У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року жовтня місяця 11 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Синельщікової О.В.
суддів Яковенко Л.Г.
Бондарева Р.В.
при секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Міжводненської селищної ради, Міжводненського селищного голови, треті особи – ОСОБА_6, ОСОБА_7, Чорноморська районна державна адміністрація про скасування рішення та розпорядження, визнання права користування житловим приміщенням та визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2010 року, до якої приєдналася ОСОБА_7,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваною ухвалою Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2010 року задоволено заяву ОСОБА_5, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, про забезпечення позову.
Накладено арешт в цілому на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6, який проживає за адресою: АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, до якої приєдналася ОСОБА_7, ставить питання про скасування ухвали суду, посилаючись на те, що ухвала незаконна і необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що відповідно до норм процесуального закону арешт може бути накладено лише на майно, що належить відповідачеві, однак він у цій справі є третьою особою. Крім того, посилається на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначив про накладення арешту на квартиру, яка в цілому належить йому на праві власності, однак поза увагою суду залишилася та обставина, що вказана квартира знаходиться у спільній частковій власності і Ѕ частка належить ОСОБА_7
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття зазначених заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову ОСОБА_5 про скасування оскаржуваних актів органів місцевого самоврядування, визнання права користування житловим приміщенням та визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким вирішенням питання, вважає, що судом першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову порушені вимоги процесуального закону.
При апеляційному перегляді питання встановлено, що у березні 2010 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до виконавчого комітету Міжводненської селищної ради, Міжводненського селищного голови, просила скасувати рішення виконавчого комітету Міжводненської селищної ради від 17 жовтня 2006 року № 119 «Про надання викупленої Чорноморською райдержадміністрацією квартири АДРЕСА_1» та розпорядження Міжводненського селищного голови № 219-к від 16 листопада 2006 року про передачу ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 у приватну власність; визнати за нею і її дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло – квартиру АДРЕСА_1, видане 16 листопада 2006 року Міжводненською селищною радою на ім’я ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі розпорядження № 219-к від 16 листопада 2006 року.
В своїй позовній заяві позивачка посилалася на те, що на підставі зазначених рішення та розпорядження ОСОБА_6 був виданий ордер та квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність третіх осіб. Вона вважає, що ці рішення та розпорядження незаконні і підлягають скасуванню, а свідоцтво про право власності на спірну квартиру – визнанню недійсним, оскільки прийняті з порушенням вимог діючого законодавства.
Звернувшись з заявою про забезпечення позову, позивачка вказувала, що вона знаходиться з ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей – ОСОБА_8 та ОСОБА_9, однак рішенням селищної ради та розпорядженням селищного голови зазначена спірна квартира була надана лише ОСОБА_6, який приватизував квартиру без урахування всіх членів сім’ї, лише на своє ім’я та на ім’я своєї матері ОСОБА_7 у рівних частках. Зазначала, що ОСОБА_6 має намір на відчуження спірної квартири без збереження часток, які належать їй та дітям, про що подав оголошення у засоби масової інформації.
ОСОБА_5 просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру, надану на підставі рішення виконавчого комітету Міжводненської селищної ради від 17 жовтня 2006 року № 119 «Про надання викупленої Чорноморською райдержадміністрацією квартири АДРЕСА_1» та передану ОСОБА_6 у приватну власність на підставі розпорядження Міжводненського селищного голови № 219-к від 16 листопада 2006 року.
Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції застосував вид забезпечення позову – арешт квартири, який не відповідає позовним вимогам про оскарження рішення селищної ради, розпорядження селищного голови та оспорювання свідоцтва про право власності, які пред’явлені лише до органів місцевого самоврядування, а не до теперішніх власників житла.
Згідно з частиною 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
За частиною 4 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Аналізуючи зазначені положення процесуального закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що арешт може бути накладений лише на майно, що належить відповідачеві.
Таким чином, наклавши арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка не належить відповідачам у справі, а належить на праві приватної власності у рівних частках третім особам – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову порушив вимоги вищезазначених норм процесуального закону.
Враховуючи, що судом неправильно вирішено заяву про забезпечення позову, оскаржувану ухвалу слід скасувати і постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви як безпідставної за пунктом 2 частини 1 статті 312 Цивільного процесуального кодексу України.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 312, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналася ОСОБА_7, задовольнити.
Ухвалу Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2010 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
Яковенко Л.Г. Синельщікова О.В. Бондарев Р.В.