Справа №22-ц-30680/2010р. Головуючий в 1 інстанції Савранська Т.І.
Доповідач Берзіньш В.С.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеля-
ційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Берзіньш В.С.
Суддів: Куртлушаєва І.Д
Шестакової Н.В.
при секретарі Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Трансбус», ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство № 14328», ОСОБА_3, за участю прокурора, який здійснює представництво ОСОБА_2, про вселення,
за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та помічника прокурора м.Ялта АРК на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 вересня 2010 року ,
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до генерального директора ЗАТ «Трансбус» ОСОБА_3 про визнання членом сім’ї та спонукання до укладення договору найму жилого приміщення, посилаючись на те, що вона є інвалідом ВОВ та вдовою колишнього працівника ВАТ АТП-14328, яке реорганізоване в ЗАТ «Трансбус», ОСОБА_4, якому ВАТ АТП-14328 було надано кімнату АДРЕСА_1. Вона, як член сім’ї наймача вселилась в дане жиле приміщення, зі згоди наймача в даному жилому приміщенні проживала на протязі 27 років, вела спільне господарство з наймачем ОСОБА_4, в подальшому зареєструвала з ним шлюб, несла спільно з ОСОБА_4 витрати по оплаті комунальних послуг та квартплаті, підтриманні приміщення у належному для проживання стані, у зв’язку з чим набула право користування жилим приміщенням.
В ході розгляду справи зам.прокурора м.Ялта, діючи в інтересах ОСОБА_2, уточнив позовні вимоги, зазначивши відповідачами ЗАТ «Трансбус» і ОСОБА_3, та просив вселити ОСОБА_2 в кімнату АДРЕСА_1, посилаючись на обставини, зазначені позивачкою, та на те, що 01.08.2009р. її незаконно відповідачем було виселено в примусовому порядку із спірного житла. Позивачка підтримала позов про вселення.
В ході розгляду справи до участі в ній в якості відповідача було притягнено ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство № 14328».
Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 03 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ЗАТ «Трансбус», ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство № 14328», ОСОБА_3 про вселення - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на ухвалення рішення по неповно з’ясованим обставинам, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст.65,106,132,129 ЖК України.
В апеляційній скарзі помічник прокурора м.Ялта АРК також ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст.9,106,109 ЖК України, ст.ст.22,24,47 Конституції України, невідповідність висновків суду обставинам справи.
2
В засіданні апеляційного суду прокурор, ОСОБА_2 та її представник, підтримали доводи апеляційних скарг.
Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з наступних підстав.
Так ст.309ч.1пунктами 3,4 ЦПК України передбачено, що невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Постановлюючи рішення, суд виходив з того, що позивачка в 1983 році задовго до укладення шлюбу із ОСОБА_4 вселилась у спірну кімнату без дозволу адміністрації Ялтинського АТП-14328 та в неї не виникло права користування цією кімнатою, у зв’язку з чим немає підстав для її вселення.
З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не узгоджуються з матеріалами справи та їх зроблено з порушенням норм діючого законодавства.
Так із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 як працівник Ялтинського АТП-14328 проживав в гуртожитку будинку АДРЕСА_1, належному АТП-14328, і в 1989 році був переселений в спірну кімнату гуртожитку(а.с.13-14). Разом з ОСОБА_4 в спірній кімнаті понад двадцять років проживала ОСОБА_2, яка вселилась в спірну кімнату і проживала в ній як член сім’ї ОСОБА_4, що стверджується актом перевірки соціально-побутових умов, письмовою заявою мешканців(а.с.17-18) та не заперечується особами, які беруть участь у справі. 10 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, 06.07.2009р. ОСОБА_4 помер(а.с.9-10).
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року за № 2, з доповненнями та змінами, вирішуючи спори про право користування жилими приміщеннями осіб, які вселились до наймача, суд повинен з’ясувати чи дотримано порядок при їх вселенні, а саме: чи була письмова згода усіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони у даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, а також, чи не обумовлювалась угода між цими особами та членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому наявність або відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там мешкала або вселилась туди як член сім’ї наймача або для відмови в цьому. Також, відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення не свідчить про те, що особи, які вселились не набули право користування жилим приміщенням, якщо по обставинам справи безспірно встановлено, що вони таку згоду висловлювали.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо відсутності такої згоди, суд в підтвердження цього послався на відсутність доказів такої згоди та на зазначення позивачкою і прокурором факту її звернення з чоловіком в червні 2009 року до ЗАТ «Транс бус» про дачу згоди на вселення. Проте суд не взяв до уваги, що в гуртожиток ОСОБА_2 вселилась ще наприкінці 1980-х років та коли цей гуртожиток належав іншому підприємству - АТП-14328; звернення ОСОБА_2 в 2009 році пов’язане з отриманням реєстрації за місцем проживання(а.с.3,67). На протязі понад двадцяти років і до смерті ОСОБА_4 адміністрація не оспорювала право ОСОБА_2 на проживання в спірній кімнаті, що свідчить про згоду адміністрації підприємства на її вселення і проживання в гуртожитку.
Колегія погоджується також з доводами апелянтів щодо того, що п.17 Примірного положення про гуртожитки та іншими нормами законодавства не встановлено форми (письмова чи усна) надання згоди адміністрації, профспілкового комітету підприємства.
ОСОБА_4 звільнився з підприємства ВАТ АТП № 14328 за власним бажанням у 2003 році у віці 67 років, тобто вже знаходячись на пенсії за віком. У відповідності з п.40
3
Примірного положення про гуртожитки дане звільнення сталося з поважної причини і не є втратою зв’язку з підприємством. Таким чином ОСОБА_4 не втратив право на мешкання в кімнаті гуртожитку, у 2009 році ОСОБА_4 помер. Відповідно до ст. 106 ЖК України в разі смерті наймача житлового приміщення право на житлове приміщення належить будь-якому членові його сім’ї.
Згідно ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом; виселення проводиться виключно у судовому порядку. ОСОБА_2 примусово була виселена 01.08.2009 року відповідачем ЗАТ «Трансбус», що суперечить зазначеній нормі закону.
Крім того, 23.02.2010р. ОСОБА_2 ВАТ «Ялтинське АТП №14328» було видано ордер на право зайняття житлової площі в кімнаті АДРЕСА_1, який, відповідно до ст.129 ЖК України, є підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку та який в установленому порядку не оспорено; 18.03.2010 року ОСОБА_2 по даній адресі була зареєстрована.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права при невідповідності висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про задоволення позову до ВАТ «Ялтинське АТП №14328», яке є власником спірного гуртожитку(а.с.95), і відмову в позову до інших відповідачів. З відповідача, до якого задоволено позовні вимоги, відповідно до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню судові витрати – 30грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачені ОСОБА_2 при подачі позову(а.с.2).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і помічника прокурора м.Ялта АРК задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 вересня 2010 року – скасувати.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_2 в кімнату АДРЕСА_1.
Стягнути з ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 30грн.
В задоволенні позову до ЗАТ «Трансбус», ОСОБА_3 – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді: Берзіньш В.С.
Куртлушаєв І.Д.
Шестакова Н.В.