АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-621-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Ломанова Л.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

    головуючого – судді     Ломанової Л.О.,

    суддів                 Кустової І.В.,

Притуленко О.В.

    при секретарі             Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російське-українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод «Лазарєвське Адміралтейство», треті особи – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань України в м. Севастополі, Відкрите акціонерне товариство «Феодосійська суднобудівна компанія «Море», про визнання недійсними актів про нещасний випадок і розслідування нещасного випадку, договору підряду, додаткових угод, визнання факту нещасного випадку на виробництві, визнання факту роботи у відповідача за нормами КЗпП України, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2009 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до ТОВ Спільне російське-українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод «Лазарєвське Адміралтейство» (далі – Севастопольський судноремонтний завод).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 з 26 липня 2007 року до 25 грудня 2007 року в якості зварювальника-аргонщика працював в складі бригади робочих у відповідача. При виконанні корпусних робіт на кораблі отримав з вини Севастопольського судноремонтного заводу травму ока, внаслідок чого став інвалідом третьої, а пізніше – другої групи з зору, зазнав дві операції та продовжує проходити курс лікування. Наведене завдало позивачу моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 200 000 грн., та матеріальної – 9 397,20 грн.

На підставі наведеного позивач просив суд визнати недійсним акт розслідування нещасного випадку; визнати недійсними акти про нещасний випадок на підприємстві за формою НВП від 18 лютого 2008 року; визнати факт нещасного випадку на виробництві, який мав місце 25 грудня 2007, зобов’язати відповідача скласти акт про нещасний випадок за формою Н-1 та видати направлення на встановлення відсотку втрати працездатності; визнати недійсними відносно позивача договір підряду № 12 від 22 травня 2003 року та додаткові угоди № 36 від 1 серпня 2007 року, № 37 від 3 вересня 2007 року, № 38 від 1 жовтня 2007 року, № 39 від 1 листопада 2007 року, № 40 від 3 грудня 2007 року; стягнути матеріальну шкоду, у т.ч. на лікування, в розмірі 9 397,20 грн. та моральну – 200 000 грн.; визнати факт роботи з 26 червня 2007 року до 25 грудня 2007 року у відповідача за нормами КЗпП України.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2009 року у позові ОСОБА_4 відмовлено повністю. Додатковим рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 15 лютого 2010 року резолютивна частина оскаржуваного рішення суду доповнена висновком суду про відмову у позові про визнання факту роботи позивача за нормами КЗпП України.

Не погодившись зі вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права і неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не був правильно встановлений характер спірних правовідносин, які регулюються нормами Кодексу законів про працю України; зроблені помилкові висновки про те, що не можуть бути доказами наявності трудових відносин між сторонами такі факти: видача позивачу перепустки на територію заводу; надання ОСОБА_4 довідки про його роботу за трудовими угодами; отримання позивачем заробітної плати з каси Севастопольського судноремонтного заводу за платіжними відомостями; повне забезпечення позивача під час роботи спецодягом, витратними матеріалами, спецхарчуванням, транспортом, проживанням у гуртожитку. Також апелянт стверджує, що суд не взяв до уваги того факту, що договору підряду він не підписував, а підписані ним додаткові угоди не визначають кінцевого результату роботи, який є необхідною умовою договору підряду. Крім того, цей договір підряду та додаткові до нього угоди не містять передбачених частиною 2 статті 840 Цивільного кодексу України умов щодо матеріалу замовника, з якого виконується робота.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2003 року був укладений договір підряду між Севастопольським судноремонтним заводом та бригадою з 17 членів-фізичних осіб, відповідно до умов якого підрядник в строк до 31 липня 2003 року зобов’язався виконати роботи з ремонту алюмінієвих конструкцій згідно корпусного кошторису за графіком замовника (а.с. 92). Додатковою угодою від 1 серпня 2007 року № 36 були змінені умови договору підряду в частині визначення обсягу робіт, строку їх виконання, розміру оплати, а також був змінений кількісний та суб’єктний склад підрядника – бригади, до якої, зокрема, був включений позивач (а.с. 96, 97). Аналогічним чином змінювали умови договору підряду додаткові угоди № 37 від 3 вересня 2007 року (а.с. 98, 99), № 38 від 1 жовтня 2007 року (а.с. 100, 101), № 39 від 1 листопада 2007 року (а.с. 102, 103), № 40 від 3 грудня 2007 року (а.с. 104, 105). 25 грудня 2007 року стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, про що був складений акт за формою, передбаченою для нещасних випадків на підприємстві, не пов’язаних з виробництвом (а.с. 26, 27).

Ухвалюючи рішення про відмову у позові ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не перебував у трудових відносинах з Севастопольським судноремонтним заводом.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки достатніх доказів укладення між сторонами трудового договору позивачем надано не було, а підставою усіх позовних вимог ОСОБА_4 є саме ця обставина.

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями частини 3 – 5 статті 24 цього Кодексу встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до роз’яснення, яке міститься в пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Між тим, позивачем не було надано доказів того, що він був допущений з відома уповноважених осіб відповідача саме до роботи на Севастопольському судноремонтному заводі, а не до виконання обов’язків за договором підряду.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною 2 наведеної статті встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Оскільки предметом договору підряду був ремонт речі за затвердженим кошторисом та графіком (а.с. 92), то доводи апеляційної скарги про невзяття судом до уваги факту відсутності в договорах кінцевого результату роботи, необхідного за вимогами цивільного законодавства, є безпідставними. Твердження апеляційної скарги ґрунтуються, на тому, що позивач при виконанні робіт не досягав конкретного матеріального результату. Між тим, стороною у договорі підряду від 22 травня 2003 року є 17 конкретно визначених осіб – членів бригади, і за договором зобов’язання провести визначений в кошторисі ремонт взяла на себе саме бригада, кожен із членів якої виконував визначену бригадиром роботу, направлену на досягнення результату, визначеного у договорі підряду.

Не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи і доводи ОСОБА_4 про те, що договір підряду не був ним підписаний, а підписані лише додаткові угоди. Такі твердження спростовуються положеннями самих додаткових угод, кожна з яких містить окрім посилання на дату та номер основного договору, положення про те, що додаткова угода є невід’ємною частиною договору підряду, а також про те, що інші умови договору, яких не стосується додаткова угода, залишаються в силі, а сторони підтверджують за ними свої зобов’язання. Відтак необізнаність, за словами ОСОБА_4, з текстом договору підряду не підтверджується матеріалами справи та не порушує засад свободи цивільно-правового договору.

Колегія суддів не може визнати підставою для скасування оскаржуваного рішення посилання апеляційної скарги на помилковість висновків суду про те, що не можуть бути доказами наявності трудових відносин між сторонами факти видачі позивачу перепустки, отримання ним заробітної плати з каси, забезпечення спецодягом, витратними матеріалами, спецхарчуванням, транспортом, проживанням у гуртожитку. Зокрема надання перепустки на територію підприємства є особливістю виконання конкретного договору, зумовленою характером робіт та тривалістю їх проведення. Отримання коштів з каси заводу також не має самостійного правового значення без урахування способу нарахування цих коштів. Враховуючи, що отримані позивачем з каси кошти обчислювалися, виходячи з обсягу виконаних робіт після складення відповідних актів (а.с. 112, 118, 127, 133, 138) та розподілялися між членами бригади уповноваженою самою бригадою особою, у суду відсутні підстави вважати їх заробітною платою. Сам факт їх отримання з каси не свідчить про їх характер, притаманний заробітній платі, як і не свідчить про підпорядкованість позивача при отриманні цих коштів внутрішньому розпорядку підприємства.

Інші, окрім отримання коштів з каси, доводи позивача про підпорядкованість членів бригади внутрішньому розпорядку підприємства не підтверджені матеріалами справи. Так, надання позивачу спецодягу, витратних матеріалів, спецхарчування, транспорту та місця у гуртожитку є обставинами, обумовленими договором підряду (п. 3.6.1, 3.6.2), а тому також не спростовують висновків суду.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо трудового характеру спірних правовідносин, які ґрунтуються на зобов’язанні відповідача за договором підряду забезпечити загальні безпечні умови праці (п. 3.6 договору). У суду відсутні підстави відносити зазначену умову договору до врегульованих Законом України «Про охорону праці» відносин з реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці (преамбула Закону), як і умову договору про зобов’язання підрядника дотримуватись при виконанні робіт правил техніки безпеки, охорони праці, промислової санітарії, екобезпеки та пожежної безпеки (п. 3.5), з урахуванням усіх інших обставин справи та сукупності доказів, наданих на їх підтвердження.

Колегія суддів погоджується з твердженням апеляційної скарги щодо відсутності в оскаржуваному рішенні висновків суду щодо наданої ОСОБА_4 довідки про його роботу на Севастопольському судноремонтному заводі за трудовими угодами (а.с. 250). Проте зазначений доказ не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, а навпаки посилається на конкретні цивільно-правові угоди.

Не може бути доказом існування трудових відносин і відсутність в договорі підряду та додаткових до нього угод умов щодо матеріалу замовника, з якого виконується робота, передбачених частиною 2 статті 840 Цивільного кодексу України, на невзяття до чого уваги судом посилається в апеляційній скарзі позивач.

Відповідно до наведеної норми, якщо робота виконується з матеріалу замовника, в договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків.

 Відсутність зазначених умов спростовується самим договором підряду, пункт 3.4 якого передбачає відповідальність за втрату чи пошкодження отриманих матеріалів, а в решті положень, конкретно не визначених у тексті договору, посилається на кошторис (п. 1.2) та необхідність дотримуватись існуючих на підприємстві замовника стандартів та нормативно-технічної документації (п. 3.1). Крім того, про існування угоди (домовленості) між сторонами щодо витрат матеріалу, свідчить зміст службової записки, в якій бригадир бригади з працівників ВАТ ФСК «Море», до числа яких належить і позивач, посилається на неможливість продовження ремонтних робіт внаслідок невиконання відповідачем своїх обов’язків із забезпечення матеріалом (а.с. 111).

Позовні вимоги про визнання недійсним договору підряду та додаткових до нього угод обґрунтовано не були задоволені судом першої інстанції, оскільки обґрунтування таких вимог позивачем полягає у викладенні обставин, наслідком яких є відсутність укладення договору взагалі.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Між тим, позовна заява (з подальшими уточненнями та доповненнями) не містить посилання на недодержання вимог наведених вище норм Цивільного кодексу України, як не містить і посилань на умови договору, на підставі яких його можна визнати недійсним.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність у суду першої інстанції підстав вважати доведеним факт існування між сторонами трудових відносин, а відтак є правильним і висновок суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, які випливають з характеру спірних правовідносин, – про визнання недійсними актів про нещасний випадок і розслідування нещасного випадку, визнання факту нещасного випадку на виробництві, визнання факту роботи у відповідача за нормами КЗпП України, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції не всіх позовних вимог не підтверджується матеріалами справи.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді:

Л.О. Ломанова І.В. Кустова О.В. Притуленко