АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-861-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Ломанової Л.О.,
суддів МоісеєнкоТ.І.,
Кустової І.В.
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Виробничого кооперативу «Дискус» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 грудня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Виробничого кооперативу «Дискус» (далі – Кооператив) про поновлення на роботі на посаді завідуючої виробництвом, стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 9894, 00 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2008 року в сумі 1434, 78 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що 01 серпня 2008 року вона прийнята на роботу до Кооперативу на посаду завідуючої виробництвом кафе «Смак». Зі штатним розписом її не ознайомили, але по домовленості з адміністрацією їй встановлена оплата у розмірі 3000 грн. в місяць, яка їй не виплачувалась. 02 грудня 2008 року їй вручили трудову книжку з записом про звільнення на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Вважає звільнення незаконним, оскільки залишати роботу вона не бажала, заяву про звільнення за будь – яких підстав не писала.
Незаконними діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 5000 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 18 грудня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом порушено її право на всебічне і повне з’ясування обставин справи.
Апелянт звертає увагу на відсутність у справі доказів щодо виплати їй заборгованності з заробітної плати та її бажання звільнитися з роботи у Кооперативі; на недоведеність обставин її звільнення, які суд вважав встановленими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з законності звільнення ОСОБА_3 на підставі статті 38 КЗпП, оскільки дійшов висновку про доведеність її бажання звільнитися з роботи на підставі вказаної норми закону, а також безпідставності вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати.
Вказане рішення не може бути визнане законним і обґрунтованим з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 01 серпня 2008 року працювала завідуючою виробництвом Виробничого кооперативу «Дискус» та була звільнена з посади за власним бажанням на підставі наказу № 46 від 02 грудня 2008 року (а.с. 3, 42). З серпня по жовтень 2008 року ОСОБА_3 отримувала заробітну плату згідно посадового окладу у розмірі 600 грн. (а.с.20 -22, 26-28). Суму компенсації за неотриману чергову відпуску та заробітну плату за грудень 2008 року Кооператив перерахував позивачці 31 серпня 2009 року електронним переказом № 70515 (а.а.32).
Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_3 про бажання розірвати трудовий договір за будь-яких підстав та даних про отримання нею заробітної плати за листопад 2008 року.
Відповідно до вимог статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При наявності поважних причин, зумовлених неможливістю продовжувати роботу, визначених цією статтею, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
З аналізу цієї правової норми вбачається, що звільнення працівника повинно проводитися не раніше спливу двотижневого строку, наданого працівнику для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу про своє звільнення за власним бажанням. Роботодавець не вправі без згоди працівника звільнити його до закінчення вказаного двотижневого строку, якщо останній про це не просить. Працівник у двотижневий термін має право змінити свій намір щодо звільнення та продовжити працювати.
На ці вимоги матеріального закону суд першої інстанції уваги не звернув та ухвалив рішення без наявності відповідної письмової заяви ОСОБА_3 та при відсутності беззаперечних доказів її втрати, на що обґрунтовано посилається апелянт.
Наданий суду апеляційної інстанції наказ № 46 від 02 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_3 з посади завідуючої виробництвом не містить відомостей щодо наявності відповідної заяви працівника, дати та підстав звільнення, проте, запис у трудовій книжці ОСОБА_3 про звільнення з роботи містить посилання на цей наказ та статтю 38 КЗпП.
З вказаним наказом позивачка не ознайомлена, що не заперечується відповідачем.
Висновок суду про наявність волевиявлення ОСОБА_3 щодо розірвання трудового договору за власним бажанням грунтується на її поясненнях дільничому інспектору, які надані при перевірці скарги ОСОБА_4 щодо неправомірних дій позивачки при звільненні (відмовний матеріал № 6905 - а.с. 6); оцінці поведінки ОСОБА_3 після отримання трудової книжки; свідченнях ОСОБА_5 щодо конфлікту ОСОБА_3 з адміністрацією Кооперативу та свідченнях ОСОБА_6 щодо відсутності у позивачки бажання працювати у Кооперативі.
Між тим, вказані докази не можливо визнати беззаперечними доказами наявності у позивачки волевиявлення на звільнення з роботи за власним бажанням та подачи нею відповідної заяви роботодавцю.
Свідчення голови Виробничого кооперативу «Дискус» ОСОБА_4 щодо отримання нею від ОСОБА_3 заяви про звільнення, яка була втрачена з вини позивачки, не мають для суду наперед встановленого значення та повинні оцінюватися на відповідно до вимог частин 2 та 3 статті 212 ЦПК України.
Аналіз доказів на предмет достовірності та взаємного зв’язку у їх сукупності не дозволяє суду апеляційної інстанції прийти до висновку щодо правомірності видання 02 грудня 2008 року наказу щодо звільнення позивачки з роботи на підставі статті 38 КЗпП.
Відповідно до вимог статі 47 КЗпП у день звільнення ОСОБА_3 було видано трудову книжку. Проте, вимоги цієї статті та статті 116 КЗпП щодо виплати в день звільнення всіх сум, що належать працівникові від роботодавця, Кооперативом не виконано. Грошові кошти - компенсацію за неотримання чергової відпуски та заробітну плату за грудень 2008 року - було перераховано позивачці тільки 31 серпня 2009 року, а заробітна плата за листопад 2008 року не виплачена взагалі.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо отримання ОСОБА_3 заробітної плати за листопад 2008 року, оскільки він не підтверджений матеріалами справи; зміст пояснень позивачки працівникам налогової міліції не свідчить про те, що вона отримала гроші за роботу у листопаді 2008 року, а тільки підтверджує розмір отриманих позивачкою за час праці у Кооперативі грошей (відмовний матеріал № 6905 - а.с. 13 зворот).
Таким чином, з Кооперативу підлягає стягненню на користь позивачки неотримана за листопад 2008 року заробітна плата у сумі 600 грн.
Наявними у справі копіями платіжних відомостей, оригінали яких дослідженні судом першої інстанції, даними індівідуальної відомості про застраховану особу Системи персоніфікованого обліку Пенсійного Фонду України (а.с.43), особистими поясненнями позивачки (відмовний матеріал № 6905 - а.с. 13 зворот) підтверджується, що ОСОБА_3 з початку праці у Кооперативі отримувала заробітну плату виходячі з посадового окладу у розмірі 600 грн. (а.с. 20 -22, 26-28), до виникнення конфлікту з адміністрацією роботодавця вона проти такої оплати праці не заперечувала, будь-яких доказів встановлення іншого розміру її посадового окладу позивачка не надала. Тому, коллегія суддів не приймає до уваги довід апеляційної скарги щодо нез’ясування судом розміру середньомісячної заробітної плати позивачки.
Враховуючи, що ОСОБА_3 звільнена з посади без законної підстави та підлягає поновленню на попередній роботі, на підставі статті 235 КЗпП з Кооперативу на її користь підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11 779 грн. 60 коп., яка розрахована наступним чином.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 і складає 600 грн.; розмір її середньоденної заробітної плати – 24 грн. 49коп.
Період вимушеного прогулу - 18 місяців 40 днів (з часу звільнення до розгляду справи).
Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11 779 грн. 60 коп. = 979,60 грн. (24,49 грн. х 40 днів) + 10 800 грн. (600 грн х 18 місяців).
Оскільки не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення цих вимог.
Вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 237–1 КЗпП визначено, що умовою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику є порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Всупереч вимогам частини 3 статті 10 та частини 1 статті 60 ЦПК України наявність таких обставин позивачкою не доведена.
Відповідно до вимог пункту 5 статті 88 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат, які необхідно стягнути з відповідача в дохід держави. З урахуванням вимог статті 80 ЦПК України та статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» судовий збір складає 1% від загальної суми задоволених позовних вимог та становить 123 гривні 80 коп., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 2, 3 та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 грудня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до Виробничого кооперативу «Дискус» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ № 46 від 02 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи.
Поновити ОСОБА_3 на посаді завідуючої виробництвом у Виробничому кооперативі «Дискус» з 03 грудня 2008 року.
Стягнути з Виробничого кооперативу «Дискус» на користь ОСОБА_3 заборгованість з заробітної плати – 600 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 11 779 грн. 60 коп., усього – 12 379 грн. 60 коп. (вказана сума визначена без утримання податків та інших обов’язкових платежів).
У задоволенні вимог щодо компенсації моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Виробничого кооперативу «Дискус» в дохід держави судовий збір – 123 грн. 80 коп., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді
Л.О. Ломанова Т.І.Моісеєнко І.В. Кустова