АПЕЛЯЦІЙНИ4Й СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1253-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Лісовська В.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Страхової компанії «Еталон» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 41129 грн. 34 коп. та у відшкодування моральної шкоди – 10000 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що відповідач 23 квітня 2008 року на автодорозі Судак-Сонячна Долина, керуючи автомобілем CHEVROLET AVEO державний номер НОМЕР_4, порушив правила дорожнього руху, у наслідок чого сталася ДТП, у якій автомобіль, що належить позивачу, зазнав пошкодження, а він матеріальних збитків у вказаному розмірі.
У наслідок ДТП позивач також зазнав моральної шкоди, які полягає у додаванні ним додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2010 року в якості співвідповідача у справі залучено Страхову компанію «Еталон».
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 25 червня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволений частково – стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача 26974 грн. 44 коп. у відшкодування матеріальних збитків та 1500 грн. - у відшкодування моральної шкоди. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На вказане судове рішення представник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду змінити – зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди та відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди, скасувати арешт автомобіля, яким забезпечено позов.
Так апелянт вказує, що судом не враховано те, що на проведення експертного дослідження надано автомобіль позивача не тільки з ушкодженнями, які отримані під час ДТП, а й з ушкодженнями, які спричинено пізніше. Також відповідача не було викликано для участі у вказаній експертизі. Судом при визначені розміру відшкодування матеріальної шкоди не враховані винні дії самого позивача. Апелянт вважає недоведеним розмір моральної шкоди, який визначений судом. А також вважає, що судом неправильно застосовані заходи забезпечення позову та порушені вимоги статті 88 ЦПК України в частині стягнення державного мита.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З вимог частини 1 статті 1167 ЦК України випливає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з вимогами частини 2 статті 1193 цього Кодексу якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
При цьому згідно з роз’яснень Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під грубою необережністю розуміють знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.
Судом встановлено, що 23 квітня 2008 року на автодорозі Судак – Сонячна Долина, відповідач, керуючи автомобілем CHEVROLET AVEO державний номер НОМЕР_4, порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого сталася ДТП, у якій пошкоджено автомобіль АУДИ –А4 державний номер НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_4 та заподіяно позивачу майнову шкоду в розмірі 26 974 грн. 44 коп. (а.с. 9,12, 89 зворот). Вказаним автомобілем АУДИ –А4 на момент ДТП керував ОСОБА_9, якого притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.1. Правил дорожнього руху України (частина 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні порушення - керування транспортним засобом за відсутності водійських документів) (а.с. 301, 302).
Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами.
Вирішуючи спір та ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки матеріальна та моральна шкода, що завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яким керував відповідач, підлягає стягненню з останнього на користь позивача незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду. Суд стягнув у відшкодування матеріальної шкоди 26 974 грн. 44 коп.; у відшкодування моральної шкоди - 1500 грн.
Колегія суддів вважає, що розмір компенсації моральної шкоди у сумі 1500 грн. був визначений судом першої інстанції з урахуванням обставин даної справи, характеру і обсягу страждань позивача, пов ? язаних з пошкодженням автомобіля, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Тому, довід апеляційної скарги про недоведеність розміру відшкодування моральної шкоди, на увагу не заслуговує.
Також правильним є висновок суду щодо безпідставності збільшення позивачем вимог про стягнення матеріальної шкоди до 41129 грн. 34 коп., оскільки доказів спричинення шкоди у такому розмірі матеріали справи не містять.
Між тим, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції взагалі не перевірялась наявність або відсутність у діях позивача грубої необережності, нехтування ним Правилами дорожнього руху України, які могли сприяти ДТП, що мала місце 23 квітня 2008 року.
Проте, з’ясування вказаних обставин має суттєве значення для вирішення справи й визначення розміру відшкодування шкоди, відповідно до положень статті 1193 Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи та матеріалу по факту ДТП, що мала місце 23 квітня 2008 року на автодорозі Судак – Сонячна Долина за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_5, вбачається, що власник пошкодженого автомобіля АУДИ –А4 - ОСОБА_4 без будь – яких законних підстав передав право керування цим автомобілем ОСОБА_9, який не мав посвідчення водія (а.с.302). Тому в діях самого позивача є ознаки грубої необережності, яка сприяла виникненню шкоди. Крім того, після ДТП, позивач не ставив питання щодо неправомірності заволодіння ОСОБА_9 належним йому автомобілем, не довів, що автомобіль АУДИ –А4 вийшов з його володіння всупереч волі власника , не прийняв ніяких заходів з метою доведення відсутності своєї вини, як власника засобу підвищеної небезпеки.
Беручи до уваги вищевказане роз’яснення Верховного Суду України та враховуючи обставини справи, а саме, незаконну передачу позивачем управління належним йому транспортним засобом ОСОБА_9, який не мав права керувати засобом підвищеної небезпеки, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_4, разом з ОСОБА_5 є особою, яка винна у створені умов, які потягли за собою дорожньо - транспорну подію, яка сталася 23 квітня 2008 року.
Ступінь вини ОСОБА_4 у скоєнні вказаної ДТП колегія суддів вважає за можливе визначити в розмірі 20 %, а ступінь вини водія ОСОБА_5 – в розмірі 80%.
За таких обставин розмір відшкодування матеріальних збитків, який належить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4, враховуючи ступінь вини потерпілої особи, підлягає зменшенню до 21 579 грн. 56 коп., тобто з урахуванням 20 процентів вини власника пошкодженого автомобіля (26 974 грн. 44 коп. - 5 394 грн. 88коп. (20% від 26 974 грн. 44 коп. ) = 21 579 грн. 56 коп.).
Довід апеляційної скарги щодо розбіжностей у пошкодженнях автомобіля, зафіксованих під час ДТП, та пошкодженнях, які дослідженні при проведенні судової автотоварознавчої експертизи цього автомобіля, колегія судді до уваги прийняти не може, оскільки висновок судової автотоварознавчої експертизи № 2988 від 26 грудня 2008 року ніким не оскаржено; цьому доказу у сукупності з іншими доказами по справі судом першої інстанції надано належної оцінки відповідно до вимог частини 3 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України. Підстав вважати, що експертом досліджено автомобіль з іншими пошкодженнями, ніж отримані під час ДТП, матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонда державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року огляд пошкодженого транспортного засобу проведено без участи ОСОБА_5, що не свідчить про незаконність висновку експерта.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування заходів забезпечення позову, які вжиті за ухвалою Судацького міського суду АР Крим від 26 березня 2009 року, оскільки підстави, з яких було арештовано автомобіль CHEVROLET AVEO державний номер НОМЕР_4, належний ОСОБА_5, у теперішній час ще існують.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 червня 2010 року підлягає зміні з ухваленням нового рішення відповідно до положень пунктів 1 та 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України у зв ? язку є неповним з ? ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до вимог частини 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктами 1 та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 червня 2010 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Страхової компанії «Еталон» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди змінити.
Зменшити розмір відшкодування матеріальних збитків, стягнутих з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 до 21 579 грн. 56 коп.
Зменшити суму судового збору, стягнутого з ОСОБА_5 у дохід держави до 232 грн. 80 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня на брання законної сили.
Судді