Справа №2-а-155/2010

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2010 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Бобровської І.В.,

при секретарі – Яценюк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Роздільна Одеської області  адміністративну справу за позовом прокурора Роздільнянського району в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до відповідача, у якому просить суд зобов'язати відповідача, а саме: Управління ПФУ в Роздільнянському районі Одеської області нарахувати та виплатити гр..ОСОБА_1, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 2006 року по грудень місяць 2008 року включно в сумі - 4471 грн. 20 копійок.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ОСОБА_1 відноситься до категорії "Дитина війни" і на підставі ст.6 цього Закону йому повинна з 01 січня 2006 року щомісячно виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак зазначена допомога у 2006 та 2007 роках дітям війни не виплачувалась, оскільки Законами України "Про державний бюджет на 2006 рік" та "Про державний бюджет на 2007 рік" виплата цієї допомоги була призупинена. Положення Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" - "Про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цей розмір встановлювався Законами України "Про державний бюджет" на 2006, 2007, 2008 роки відповідно. Сума невиплаченої соціальної допомоги за 2006 – грудень 2008 року становить 4471,20 гривень.

Ч.2 ст.60 КАС України передбачено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Згідно ст..36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина в суді полягає у здійсненні прокурором процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина в даному випадку є його неспроможність через свій похилий вік і матеріальний стан самостійно захистити свої порушені права і реалізувати процесуальні повноваження.

Прокурор був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з’явився про причини неявки не повідомив.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача надав в судове засідання письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі діяв в межах своїх повноважень, наданих йому законами України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Вказуючи на те, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з Державного бюджету України. Бюджетне законодавство України не передбачало видатків на виплату допомоги дітям війни. У 2008 році порядок виплати цієї державної допомоги врегульований Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік" та Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року - "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян". Відповідач вказав на пропуск позивачем передбаченого ст.99 КАС України річного строку на звернення до суду з адміністративним позовом. Просить розглянути справу в його відсутність.

Заслухавши доводи сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України №2195-1У від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни" відноситься до категорії "дитина війни". Ст.6 вказаного Закону встановлено, що "Дітям війни" пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 350 гривень, з 01квітня - 359 гривень, з 01 жовтня - 366 гривень. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 380 гривень, з 01 квітня - 406 гривень, з 01 жовтня - 411 гривень. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає: з 01 січня - 470 гривен, з 01 квітня  - 481 гривень, з 01 жовтня  - 498 гривень.

Частиною 3 ст.62 у редакції Закону України від 15.03.2007 року №749-У "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої зазначеної статті, збільшений на 1%.

Законом України №3235-1У від 20.12.05 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (ст.77 та ст.110), та Законом України №489-У від 19.12.2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  (ст.71, пункт 12 та ст.111), дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була призупинена, і у 2006-2007 роках відповідач не нараховував і не виплачував позивачу державну допомогу як дитині війни.

Конституційний Суд України своїм рішенням №6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі щодо відповідності положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст.71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) визнав положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема, п.12 ст.71 та ст.111, якими призупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", такими, що не відповідають Конституції України. Рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Після чого пунктом 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено у новій редакції, а саме: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі щодо відповідності положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний Бюджет України), вказані зміни у ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" (діє з 22.05.2008 року) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") передбачено, що до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 01 липня - 48,2 гривні, та з 01 жовтня - 49,8 гривні.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи з наведеного, пункт 12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007рік, втратив чинність з дня постановлення Конституційним Судом України рішення №6-рп/2007 від 09.07.2007 року; пункт 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", яким змінено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", втратив чинність з дня постановлення Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008 року. Таким чином, вищевказані положення Законів України "Про Державний бюджет України" та Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів (ч.3 ст.22 Конституції України).

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" також передбачено, що соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського Суду - як джерело права. Стаття 1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції встановлює, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві; борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і таким чином, як власність. Європейський Суд з прав людини при розгляді справи "Кечко проти України" зауважив, що в межах свободи дій держави - визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з чим Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як Іех sресіаlis. Європейський суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Тому посилання відповідача на відсутність необхідних бюджетних асигнувань для виплат зазначеної допомоги суд не приймає до уваги, бо ці доводи суперечать як нормам національного, так і міжнародного законодавства.

Суд вважає, що на підставі ч.2 ст.11 КАС України права позивача могли бути захищені шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу надбавки, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по дату вказану у позовній заяві. Вказані соціальні виплати, які мають разовий і цільовий характер, відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" - не підлягають індексації.

Однак, згідно із ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів особи, встановлений шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Станом на день звернення до суду шестимісячний строк для звернення до суду сплинув, клопотань про його поновлення не подано.

Таким чином, у зв’язку з пропуском прокурором встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

На підставі ст.19, ст.22, ч.2 ст.152 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись ст.ст.86, 94, 99, 100, 160-163, 167 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

   В задоволенні адміністративного позову прокурора Роздільнянського району в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу „Дітям війни” – відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Роздільнянський районний суд Одеської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня проголошення постанови, а у разі проголошення вступної та резолютивної частин постанови, протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя