УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року жовтня місяця 25 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Синельщікової О.В.
суддів Яковенко Л.Г.
Бондарева Р.В.
при секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Аерофлот-російські авіалінії» в особі представництва Відкритого акціонерного товариства «Аерофлот-російські авіалінії» в м. Сімферополі, ОСОБА_6, третя особа – Дирекція «Інтерпредкадри» Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Аерофлот-російські авіалінії» в особі представництва Відкритого акціонерного товариства «Аерофлот-російські авіалінії» в м. Сімферополі, ОСОБА_6, третя особа – Дирекція «Інтерпредкадри» Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 2 від 11.02.2010 року, посилався на Інструкцію, яка була скасована у 2003 році, і з якою його не ознайомлювали. При цьому суд посилався на наявність негативних наслідків, не зазначивши, які саме негативні наслідки наступили для Представництва, і в чому вони виразилися. Зазначає, що, ухвалюючи рішення, суд не витребував і не дослідив внутрішні нормативні акти Представництва, пославшись лише на пояснення відповідача як на неоспоримі докази, проігнорувавши його пояснення, додані до матеріалів справи. Також, посилається на те, що у випадку звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України в наказі повинні бути зазначені конкретні факти допущеного працівником невиконання трудових обов’язків, однак в цьому випадку відповідач послався лише на систематичне невиконання ним трудових обов’язків, отже, вважає, що наказ № 3 від 19.02.2010 року винесений з порушенням вимог частини 3 статті 149 Кодексу законів про працю України. Також, вважає, що вищезазначений наказ винесений з порушенням вимог частини 2 статті 148 Кодексу законів про працю України, згідно з якою дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, і, крім цього, відповідно до даного наказу він звільнений з посади, якої не займав. Крім того, посилається на те, що судом першої інстанції в рішенні суду зазначено, що він в порушення пункту трудового договору про заборону роботи за сумісництвом та зайняття індивідуальною підприємницькою діяльністю, є одним із засновників ТОВ «Фірма «Кримавіасервіс ЛТД», однак, поза увагою суду залишилася та обставина, що він не є членом виконавчих або наглядових органів цього ТОВ, не знаходиться з ним в трудових відносинах, а є лише власником частки корпоративних прав, що не є порушенням умов трудового договору. Також, вважає, що судом порушені його права, передбачені статтею 27 Цивільного процесуального кодексу України.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, його представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з роботи вимоги трудового законодавства додержано, а тому його вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням трудового спору працівника з роботодавцем, вважає, що судом першої інстанції обставини справи встановлено повно і правильно, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
При розгляді справи судом встановлено, що за договором, укладеним 02 червня 2003 року, та наказом Дирекції «Інтерпредкадри» Комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» № 47і від 09 березня 2003 року позивач ОСОБА_5 був прийнятий на роботу на посаду старшого диспетчера в Представництво ВАТ «Аерофлот-російські авіалінії» (Росія) в Україні в м. Сімферополі (а.с.49-56).
Наказом Представництва № 2 від 11 лютого 2010 року позивачу оголошено догану за непредставлення у встановлений термін звіту за формою 13-ГА до Департаменту фінансового планування і аналізу за грудень 2009 року (а.с.63).
Наказом Представництва № 3 від 19 лютого 2010 року позивача звільнено з роботи за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків після допущеного порушення технологій обслуговування пасажирів, яке виразилося в необґрунтованому наданні послуг бізнес-залу аеропорту «Сімферополь» пасажирам економічного класу (а.с.70).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про достатність підстав для звільнення позивача з роботи за повторне порушення трудової дисципліни.
Відповідно до статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
За статтею 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
При розгляді справи судом встановлено, що перед кожним притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності з нього отримані пояснення щодо вчинення ним виявлених порушень (а.с.66, 74).
Останнє притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося в межах строку, передбаченого статтею 149 Кодексу законів про працю України, враховуючи порушення 04 вересня 2009 рок, коли пасажир ОСОБА_7, авіабілет № 55524509079000, зареєстрований і вилітивший на рейсі 5N 200 ЗАТ «Аерофлот – Норд», був внесений до реєстру наданих послуг бізнес-залу рейсу SU 136 04 вересня 2009 року аеропорту «Сімферополь» старшим диспетчером ОСОБА_5
Доводи позивача про притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов’язків, які не були покладені на нього трудовим договором, були перевірені судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження.
Обов’язки щодо своєчасного відправлення звітності у ВАТ «Аерофлот» згідно встановлених строків подання звітності, викладені в пункті 2.14 Посадової інструкції старшого диспетчера Представництва ВАТ «Аерофлот-російські авіалінії» в аеропорту (а.с.58-61), з якою позивач був ознайомлений 01 липня 2003 року.
Зазначені обов’язки покладені на позивача також відповідно до Інструкції з підготовки, оформлення та відправки Звіту про відправлення пасажирів, пошти, платного багажу, вантажу на рейсах ВАТ «Аерофлот» і інших авіакомпаній, виконуючих політ під прапором ВАТ «Аерофлот», за формою 13-ГА, складеної 17 грудня 2001 року, та Переліку обов’язків працівників представництва Аерофлота, з яким ОСОБА_5 був ознайомлений під розпис (а.с.94).
Колегія суддів вважає, що технічні помилки, допущені при викладені зазначених оскаржених наказів, не можуть стати підставою для визнання їх незаконними.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не приймаються до уваги апеляційного суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Яковенко Л.Г. Синельщікова О.В. Бондарев Р.В.