АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц- 960 -Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Цветков О.Я.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Ломанова Л.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Ломанової Л.О.,
суддів Кустової І.В.,
Полянській В.О.,
при секретарі Короткові Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 4 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 3 лютого 2006 року Керченський міський суд АР Крим визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України та стягнув на користь потерпілої ОСОБА_4, яка постраждала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у відшкодування матеріальної та моральної шкоди 13 810 грн. Відповідач ухиляється від виконання вироку суду та не виплачує у повному обсязі суму боргу. Отже, враховуючи індекс інфляції та три проценти річних від простроченої суми, позивач просила стягнути на її користь з ОСОБА_5 передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України кошти в розмірі 7 353,28 грн.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 4 червня 2010 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове – про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом необґрунтовано в якості підстави для відмови у позові взятий до уваги факт періодичної сплати відповідачем заборгованості. Апелянт також зазначає, що судом не було взяте до уваги приховування ОСОБА_5 свого фактичного доходу та ухилення від сплати боргу, а також не враховані положення частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України.
На апеляційну скаргу ОСОБА_4 відповідач надав заперечення, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Відповідач зазначає, що від виконання зобов’язання зі сплати боргу він не ухиляється та не ухилявся, навіть перебуваючи тимчасово безробітним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Керченського міського суду АР Крим від 3 лютого 2006 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 були стягнені кошти у відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 13 810 грн. (а.с. 4, 5). За період з вересня 2007 року до березня 2010 року ОСОБА_5 регулярними платежами частково виплатив зазначену заборгованість – на суму 3 480 грн. (а.с. 10 – 16, 23 – 29).
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд виходив з того, що вина відповідача у несвоєчасній сплаті присуджених вироком суду коштів відсутня.
Такого висновку суд дійшов всупереч вимогам законодавства.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також три проценти річних від простроченої суми.
При цьому застосування положень наведеної норми не передбачає наявності вини боржника, оскільки згідно з частиною 1 зазначеної статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлені загальні умови виконання зобов’язання, зокрема зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Беручи до уваги зміст наведеної норми, не може вважатися належно виконаним зобов’язання, яке виконано частково. Положенням статті 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача, які полягають у тому, що прострочення грошового зобов’язання у даному випадку відсутнє, оскільки вироком суду не визначено порядку та кінцевого строку виплати присудженого відшкодування. Такі твердження спростовуються положенням цивільного законодавства, відповідно до якого зобов’язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема рішень суду. Відповідно до частини 2 статті 530 цього Кодексу якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Відтак, постановлення вироку із покладенням зобов’язання зі сплати коштів є вимогою про негайну сплату цих коштів з часу набрання вироком законної сили.
Крім того, доводи ОСОБА_5 щодо неврахування судом проведеної ним оплати в травні 2010 року на суму 817 грн., не можуть бути взятими до уваги колегією суддів, оскільки спірним є періодом з березня 2007 року до березня 2010 року, а питання щодо інших періодів судом не вирішувалося.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового – про задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Погоджуючись із доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_5 коштів, передбачених положенням частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає суму інфляційних нарахувань, визначену позивачем, помилковою.
Так, при обчисленні даної суми ОСОБА_4 обґрунтовано виходила з таких даних: початкової суми заборгованості – 13 810 грн.; щомісячних даних про індекси інфляції за період з 1 березня 2007 року до 31 березня 2010 року; сплачених відповідачем коштів за цей період – 3 480 грн.; дат проведення ОСОБА_5 чергових переказів коштів.
Водночас, позивачем розрахунок заборгованості був проведений без урахування змісту та характеру ключового показника – індексу інфляції. Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року № 62-97, оскільки індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця.
Відтак інфляційні нарахування при перерахунку з урахуванням наведених особливостей склали за період з 1 березня 2007 року до 31 березня 2010 року 5 180,16 грн.
При цьому колегія суддів вважає правильним здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних за той самий період – 1 155,56 грн.
Викладене свідчить про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_4 та стягнення з відповідача коштів в розмірі 6 335,72 грн. – три проценти річних в розмірі 1 155,56 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 5 180,16 грн.
Відповідно до частини 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з того, що позивач просила стягнути з ОСОБА_5 кошти в розмірі 7 353,328, а задоволенню підлягає позов на суму 6 335,72 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог присуджуються до сплати і судові витрати – 103,20 грн. зі сплачених при поданні позову 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 61,94 грн. судового збору зі сплачених позивачем 72,02 грн.
На підставі наведеного, керуючись частиною 5 статті 88, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 4 червня 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 грошові суми, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за період з 1 лютого 2007 року до 31 березня 2010 року: суму інфляційних нарахувань в розмірі 5 180 грн. 16 коп. та три проценти річних в розмірі 1 155 грн. 56 коп., а усього – 6 335 (шість тисяч триста тридцять п’ять) грн. 72 коп., в решті позову – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 103 (сто три) грн. 02 коп. та судовий збір в розмірі 61 (шістдесят одна) грн. 94 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді:
Л.О. Ломанова І.В. Кустова В.О. Полянська