АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

___________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    22 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді: Полянської В.О.,

суддів     Кустової І.В.,

Авраміді Т.С.,

при секретарі: Джан Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 квітня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

    У лютому 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просить стягнути на її користь з відповідача компенсацію проведеного ремонту квартири в сумі  11440 грн.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 серпня 1999 року по 17 червня 2009 року вона  перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей. ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, де позивач проживала з серпня 1995 року. У період з 2003 по 2005 рік з метою поліпшення побутових умов ОСОБА_5  був проведений ремонт квартири  на грошові кошти, отримані від батьків у дарунок. В 2009 році позивач зверталась до суду з позовом про визнання зазначеної квартири об’єктом права спільної сумісної власності, в задоволенні якого їй було відмовлено. Між тим при розгляді вказаної справи, був встановлений факт проведення ремонтних робіт в квартирі вартістю 22881 грн. На даний час у вказаній квартирі ОСОБА_5 не проживає, однак при цьому всі поліпшення, отриманні в результаті ремонту, залишились в квартирі. Оскільки ремонт проведений в період  її спільного проживання та шлюбу з відповідачем, ОСОБА_5  вважає, що має право на компенсацію ? вартості ремонту, що складає 11440 грн.

 Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 21 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

    Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не повне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

    В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

    Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    Вирішуючи спір по суті,  суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність  правових підстав для задоволення позову, виходячи з того, що проведені  ремонтні роботи та поліпшення квартири не можна розцінювати як окреме майно, набуте за час шлюбу, а тому, воно не може виступати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджуються норми Сімейного Кодексу України.

    Однак, колегія суддів не може погодитися  повністю з таким висновком суду, виходячи з такого.

    Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 з 28 серпня 1999 року по 17 червня 2009 року перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей.

    З січня 2000 року ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві власності.

    У квітні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просила визнати зазначену квартиру об’єктом права спільної сумісної власності, з тих підстав, що за час шлюбу вказана квартира істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок її грошових затрат – проведенням ремонтних робіт.

    Рішенням Керченського міського суду від 16 листопада 2009 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності, за тих підстав, що внаслідок проведеного ремонту  вартість квартири істотно не збільшилась.

    При розгляді зазначеної справи, був встановлений факт збільшення вартості квартири у наслідок проведення ремонтних робіт, який не визнаний судом істотним.

    Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

    Майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки ст. 190 ЦК України).

    Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

    Статтею 62 СК України встановлено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

    Дана норма регулює випадки, коли за рішенням суду майно, яке є особистою власністю дружини або чоловіка, визнається спільною сумісною власністю подружжя та визначає підстави поширення на особисте майно режиму спільної сумісної власності. Разом з тим, якщо суд встановить факт збільшення у своїй вартості майна внаслідок понесених спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя – не власника, проте не визнає таке збільшення істотними, ст. 62 СК України, не позбавляє другого з подружжя – не власника, права вимагати грошової компенсації, що передбачено положенням ст. 71 СК України як один зі способу поділу спільної сумісної власності.

    З сукупності наведених норм випливає, що встановивши факт збільшення у своїй вартості квартири одного з подружжя внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя – не власника, зокрема у наслідок проведення ремонтних робіт, суд присуджує одному з подружжя – не власнику грошову компенсацію з урахуванням положень глави 8 СК України, за наявністю таких вимог.

    Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” із наступними змінами і доповненнями роз'яснив, що члени сім'ї власника жилого будинку, мають право на відшкодування затрат, понесених при їх участі у будівництві, ремонті жилого будинку, господарських будівель, а також коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК України обов'язок.

    Наведене спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність у позивачки права вимагати  грошової компенсації вартості проведених поліпшень квартири, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів вважає обґрунтованими.

    Оскільки за зазначеними нормами права відшкодуванню підлягають дійсні витрати, пов’язані з поліпшенням майна, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивачки на висновок експертизи, проведеного по цивільній справи № 2- 3054/09  за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6  про визнання квартири  об’єктом права спільної сумісної власності, згідно якого вартість проведених робіт 22881 гривень (а.с.41-75).

    Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 2- 3054/09 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6  про визнання квартири  об’єктом права спільної сумісної власності розмір витрат, понесених у зв’язку з проведенням ремонтних робіт, складає 6097,66 грн. (а.с.11-16).

    Таким чином виходячи з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними та враховуючи те, що зазначені роботи проведені за рахунок спільних грошових затрат, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, а позивачка не довела  той факт, що на проведення ремонту нею були витрачені грошові кошти, які були надані в дар від батьків, оскільки матеріали справи допустимих доказів про це не містять, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_5 підлягає присудженню компенсація у розмірі 3048,83 грн.

    Однак, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув і в порушення норм матеріального права, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

    Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України  з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі  62,46 грн., які підтверджені документально.

    На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії –

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 квітня 2010 року – задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 квітня 2010 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію у розмірі  3048,83 грн. (три тисячі сорок вісім) гривень вісімдесят три коп. та у рахунок відшкодування судових витрат 62 (шістдесят дві) гривні 46 копійок.

В решті позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді: