Справа № 22ц-7365/10р.                             Головуюча у 1-й інстанції  Серебрякова Т.В.

Категорія 20                                                 Доповідач апеляційного суду   Довжук Т.С.

  У  Х  В  А  Л  А

Іменем  України

             28 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

             головуючого         -                Довжук Т.С.,

             суддів: Мурлигіної О.Я.,  Яворської Ж.М.,          

             при секретарі  судового засідання   Петровській О.С.,

             за участю  третьої особи                             ОСОБА_2,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Миколаєві  цивільну  справу

за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4  

на рішення  Вознесенського  міськрайонного суду  Миколаївської області від 15 червня  2010 року за   позовом

ОСОБА_3

до  

ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_2, Комунальне підприємство «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі – КП МБТІ),

про визнання  договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А:  

             11 січня 2010 року ОСОБА_3  звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

             Позивачка зазначала, що 14 вересня 1991 року уклала письмовий договір купівлі-продажу з відповідачем ОСОБА_5, за яким придбала у власність 34/100 частини жилого будинку, який знаходиться поАДРЕСА_1 Вказаний договір був посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку, умови договору були повністю виконані, але при його укладенні була допущена помилка та в перелік будівель та споруд помилково не було включено сарай літ. Е-1.

             Посилаючись на викладене, позивачка просила позов задовольнити та визнати частково недійсним зазначений договір купівлі-продажу в частині не включення сараю під літ. Е-1 в перелік майна, яке переходило покупцю та включити його до переліку майна, що перейшло до неї за договором купівлі-продажу і визнати за нею право власності на цей сарай.

             Рішенням Вознесенського  міськрайонного суду  Миколаївської області від 15 червня  2010 року в задоволенні позову відмовлено.

             В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.  

             Заслухавши суддю-доповідача, пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

             Як вбачається з матеріалів справи, позивачки належить на праві власності 34/100 частини будинку АДРЕСА_1, а третім особам ОСОБА_6 і ОСОБА_2, відповідно, по 6/25 та 42/100 частини цього будинку (а.с. 131). 23 жовтня 1979 року ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_8  34/100 частини цього будинку та у власність покупця перейшли зазначена частина будинку, веранда 2-1, кухня 2-2,  дві кімнати 2-3  і  2-4, підвал  (а.с. 164-165).  

         09 серпня 1985 року  ОСОБА_7  зазначена частина будинку була продана ОСОБА_9 разом із сараєм під літ.Е-1 (а.с. 14), а 26 квітня 1991 року  ОСОБА_9 в свою чергу  продав зазначену частину будинку ОСОБА_5. В договорі купівлі-продажу також був зазначений  сарай під літ Е-1 (а.с.  15-16).

         14 вересня 1991 року між позивачкою та  відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 34/100 частини зазначеного жилого будинку та в користування ОСОБА_3  перейшла частина житлового будинку – літ. А-1, яка складається з жилих кімнат 2-1, 2-2; кухні 2-11; сіней 2-1; підвалу; сараїв літ. Д-1, З-1 і Ѕ частини воріт (а.с. 7-8), тобто сарай під літ Е-1 в договорі вже не зазначений.

         Між тим, матеріалами справи підтверджується, що  будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_10. Ухвалою Вознесенського міського суду Миколаївської області від 24 січня 1978 року була затверджена мирова угода по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_11 про реальний розподіл  зазначеного будинку, за яким, спірний сарай  був залишений у власності ОСОБА_10, а у власність ОСОБА_8  перейшло право власності на 34/100 частини жилого будинку та підвал  (а.с. 62). Зазначена ухвала набрала законної сили та не оспорювалася.

         Після смерті  ОСОБА_10   спадщину 26 травня 2004 року  прийняла його дочка ОСОБА_12 та спадщина складалась із 42/100 частини зазначеного будинку, сараю Б-1, погребу В п/д, літньої кухні Г1,  літньої кухні Ж-1, вбиральні, огорожі 1-7, споруди-8,  сараїв Д1, Г1, К1 та  спірного сараю – літ. Е-1 (а.с. 174).

         13 вересня 2004 року  між ОСОБА_12 та третьою особою ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу 42/100 частини будинку  АДРЕСА_1 з господарськими, побутовими будівлями та спорудженням, в тому випадку і  зі спірним сараєм під літ Е-1 (а.с. 172).

         Вказаний договір купівлі-продажу позивачкою не оспорювався.

         Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірний сарай під літ Е-1 знаходився у власності  ОСОБА_10 та на законних підставах перейшов до його доньки ОСОБА_12, як спадкоємиці,  а потім – до третьої особи ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу.

         Посилання позивачки на те, що ОСОБА_7 побудував саме спірний сарай, якій був оформлений у встановленому законом порядку, не підтверджені будь-якими доказами.

         За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК України).                  

         За таких обставин  позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу 34/100 частини зазначеного будинку, укладено між нею та ОСОБА_5, частково недійсним та визнання права власності на сарай під літ  Е-1 є безпідставним та задоволенню не підлягає.

         Висновок суду першої інстанції  щодо необхідності обрання позивачкою іншого способу захисту порушеного права є зайвим та не впливає на правильність рішення суду про відмову в задоволенні позову.

         Доводи апеляційної скарги, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права  безпідставні, оскільки обставини, на які посилається позивачка, не мають правового значення для даного спору.      

             Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

             Апеляційну скаргу   представника позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4     відхилити,  а рішення Вознесенського  міськрайонного суду  Миколаївської області від 15 червня  2010 року залишити без змін.              

             Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку  протягом двадцяти днів.

              Головуюча

              Судді