АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1137-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Красіков С.І.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.
суддів Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі Короткові Д.К,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності, зобов? язання знести самовільно збудовані споруди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 13 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності, зобов ? язання знести самовільно збудовані споруди.
Вимоги позову мотивовані тим, позивач на підставі договору дарування від 29 вересня 2004 року є власником домоволодіння АДРЕСА_1. У 1983-1984 роках його брат – відповідач ОСОБА_5, який проживає у сусідньому домоволодінні, залишив у приміщенні літньої кухні позивача власні речі, а також самовільно, ще за життя їх батька, збудував металевий сарай, курник та літній душ.
Раніше ухваленими судовими рішеннями ОСОБА_5 відмовлено у визнанні за ним права власності на частину будинку, належного позивачу. Проте, відповідач ігнорує вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні домоволодінням, чим порушує право власності ОСОБА_4
Ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 13 травня 2010 року провадження у справі зупинено до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділення 1/3 частки домоволодіння у натурі.
На вказану ухвалу позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу суду та направити справу на новий розгляд.
Апелянт вважає, що оскаржуваною ухвалою затягується судовий розгляд справи, оскільки вимоги про визнання договору дарування від 29 вересня 2004 року недійсним, а також про витребування ОСОБА_5 частки належного позивачу домоволодіння вже розглядалися судами. Доказів про наявність взаємного зв?язку між цією справою та справою за позовом ОСОБА_5 до нього про виділення 1/3 частки домоволодіння у натурі відповідачем не надано.
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказує, що суд обґрунтовано задовольнив його клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки цю справу неможливо розглянути без вирішення його позовних вимог до ОСОБА_4 про виділ 1/3 частки спірного домоволодіння, заявлених у іншій справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції – скасуванню.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, суд виходив з наявності підстав для застосування пункту 4 частини 1 статті 201 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки позовні вимоги неможливо вирішити до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділення 1/3 частки домоволодіння, у зв’язку з тим, що у зазначених справах спір виник з приводу одного і того же предмету спору.
Зупинення провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 201 ЦПК України допускається лише тоді, коли розглянути справу по суті позову неможливо, оскільки обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
Абзацом 4 пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз’яснено, що визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Таким чином, сам по собі розгляд у різних судових процесах питання щодо одного й того ж об ?єкту спору, з різними підставами заявлених позовних вимог, не покладає на суд обов ? язок з зупинення провадження по справі.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1, яке належить йому на праві власності, шляхом звільнення приміщення від належних відповідачу речей та знесення самовільних споруд – металевого сараю, курника та літнього душу (а.с. 3-4).
Згідно з вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, у даному випадку доказуванню підлягають факти вчинення відповідачем перешкод власнику в користуванні належним йому майном, а предметом спору є порушення права власності позивача.
На розгляді в Ленінському районному суді знаходиться цивільна справа № 2-470/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділ у натурі 1/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1, предметом позовних вимог у якій є виділ частки з нерухомого майна, а підставою - наявність спільної власності членів колгоспного двору на це майно.
Звертаючи увагу на те, що обставини, які є підставою вказаних позовів є різними, висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування пункту 4 частини 1 статті 201 Цивільного процесуального кодексу України слід визнати необґрунтованим.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що питання про віндикацію речі (витребування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з чужого незаконного володіння) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 вже вирішено рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 10 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 23 грудня 2008 року, яким у задоволенні позову відмовлено.
Крім того, матеріали справи на містять відомостей щодо оспорювання будь-якою особою права власності ані дарувателя - ОСОБА_5, ані позивача ОСОБА_4 на спірний будинок, на що обґрунтовано посилається апелянт.
З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування пункту 4 частини 1 статті 201 ЦПК України слід визнати неправильним.
Таким чином, неповне з ? ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, відповідно до положень пунктів 1 та 4 частини 1 статті 311 ЦПК України є підставою для скасування ухвали Ленінського районного суду АР Крим від 13 травня 2010 року і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі наведеного і керуючись статтею 303, пунктом 4 частини 1 статті 307, пунктами 1 та 4 частини 1 статті 311,пунктом 2 частини1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 13 травня 2010 року скасувати та справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності, зобов ? язання знести самовільно збудовані споруди направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді