справа № 2-а-194/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

28 вересня 2010 року                                                                                                                    смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді  Пантилус О.П.,            розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Приазовське справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до начальника ВДАІ м. Пологи майора міліції Мінько Юрія Григоровича  про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності АР  № 274925 від 23 серпня 2010 року;

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2010 року позивач звернувся з адміністративним позовом, в якому просить поновити йому строк на оскарження та скасувати постанову  АР  № 274925, винесену відповідачем 23 серпня 2010 року  про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого  ст. 132-1 КУпроАП.

В обґрунтування позовних вимог   позивач  зазначив, що   30 серпня 2010 року  він  отримав постанову по справі про адміністративне правопорушення АР  № 274925, винесену відповідачем 23 серпня 2010 року, якою на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого  ст. 132-1 КУпроАП. Вважає, що адміністративне стягнення  на нього накладене незаконно та безпідставно, без встановлення факту вчиненого правопорушення, тому постанова підлягає скасуванню. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення  відповідач встановив, що 08 липня  2010 року о 15 годині 40 хвилин  по автодорозі  Запоріжжя — Маріуполь  ОСОБА_1  керував автомобілем МАN, державний номер НОМЕР_1  з причепом КРОНЕ,  державний номер НОМЕР_2, загальна маса автомобіля  становить 43500 кг. Проте для  таких висновків у особи, яка винесла постанову, не було жодних підстав.  Пунктами. 1.10, 23.1, 23.2, 23.3, 23.5, 23.6, 23.9, 23.10, 23.11 Правил дорожнього руху України (далі ПДР) визначено, що вантажний автомобіль і причіп є транспортними засобами, дозволена максимальна маса автопоїзда — це сума дозволеної максимально допустимої маси кожного транспортного засобу, що входить до складу автопоїзда. Крім того, Правилами визначено два поняття щодо зчеплених в процесі руху транспортних засобів – експлуатація транспортного состава та буксирування транспортних засобів. Різниця у зазначених поняттях полягає виключно в наступному: експлуатацією транспортного состава визнається переміщення одним транспортним засобом іншого, якщо це передбачено інструкцією з його (тягача) експлуатації. Також обов’язковими умовами експлуатації транспортного состава є відповідність причепа тягачу, наявність страхового з'єднання, єдиної системи сигналізації та освітлення. Для буксирування транспортного засобу наявність вказаних умов не є обов’язковою. В оскаржуваній постанові не зазначено, чому відповідач розцінив буксирування транспортного засобу як експлуатацію транспортного состава. При цьому, стаття 132-1 КУпроАП передбачає відповідальність за порушення Правил проїзду великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами. Зазначені Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (далі Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18 січня 2001 року і відповідно до тексту самих Правил не вводять заборони на перевищення загальної маси понад 38 тон двох транспортних засобів, що здійснюють буксирування. Єдиною забороною, введеною Правилами є заборона великоваговому транспортному засобу з повною масою понад 38 тон буксирувати ще один транспортний засіб (п.15). В постанові не зазначено, які саме норми законодавчих актів порушені позивачем. Виходячи з викладеного, в оскаржуваній постанові не з’ясовано та жодним чином не аргументовано, чи мало місце адміністративне правопорушення, що є грубим порушенням вимог ст.280 КУпроАП.  

В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не прибув надав заяву в якій просить розглянути справу у його відсутності та без участі позивача.

Відповідач Мінько Ю.Г., який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, заперечень проти позову не надав.

Враховуючи  неявку сторін, згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 28.09.2010 року позивачу поновлений строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що на підставі наявних у справі доказів заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише  на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Статтею ст. 7 КУпроАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення  здійснюється на основі суворого додержання законності.      

Судом встановлено, що 23 вересня 2010 року відповідачем винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення, згідно якої на позивача накладене стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого  ст. 132-1 КУпроАП.

В постанові відповідачем зазначено, що,  розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, він встановив, що  08.07.2010 року о 15 годині 40 хвилин ОСОБА_1  керував автомобілем МАN, державний номер НОМЕР_1 з причепом КРОНЕ,  державний номер НОМЕР_2, по а/д Запоріжжя — Маріуполь 103 км, загальна маса автомобіля становить 43500 кг, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене  ст. 132 -1 КУпроАП.

До постанови доданий протокол серії АР № 207917 від 08.07.2010 року, згідно якого  позивач керував автомобілем  МАN, державний номер НОМЕР_1 з причепом КРОНЕ,  державний номер НОМЕР_2, по а/д Запоріжжя-Маріуполь 103 км, загальна маса автомобіля склала 43500 кг, чим порушив вимоги п. 22.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 132-1 КУпроАП.  ОСОБА_1 роз'яснені його  права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпроАП, і повідомлено про час та місце розгляду справи: 09.08.2010 року в ДАІ смт. Приазовське. В поясненні позивачем вказано, що він здійснював буксирування причепа.   Будь які інші документи в справі відсутні.

Дослідивши в судовому засіданні документи, які є у справі про адміністративне правопорушення суд дійшов висновку, що позивач належним чином не був повідомлений про час та місце розгляду справи. Тобто справа розглянута та винесена постанова з порушенням вимог ст. 268 КУпроАП, відповідно до якої справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Всупереч цих вимог в протоколі про адміністративне правопорушення позивачу повідомлено, що справа буде розглядатися 09.08.2010 року в ДАІ Приазовського району, але розглянута відповідачем., згідно оскаржуваної постанови  - 23.08.2010 року в м. Пологи Запорізької області.

Відповідно до ст. 251 КУпроАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинені та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до п.1.10 ПДР габаритно-ваговий контроль — це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.

Матеріали справи не містять жодного доказу, що підтверджував би встановлення відповідачем будь-яким допустимим способом фактичної маси транспортних засобів чи осьове навантаження.  

Відповідно до вимог ч.ч. 3. 4 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги та обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися  ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 2, 3ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитись.

Тобто, діючим законодавством встановлена презумпція вини суб'єкта владних повноважень,  рішення якого оскаржується, у зв'язку з чим повідомлені позивачем обставини справи про рішення відповідача вважаються такими, що відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

В оскаржуваній постанові не зазначено, чому відповідач розцінив буксирування транспортного засобу (згідно обставин, викладених позивачем в позові),  як експлуатацію транспортного состава. Жодних доказів наявності обов’язкових умов експлуатації позивачем транспортного состава суду не надано.

Відповідач Мінько Ю.Г., всупереч вимогам ст. 71 КАС України,  не надав заперечень проти позову та не довів правомірності свого рішення, оскільки не надав суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності  винесеної ним постанови в справі про адміністративне правопорушення та на спростування повідомлених позивачем обставин справи, не повідомив суд про причини, через які такі докази не могли бути надані і про їх місце знаходження.

З урахуванням викладених обставинах суд дійшов висновку, що  оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог діючого законодавства, за відсутності доказів про наявність складу адміністративного правопорушення та винність позивача і  підлягає скасуванню, а  провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпроАП.

Керуючись ст.ст. 8-12, 17, 69-71, 100, 158, 160-163,167, 171-2, 186 КАС України,  суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов  ОСОБА_1   задовольнити.

Скасувати постанову  АР  № 274925  у справі про адміністративне правопорушення від 23 серпня 2010 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за вчинення правопорушення  передбаченого  ст. 132-1 КУпроАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.      

Суддя                                                                                                              О.П. Пантилус