ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2010 р. Справа № 2-а-4173/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Подолян Наталії Вікторівні
за участю представників сторін:
позивача : Таганцова Б.А.
відповідача : Вербової А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик - Агро"
до: відділу держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області
про: скасування приписів
ВСТАНОВИВ :
21 жовтня 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро" з позовом до Відділу Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області про скасування приписів від 03.08.2010 року та від 08.09.2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.08.2010р. відділом держкомзему у Теплицькому районі було проведено перевірку ТОВ "Теплик-Агро" з питань дотримання вимог земельного законодавства, про що складено Акт № 237-037. Відповідно до вказаного акту встановлено, що позивач з вересня 2008 року використовує 473 земельні ділянки на території Погорільської сільської ради без правовстановлюючих документів. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено приписи № 237032 від 03.08.2010р. та № 237042 від 08.09.2010р., яким зобов`язано ТОВ "Теплик-Агро" усунути встановлені порушення.
З вказаними приписами та встановленими в акті обставинами позивач не погоджується, та вважає, що приписи від 03.08.2010р. та 08.09.2010р. підлягають скасуванню, так як твердження відповідача про використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів не відповідає дійсності, оскільки з громадянами - власниками земельних паїв на території Погорільської сільської ради ТОВ "Теплик-Агро" уклало договори оренди.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги, посилаючись на обставнини викладені у позовній заяві, підтримав повністю та просив позов задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснив, що він щодо обов`язку реєстрації договорів оренди не заперечує, але за відсутності часу та великої кількості договорів, він цього не зробив.
Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що приписи прийняті в межах повноважень та з метою усунення порушень законодавства.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2010р. посадовою особою відділу держкомзему у Теплицькому районі проведена оперативна перевірка ТОВ "Теплик-Агро" з питань виконання вимог ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України при укладенні договорів оренди на земельні ділянки.
За результатами перевірки складено Акт 237-037 (а.с. 10-11), в якому відображенні факти порушень встановлені під час проведення перевірки ТОВ "Теплик-Агро", а саме: не проведено реєстрацію 473 договорів оренди, укладених між позивачем та власниками земельних (часток) паїв, у Теплицькій філії ДЗК. Дані дії кваліфікуються як використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів.
На підставі порушень відображених в Акті перевірки, 03.08.2010р. винесено припис № 237032, в якому зобов`язано позивача в 30-денний термін усунути встановленні перевіркою порушення вимог земельного законодавства. Даний припис отримав директор ТОВ "Теплик-Агро" в день їх винесення.
В зв`язку з тим, що під час проведення повторної перевірки було встановлено, що позивач не усунув недоліків попереднього припису, 08.09.2010р. відповідачем винесено повторно припис про усунення порушень в 30-денний строк. Припис отриманий того ж дня директором ТОВ "Теплик-Агро".
Відповідно до ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Статтею 20 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки договори оренди не пройшли обов`язкової державної реєстрації, що є порушенням земельного законодавства, суд прийшов до висновку, що приписи винесені відділом Держкомзему у Теплицькому районі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та обґрунтовано, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що Відповідачем доведено правомірність своїх приписів, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог щодо скасування приписів № 237032 від 03.08.2010р. та № 237042 від 08.09.2010р. слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 15.11.10
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна
10.11.2010