обсязі та надали  суду  усні  пояснення,  аналогічні доводам, що  обґрунтовують  вимоги, викладені  в позовній  заяві.

Відповідачі  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов не визнала з підстав зазначених у запереченні в обґрунтування яких посилається на те, що  набуття права власності  на земельну ділянку ОСОБА_3 вважає незаконним, оскільки  така придбала в АДРЕСА_1 приміщення магазину, яке належало Роздільському споживчому товариству Миколаївської райспоживспілці. За даним магазином була закріплена земельна ділянка площею 0,04га, яка належала та була закріплена за Роздільським СТ для обслуговування населення товарами промислової та побутової групи. 01.12.2005року Станківецька сільська рада уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0870га між ОСОБА_3, хоча попередній власник ніколи не володів такою площею, а користувався значно меншою.  Піставою для укладення такого договору купівлі-продажу є рішення Стаківецької сільської ради №48 від 12.04.2005року, згідно якого за ОСОБА_3 закріплено земельну ділянку для обслуговування магазину площею 0,0870га.

Рішенням сесії Станківецької сільської ради від 21.05.2002року №23 їй було передано в користування 0,04га невжитків біля її придбаної ділянки. Тому вважає, що правовстановлюючі документи на право користування земельною ділянкою ОСОБА_3 видані Станківецькою сільською радою слід визнати недійсними. З приводу цього, в зустрічному позові до ОСОБА_3 просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,04га, а в первісному позові  відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача сільський голова Станківецької сільської ради  ОСОБА_6 в судовому засіданні  позов ОСОБА_3 визнала повністю, а позов ОСОБА_4 не визнала з таких підстав, що спірна земельна ділянка 0,0870га, на яку претендує ОСОБА_3, для обслуговування нежитлового приміщення, та на частину якої в розмірі 0,04га. претендує ОСОБА_4  раніше належала ОСОБА_7 Розмір земельної ділянки 0,0870га був закріплений за вказаним приміщенням, для його обслуговування.  Так як Роздільське СТ реорганізовано, тому землі передано в загальному розмірі у віддання сільської ради. На підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2004 року ОСОБА_3 купила в Роздільського споживчого товариства приміщення магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу вказаного приміщення був посвідчений державним нотаріусом Алексєєвою Г.М. При зверненні ОСОБА_3 до Станківецької сільської ради з питання оформлення її права на користування земельною ділянкою, що необхідна для обслуговування нежитлового приміщення, рішенням с/ради № 69 від 03.11.2005 року останній надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення, що в АДРЕСА_1 та зобов’язано подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розгляд сесії Станківецької сільської ради.  При обмірах на місці було встановлено, що мінімальний розмір земельної ділянки, що необхідний для обслуговування нежитлового приміщення – магазину  складає 0,087га. Тому ОСОБА_3  був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку ( серії ЯБ №344090) від 02.02.2006року. Тому, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині захисту права власності на землю, усунення перешкод в її користуванні, є підставними, оскільки остання на даний час являється власником земельної ділянки на яку претендує ОСОБА_4 

Свідок  ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що будучи сільським головою Станківецької сільської ради у 2002році не маючи офіційного листа від СТ. виносить рішення про вилучення 4 ари землі і закріплює цю землю за жителькою АДРЕСА_1 ОСОБА_4, а та в свою чергу, маючи рішення сесії на руках з січня 2002року по 12 квітня 2005року, не зробила жодних спроб благоустрояти, або обгородити. Фактично до моменту отримання офіційного листа від Роздільського СТ за №16 від 20.08.2004р. ця земля належала їм, а ОСОБА_4 не проводячи жодних робіт на протязі двох років втрачає на неї право. Сільська рада  без офіційного письмового підтвердження СТ, вилучає в нього 4 ари землі і передає її в користування іншої людини, а ОСОБА_4 на протязі  більше двох років не робить жодних спроб на використання цієї площі.  Щоб виправити свою помилку, на сесії сільської ради було вирішено закріпити за ОСОБА_3 0,078га землі, оскільки ОСОБА_4 до цього часу не зверталась в сільську раду з жодною заявою про приватизацію або про повторний перегляд цього рішення.

Суд, заслухавши сторони, свідків, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, вважає що заявлений позов ОСОБА_3 є обґрунтованим та законним, у зв’язку з чим  підлягає задоволенню, тому в позові ОСОБА_4 слід відмовити.  

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного Кодексу України « Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду», якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не  заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не  встановлена судом.

Згідно ст. 152 Земельного Кодексу України «Способи захисту прав на земельні ділянки» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2004 року (а.с.11) купила в Роздільського споживчого товариства приміщення магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1. 29.06.2004 року договір купівлі-продажу вказаного приміщення був посвідчений державним  нотаріусом Алексєєвою Г.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1734.

Вказаний договір купівлі-продажу нерухомості не містив яких-небудь обмежень щодо переходу права на земельну ділянку. В силу вимог п. "ґ" п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при вирішенні цивільних справ" зазначено, що "при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 Земельного кодексу України до набувача від відчуджувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після ж 31.12.2001 право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем.

Рішенням Станківецької сільської ради №48 від 12.04.2005року за ОСОБА_3 закріплено земельну ділянку площею 0,087га і затверджений акт від 08.04.2005року про розмежування земельної ділянки під магазин „Продукти” в АДРЕСА_1

Рішенням Станківецької сільської ради № 69 від 03.11.2005 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,087 га для обслуговування нежитлового приміщення магазину, що в АДРЕСА_1

Як вбачається із пояснень сторін в справі, спірна земельна ділянка 0,04 га на яку претендує ОСОБА_4, як необхідну їй для обслуговування житлового будинку, входить в розмір земельної ділянки 0,087га, що відповідно до рішення Станківецької  сільської ради № 48 від 12.04.2005р надано дозвіл позивачці-відповідачці ОСОБА_3 на оформлення права власності.  

 В судовому засіданні були оглянуті фото картки, які в подальшому приєднані до матеріалів справи, з яких вбачається, що відповідачка ОСОБА_4  порушує законні права в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3

Суд не може взяти до уваги в підтвердження позовних вимог ОСОБА_4  рішення Станківецької сільської ради від 21.05.2002 року, яким ОСОБА_4 закріплена земельна ділянка розміром 0,04га і включена до присадибної ділянки, в тому числі для обслуговування житлового будинку та господарських споруд для ведення особистого пісобного господарства.      

Так, згідно ч. 1 ст. 4 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р. у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.  Відповідно до статі 22 ЗК України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів (ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції Закону України N 2196-XII від 13.03.92 року)).  

ОСОБА_4 не надано суду жодного доказу про встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що відповідно до рішення Станківецької сільської ради   від 21.05.2002 року закріплена за ОСОБА_4, а саме  0,04га. А також суд не може взяти до уваги покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, в підтвердження позовних вимог ОСОБА_3, так як останні в судовому засіданні ствердили тільки факт користування земельною ділянкою ОСОБА_4, в тому числі і спірною, що не посвідчує право власності на спірну земельну ділянку та не спростовує права ОСОБА_3  на отримання земельної ділянки в користування для обслуговування належного їй на праві власності нежитлового приміщення. Окрім того як вбачається із записів в погосподарських книгах Станківецької сільської ради за 2001-2005 роки за господарством ОСОБА_4   числилась в користуванні земельна ділянка  площею 0 , 89га в тому числі під будівлями 0,25 га., хоча із довідки сільської ради №02-12/82 від 09.09.2010р. вбачається, що за ОСОБА_4  рахується присадибна земельна ділянка розміром 0,11га, а тому покази ОСОБА_4, її представника та свідків в тій частині, що остання користується саме 0,04 га земельною ділянкою не можуть заслуговувати на увагу, так як вказана земельна ділянка належала Роздільському СТ, а пізніше її частина належала ОСОБА_3  Матеріалів щодо відведення в натурі та визначення меж землекористування ОСОБА_4  в сільській раді не має, а також такі документи не представлено і самою ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України , громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. ст. ст. 125, 126 цього ж Закону, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_4 на даний час не оформила належним чином , в установленому законом порядку право власності на земельну ділянку та Держаний акт їй не видавався, а тому суд вважає безпідставними позовні вимоги останньої в частині її  захисту права власності на землю, усунення перешкод в її користуванні.    

       За вищенаведених підстав суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 підставними, доведеними в судовому засіданні і такими, що підлягають до задоволення,  а в позові ОСОБА_4  слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.      

         На підставі наведеного,  п. "ґ" п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при вирішенні цивільних справ", ч. 1 ст. 4,  ст.ст. 22, 23  ЗК України в редакції від 18.12.1990 р, ст. ст. 116, 120, 125, 126 ЗК України , ст. 377 ЦК України   та  керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -  

в и р і ш и в :

         Позов  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист права власності на земельну ділянку задоволити.

          Зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки та повернення її ОСОБА_3.

          У позові  ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Станківецької сільської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу землі та Державного Акту про право приватної власності на землю та про визнання права власності на землю – відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області протягом 10-ти днів з часу його проголошення, через районний суд.

               Суддя:                                                                                      Карбовнік І.М.