Справа 2-а-1155/2010 р.      

                              П О С Т А Н О В А

                             ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        22 листопада  2010 року                                                                                              м.Ізюм

        Суддя   Ізюмського   міськрайонного  суду  Харківської області

 Зелінський В.Г. розглянувши  в залі суду в м. Ізюмі  в порядку письмового провадження    цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2  до  управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі в Харківській області   про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та визнання  протиправними  бездіяльність  управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі по своєчасному нарахуванні та виплаті доплати до пенсії відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,                

                у с т а н о в и в:

    Позивач,  ОСОБА_2 звернулася до суду  з адміністративним   позовом до управління Пенсійного фонду України ( далі – УПФУ)  в Ізюмському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та визнання протиправними  бездіяльність  УПФУ в Ізюмському районі та просила зобов’язати здійснити перерахунок     пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період з 2007- 2009 роки та з січня 2010 р. по  вересень 2010 року включно. Зазначила, що вона, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (далі ЗУ №2195-1У ), є дитиною війни і їй  повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2007-2009  та січні-вересні 2010 року така допомога  не виплачувалася, оскільки відповідач всупереч  Рішенню Конституційного Суду України ( далі - КСУ) №6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та Рішенню КСУ № 10-рп/2008 р., якими були визнані відповідно, такими, що не відповідають Конституції України та  є неконституційними п.12. ст. 71  ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» , якими зупинено дію ст. 6  ЗУ №2195-1У, не здійснили нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії. Вважала, що невиплата їй соціальної допомоги, передбаченої ст.6 ЗУ №2195-1У є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам  України. В зв’язку з тим, що про належні їй, як дитині війни, виплати  повідомлено не було, а тому про факт порушення прав стало відомо лише після висвітлення в засобах масової інформації  Рішення  КСУ від 09.07.2007 року, через півтора року після прийняття, просила суд відновити пропущений строк  для звернення до суду за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2009 р та з січня по вересень 2010 року та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Ізюмському р-ні та зобов’язати здійснити перерахунок їй пенсії з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні  виплати за період  2007- 2009  роки та з січня 2010 року по вересень 2010 включно.

    Відповідач  надав  заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. Вважають, що їх дії, щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ №2195-1У є правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідач  зазначив про необґрунтованість доводів позову, щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування» №1058 від 09.07.2003 р. ( далі – ЗУ №1058), оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 даної статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим законом. Також наполягали на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАСУ.

    В судове засідання позивачка та представник відповідача не з’явилися, про дату, місце, та час розгляду повідомлені своєчасно та належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

    Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів.

    З матеріалів справи та наявних у ній доказів, судом встановлено, що позивачка має статус «Дитина війни», що підтверджується  пенсійним посвідченням ( а.с.11).

    Враховуючи  зазначений статус позивачки, вона  відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У  має право  на отримання  державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної  пенсії за віком.

    Із заперечень УПФУ в Ізюмському р-ні Харківської області встановлено, що відповідач не здійснює позивачці зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність  розрахункової величини ( мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищення  до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

    Відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У, дітям війни пенсії або щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

В стаття 7 ЗУ №2195-1У зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Відповідно до п.12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст.6 ЗУ №2195-1У, з урахуванням ст. 111 цього Закону було  зупинено.

    Рішенням КСУ від09.07.2007 р. за №6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) положення п.12 ст. 71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 ЗУ №2195-1У зупинено  з урахуванням ст. 111

цього Закону.      

    Рішеннями КСУ у цих справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення КСУ є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Стаття 152 ч.2 Конституції України передбачає, що закони, інші правові акти  або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

    Виходячи з системного аналізу зазначених норм, дати ухвалення Рішення КСУ, УПФУ в Ізюмському району Харківської області повинно було нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 ЗУ № 2195-1У з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення КСУ свого рішення, щодо неконституційності п.12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 ЗУ №2195, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

    Таким чином, виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в  частковому  обсязі.

    Конституція України, ст. 64, передбачає, що  конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

    Згідно ч.ч.3 та 4 КАСУ звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з

 мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

    Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позовних вимог.

    Щодо доводів відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28  ЗУ №1058 суд вважає їх необґрунтованими, оскільки сторони по справі не заперечують, що позивач має право на отримання доплат до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитина війни. За чинним законодавство розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 ЗУ №1058, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має. А отже, щодо застосування ч.3 ст. 28  вище зазначеного закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не  є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ №2195-1У.

    Також суд відхиляє доводи відповідача, щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат, підвищення пенсії особам, які мають статус дитини війни.

    Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд

України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ №1058 рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управління Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

    Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 ЗУ2195-1У покладено на УПФУ в Ізюмському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

    Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

    Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянам і своїх конституційних прав. За змістом ч.1 ст. 26 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.     ЗУ32195-1У реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право  на отримання 30% доплат до пенсії. Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової  влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

    Згідно до абзацу 1 Положення про Пенсійний фонд України – ПФУ є  центральним органом виконавчої влади, на який відповідно до зазначеного положення покладено обов»язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

    Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах міста є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів  ПФУ та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

    Отже ,обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ЗУ №2195-1У, покладено саме на органи ПФУ.

    Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – ПФУ, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

    Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань

перед позивачем.

    Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАСУ не доведено та не надано суду доказів, щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього  обов’язку, щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від  мінімальної пенсії за віком.

    Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов»язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

           Що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

    Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України, щодо відповідності Конституції України ( конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1 , пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу з Закону України « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  і 101 народних депутатів  України, щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України « про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ( справа щодо предмету та змісту закону про Державний бюджету країни), визнано таким, що не відповідає Конституції України( є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 закону України « Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

    Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли в наслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05. 2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституція України, суд дійшов висновку , що з 22.05.2008 року УПФУ України в Ізюмському районі Харківської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України» Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності  з приписами діючої норми ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача виплачувати позивачу щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2009  рік та з січня по вересень 2010 року

    Оскільки в 2009 році та з січня по вересень 2010 року ніяких змін до ст. 6 ЗУ « Про соціальний захист  дітей війни» не вносилось, позивач має право на отримання що отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% за вищезазначений період.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання   ОСОБА_2  - є Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі  відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством,  та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі,   суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в  Ізюмському районі , за місцем проживання позивача.  

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Суд також відхиляє заяви відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

    Порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, тривало з 09.07.2007  року по 31.12.2007 року і припинилося лише 01.01.2008 року, після внесення змін до ЗУ №2195-1У, також суд зважає на те, що позивач є людиною  похилого віку, що ускладнює ефективність  дій по захисту своїх прав та свобод, а тому суд визнає  пропуск строку з  поважної причини, що є підставою для поновлення строку для звернення до  адміністративного суду за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р.

    Керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3,6, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 КАС України, суд

                п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги  ОСОБА_2  до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області,   про поновлення пропущеного строку та визнання протиправними  бездіяльність  управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області по своєчасному нарахуванні доплати до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задовольнити частково.

    Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії   ОСОБА_2  з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”  та провести необхідні виплати  за 2007 рік - з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік - з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік - з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, за 2010 рік –з 01.01.2010 р. по 30.09.2010 р. .

            В іншій частині позовних вимог відмовити.

            Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного  суду Харківської області   через Ізюмський міськрайонний суд  протягом в 10- днів з дня її проголошення .У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС апеляційна скарга надається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

               Суддя:                                                                      В.Г.Зелінський.