Справа № 22ц-7751/10р.                            Головуюча   у    1 інстанції    Тихонова Н.С.

 Категорія  5                                                Доповідач апеляційного суду    Довжук Т.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         04 листопада 2010 року   колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

         головуючого           –       Козаченка В.І.,

         суддів:   Мурлигіної О.Я.,  Довжук Т.С.,

         при секретарі судового засідання  Бобуйок І.Ф.,

         за участю  позивачки                 ОСОБА_2,

         представників позивачів       ОСОБА_3, ОСОБА_4,

         представників відповідачів        ОСОБА_5, ОСОБА_6,      

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою представника відповідача  ОСОБА_7 – ОСОБА_5

на рішення  Ленінського районного суду м. Миколаєва  від  07 липня  2010 року за позовом

ОСОБА_2

до

Товарної біржі «Українська біржа нерухомості», ОСОБА_8, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради

про стягнення коштів, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності,

за позовом  

ОСОБА_9

до

Управління з використання розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_2,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло»

 (далі – ТОВ «Житло»),

про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним  свідоцтва  про право власності на квартиру та визнання договору купівлі-продажу квартири  недійсними,

за зустрічним позовом

ОСОБА_7

до

ОСОБА_2

про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

         18 липня 2005 року ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та товарної біржі «Українська біржа нерухомості» (далі – товарна біржа)  про визнання договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 22 листопада 2002 року  недійсним, визнання за її сином ОСОБА_9 право власності на Ѕ частину вказаної квартири, стягнення з товарної біржі на її користь 3780 грн., які залишилися в якості застави та стягнення з ОСОБА_10 на її користь 3780 грн. в зв’язку з відмовою від укладення угоди у визначений строк.

         В судовому засіданні позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила визнати незаконним розпорядження  органу приватизації про передачу їй у приватну власність спірної квартири, визнати незаконним свідоцтво про право власності на цю квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, як такого, що не відповідає закону та стягнення на її користь з товарної біржі і ОСОБА_10 по 3780 грн. з кожного.          

         06 вересня 2005 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу  квартири АДРЕСА_1 від 22 листопада 2002 року  та укладеному на товарній біржі дійсним.

         В подальшому ОСОБА_7 уточнив зустрічний позов та остаточно просив  визнати цей договір дійсним та визнати за ним право власності на спірну квартиру.

         29 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом до  Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі – управління комунальної власності), ОСОБА_8, ОСОБА_7, який ОСОБА_9 був уточнений та остаточно він просив  визнати  незаконним розпорядження органу приватизації, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири.

         18 червня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з клопотанням про залишення її первісного позову, з яким вона звернулась в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_9  без розгляду з підстави досягнення ним повнолітнього віку та пред’явлення ним вищезазначеного позову.

         Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2008 року  позов ОСОБА_2 в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, як такий, що не відповідає закону,  залишений без розгляду.

         Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2010 року позов ОСОБА_9 задоволено. Постановлено визнати недійсним розпорядження управління комунальній власності Миколаївської міської ради в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність спірної квартири, визнати недійсним  свідоцтво про право власності на цю квартиру та недійсним договір купівлі-продажу вказаної вище квартири. В задоволенні зустрічного позову та позову ОСОБА_2  відмовлено.

         В апеляційній скарзі  представник ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_9. та задоволення його зустрічного позову. На думку апелянта, рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

         Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, представників позивачів, представника відповідача ОСОБА_11 та представника міськради, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

         Так, судом встановлено, що спірна двокімнатна квартира належала до державного житлового фонду та в ній постійно проживали та були зареєстровані на час  приватизації цієї квартири ОСОБА_2 і її неповнолітній син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.  Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вони обидва мали право на приватизацію зазначеного житла. Маючи намір продати вказану квартиру, ОСОБА_2 звернулась до товарної біржі «Українська Біржа нерухомості», яка і займалась приватизацією квартири. Але при проведенні приватизації житла та оформлення права власності (04 листопада 2002 року) неповнолітній ОСОБА_9   був позбавлений цього права.  20 листопада 2002 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, який був зареєстрований товарною біржею «Українська біржа нерухомості».

         Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час укладення договору купівлі-продажу) недійсною є така угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

         За такого, суд прийшов до правильного висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири, розпорядження Миколаївської міської ради в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на цю квартиру   є недійсними, а позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є безпідставними та задоволенню не підлягають.  

         Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_9 пропустив строк на звернення до суду з цим позовом , а його позовна заява від 04 березня 2008 року підписана його представником без наданих на це повноважень, є безпідставними.

         Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 18 липня 2005 року звернулась до суду з позовом про визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.  По досягненню повноліття, 29 серпня 2007 року ОСОБА_9  разом із ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в подальшому було уточнено саме ОСОБА_9 та остаточно він просив  визнати  незаконним розпорядження органу приватизації, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири. Тобто, ОСОБА_9 строк на звернення до суду з цим позовом не був пропущений. Крім того, позовна заява ОСОБА_9  від 04 березня 2008 року підписана його представником на підставі повноважень наданих йому  довіреністю від 08 грудня 2007 року.  

         Також є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було усунено  протиріччя наявності декількох різних довідок  форми № 4 про склад сім’ї ОСОБА_2  

         Так, дійсно, в матеріалах справи наявні декілька довідок  про склад сім’ї ОСОБА_2, які були видані житлово-експлуатаційною конторою № 14 на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири та її приватизації.  Згідно довідки, наданою ОСОБА_2 суду, в цій квартирі були зареєстровані вона та її неповнолітній син (том 1 а.с. 8), а згідно довідки про склад сім’ї, яка була надана ОСОБА_7, як додаток  до зустрічного позову, в спірній квартирі  була зареєстрована тільки ОСОБА_2 (том 1 а.с. 26).  Також в своєму зустрічному позові ОСОБА_7 стверджував, що  син ОСОБА_2 постійно проживав та був зареєстрований за місцем проживання свого батька АДРЕСА_2), а тому не приймав участі в приватизації квартири (а.с. 19, 21). Однак, зазначені доводи ОСОБА_7 спростовуються довідкою ЖЕК № 10 «Південь» з якої вбачається, що ОСОБА_9 був вписаний до домової книги  будинку АДРЕСА_2  з часу народження  разом зі своєю матір’ю, а саме  з 04 грудня 1988 року по 25 січня 2002 року, але зареєстрований за цією адресою ніколи не був (том 1 а.с. 51).

         Зазначене підтверджується листом міської дитячої поліклініки  № 2  з  якого  вбачається, що  ОСОБА_9,    ІНФОРМАЦІЯ_1,  надглядався в їх поліклініці з часу народження по 1994 рік АДРЕСА_3; з 1994 року по 1996 рік по АДРЕСА_2, а  з 1996 року по 2002 рік по АДРЕСА_1 (том. 3 а.с. 59), тобто за місцем спірної квартири. Проживання ОСОБА_9 в цій квартирі разом з матір’ю на час її приватизації та на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу також підтверджується довідкою загальної середньої школи, в якої він навчався з 1996 року по 09 грудня 2002 року та значився за  вказаної батьками адресою: АДРЕСА_1  (том 2  а.с. 258), довідкою  ЖЕК № 14 «Південь» про проживання ОСОБА_2 разом з сином в спірній квартирі (том 2 а.с. 260), карткою прописки ОСОБА_2 в цій квартирі, в якій вона зазначала неповнолітнього сина ОСОБА_9 (том. 2 а.с. 261) та довідкою МВУВКГ «Миколаївводоканал» щодо оплати за споживання води у АДРЕСА_1  з розрахунку двох осіб (том. 2 а.с. 259).

         Таким чином, довідка про склад сім’ї, яка була надана суду ОСОБА_7 про проживання в спірній квартирі та реєстрації на час її приватизації  і укладення оспорюваного  договору купівлі - продажу тільки ОСОБА_2 без неповнолітнього сина  спростовується вищезазначеними доказами.

         Доводи апеляційної скарги, що договір купівлі-продажу спірної квартири не підлягав нотаріальному посвідченню ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

         Так, Пленум Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (який діяв до 06 листопада 2009 року)  в п. 4 своєї постанови роз’яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

         Таким чином,  суд дав належну оцінку зібраним по справі доказам та правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_9 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2 та  ОСОБА_7 безпідставні.

         Враховуючи викладене, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга, на підставі ст. 308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.    

         Керуючись статями 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:  

         Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5   відхилити , а   рішення  Ленінського  районного суду м. Миколаєва  від 07 липня 2010 року   залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку строком двадцяти днів.

         Головуючий                                                           Судді