УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Кірюхіної М.А.,
Руснак А.П.,
При секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у червні 2001 року вона надала відповідачу в борг за договором позики 31500 грн., що еквівалентно 7000 доларів США, строком на 3,5 роки. У встановлений договором строк відповідач борг не повернув. Договором позики були передбачені штрафні санкції у розмірі 100 % суми боргу за кожен рік прострочення. Отже, за весь період прострочення штрафні санкції склали 126000 грн.
Під час розгляду справи ОСОБА_5 уточнила позовні вимоги і просила зобов’язати відповідача передати їй у власність квартиру АДРЕСА_1; припинити право власності відповідача і визнати за нею право власності на цю квартиру.
В судовому засіданні 17 лютого 2009 року сторони заявили клопотання про визнання судом укладеної між ними мирової угоди, за умовами якої відповідач ОСОБА_6 визнає позовні вимоги та свій борг в сумі 157500 грн. і не заперечує проти його погашення шляхом виконання альтернативного зобов’язання. Позивач ОСОБА_5 не заперечує проти виконання ОСОБА_6 своїх альтернативних зобов’язань. Відповідач ОСОБА_6 не заперечує проти припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1, Київської області з моменту підписання даної угоди. За ОСОБА_5 визнається право власності на квартиру АДРЕСА_1 за рахунок виконання існуючих цивільно-правових зобов’язань.
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 17 лютого 2009 року відмовлено у визнанні цієї мирової угоди.
Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2009 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми за договором позики задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто борг в сумі 31500 грн., штрафні санкції в сумі 126000 грн., судові витрати в сумі 1605 грн.
Позивач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її уточнений позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення на її користь з ОСОБА_6 суми боргу, не прийняв до уваги її уточнену позовну заяву і не застосував до спірних правовідносин ст. 539 ЦК України. Крім того, суд у порушення вимог ст. 175 ЦПК України не взяв до уваги заяву сторін про укладення мирової угоди, не дав оцінки повноваженням представника позивача і не закрив провадження у справі.
Також суд порушив вимоги ст. 27 і ст. 57 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд виходив з того, що 6 червня 2001 року ОСОБА_5 надала в борг ОСОБА_6 31500 грн. Свої зобов’язання про повернення боргу відповідач не виконав, а тому має сплатити позивачу суму боргу та передбачений договором позики штраф.
Колегія суддів погоджується за таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Укладення між сторонами договору позики, сума боргу і розмір штрафних санкцій були встановлені судом першої інстанції з письмової розписки і пояснень відповідача.
З урахуванням зазначених вимог закону і встановлених обставин, що підтверджувались доказами, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення боргу і штрафних санкцій.
Доводи позивача, що суд мав розглянути лише її уточнену позовну заяву про зобов’язання відповідача передати їй у власність квартиру АДРЕСА_1, припинення права власності відповідача і визнання за нею права власності на цю квартиру, не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки заява про відмову від позову про стягнення суми за договором позики або про залишення цього позову без розгляду позивачем до суду не подавалась, а уточнена позовна заява не була предметом розгляду суду першої інстанції, рішення по цих позовних вимогах не ухвалювалось, а отже не може бути і предметом перегляду апеляційним судом.
Відмовляючи у задоволенні клопотання сторін про визнання мирової угоди з тих підстав, що вона суперечить закону, суд діяв відповідно до вимог частини 5 ст. 175 ЦПК України, згідно з якою якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Висновок суду про незаконність мирової угоди є обґрунтованим, оскільки передача нерухомого майна в рахунок погашення боргу фактично є угодою про купівлю-продаж цього майна, а такі угоди відповідно до вимог ст. 657 ЦК України підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів також не встановлено.
З огляду на зазначене, відповідно до вимог частини 1 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: