АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-893-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Цветков О.Я.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

20 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого – судді     Авраміді Т.С.,

        суддів                 Полянської В.О.,

                        Кустової І.В.,

при секретарі             Джан Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Керченського міського суду АР Крим від 14 червня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 15969,99 доларів США в солідарному порядку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 січня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 33150доларів США з кінцевим терміном повернення 27.01.2012 року зі сплатою щомісячно кредиту та відсотків за користування ним у розмірі 13% річних згідно з Графіком погашення кредиту. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 був укладений договір поруки, за яким поручителі зобов’язалися відповідати за невиконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором від 27.01.2006 року. Однак ОСОБА_5, у порушення умов кредитного договору та чинного законодавства, не виконувала належним чином зобов’язання за цим договором, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору від 27.01.2006 року, укладеного між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та визнання недійсним договору застави від 27.01.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Керченського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №139, за умовами якого ОСОБА_5 передала Банку в заставу рухоме майно: автомобіль марки MAZDA 6 випуску 2005 року, держ.номер. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 виданого МРЕВ м. Керчі 27.01.2006 року. На думку ОСОБА_5 зазначені договори не відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є недійсними.

Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 24 березня 2010 року провадження, відкриті за зазначеними позовами об’єднані в одне провадження.

У червні 2010 року ОСОБА_5 звернулася з клопотанням про забезпечення позову шляхом заборони ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» вчиняти дії щодо нарахування процентів та пені за кредитним договором від 27.01.2006 року, та вчиняти дії щодо звернення стягнення на автомобіль марки MAZDA 6, що є предметом договору застави від 27.01.2006 року №139.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що нарахування ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» процентів і стягнення процентів за спірним кредитним договором підлягає зупиненню до вирішення спору по суті та набрання рішенням суду законної сили, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення у випадку задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 14 червня 2010 року у задоволенні   заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовлено.  

На вказане судове рішення ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою вжити заходи забезпечення позову.

Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки такі заходи відповідно до положень ч. 3 ст. 152 ЦПК України є співмірними із заявленою позивачем вимогою про визнання недійсним кредитного договору. На думку апелянта, суд не прийняв до уваги доводи, якими обґрунтована заява про забезпечення позову, що стало підставою для ухвалення судового рішення з порушенням вимог ст. 151, 152 ЦПК України.                                                                                                                                      

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правих підстав для вжиття відповідних заходів.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч.1, п.3 ч.2 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

    Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006, № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Матеріали справи не містять даних, на підставі яких можна зробити висновок, що невжиття цих заходів може призвести до негативних наслідків а також  утруднити або зробити  неможливим виконання рішення суду.  

Висновок суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову шляхом заборони ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» вчиняти дії щодо нарахування процентів та пені за кредитним договором від 27.01.2006 року, та вчиняти дії щодо звернення стягнення на автомобіль марки MAZDA 6, що є предметом договору застави від 27.01.2006 року №139 є правильним, оскільки їх вжиття до вирішення справи по суті призведе до зупинення виконання чинних на час розгляду справи судом договорів кредиту та поруки, які укладені між сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини, норми процесуального законодавства та роз'яснення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, при цьому вимог ст.ст.151-153 ЦПК України, які регулює підстави, засоби та розгляд заяви про забезпечення позову, судом не порушено.

Доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а тому на підставі п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, ухвала суду залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст., 312, 314, 315  ЦПК України,  колегія суддів ,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_5  відхилити.

Ухвалу Керченського міського суду АР Крим від 14 червня 2010 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з набрання законної сили.

Судді