справа № 2-3400 /2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді Докучаєвої В.Ю.,
при секретарі Шляхтіної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за участю третьої особи – Кримського філіалу Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в результаті ДТП з вини відповідача пасажиру мопеду ОСОБА_4 завдані телесні ушкодження, в зв’язку з чим потерпіла перебувала на лікарняному та їй була надана позивачем допомога по тимчасової непрацездатності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та пояснив, що ОСОБА_3 застрахована в Кримському філіалі дирекції «Українська пожежно-страхова компанія», тому відшкодувати шкоду зобов’язана саме страхова компанія.
Представник третьої особи - Кримського філіалу дирекції «Українська пожежно-страхова компанія» в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що позивач при виплаті грошових коштів по тимчасової непрацездатності потерпілій ОСОБА_4 виконував покладену на нього державою функцію, тому не має законних підстав для відшкодування витрачених ним коштів.
Матеріалами справи та дослідженими у судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
10.07.2009р о 11.20 годин на вулиці Київській, 94 в місті Сімферополь АРК, відповідач, керуючи транспортним засобом марки «Опель Кадет» реєстраційний номер НОМЕР_1, порушила вимоги пунктів 1.5, 2.3б, 10.4 Правил дорожнього руху України, в результаті чого припустила скоєння дорожньо-транспортної події.
Факт ДТП підтверджується довідкою №8430364, виданою ДАІ м. Сімферополя.
Постановою Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АРК від 30.09.2009р. в порушенні кримінальної справи відмовлено в зв’язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ст.286 КК України, оскільки потерпілій в ДТП ОСОБА_4 діями ОСОБА_3 завдані тілесні ушкодження, які відносяться до легких.
За наслідками дорожньо-транспортної події 10.07.2009р., потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження та знаходилась на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності НОМЕР_2, згідно якого ОСОБА_4 з 13.07.2009р. по 07.08.2009р. знаходилася на лікарняному, витягом з історії хвороби №НОМЕР_3 Сімферопольської ЦРКЛ.
У період непрацездатності потерпіла від ДТП ОСОБА_4 як застрахована особа отримала від відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності АРК 1000,87грн., що є розміром втраченої за час тимчасової непрацездатності заробітної плати (а.с.3,4,7).
Згідно полісу №ВС 3839594 між відповідачем та третьою особою - Кримського філіалу дирекції «Українська пожежно-страхова компанія» укладено договір обов’язкового страхувння цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, третю особу, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно з преамбулою Закону від 18 січня 2001 року № 2240-111 «Про загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі – Закон) матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд).
На підставі ст. 9 Закону Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені ст. 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
У зазначеному Законі не передбачено право Фонду, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, яке зазначено у ст. 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.
З комплексного аналізу норм ст.ст.512,993,999 ЦК України, Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. та Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» вбачається, що страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є обов’язковим особистим страхуванням.
Таким чином, здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні послуги та виплати є його обов’язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою у розумінні ст. 1166 ЦК України.
Тобто відділення Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Матеріальні норми права, на які посилається в позовній заяві позивач не застосовуються в даному випадку, оскільки містяться в главі 82 ЦК України та регулюють правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачають право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим, але правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Суд не стягує з позивача судовий збір, оскільки згідно Декрету КМУ Кабінет Міністрів вiд 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим звільнений від сплати державного мита.
У відповідності до ст.ст.81,88 ЦПК України суд стягує з позивача витрати на інфомаційно- технічне забезпечення розгляду цивільних справ.
З урахуванням викладеного , керуючись статтями 10, 60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відділенню Фонда соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди - відмовити .
2. Стягнути з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим на користь територіального Управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ по зверненню до Сімферопольського районного суду АРК у розмірі 15,00 грн.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Докучаєва В.Ю.
справа № 2-3400 /2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
16 листопада 2010 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді Докучаєвої В.Ю.,
при секретарі Шляхтіної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за участю третьої особи – Кримського філіалу Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», -
ВСТАНОВИВ:
Зважаючи, що на викладення повного рішення суду може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.
З урахуванням викладеного , керуючись статтями 10, 60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відділенню Фонда соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди - відмовити .
2. Стягнути з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим на користь територіального Управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ по зверненню до Сімферопольського районного суду АРК у розмірі 15,00 грн.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Докучаєва В.Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,
Григор’євої Л.І., Луспеника Д.Д., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_3 про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди, завданої внаслідок тимчасової втрати працездатності, за касаційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення апеляційного суду Миколаївської області від
3 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2008 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому з урахуванням уточнень просило стягнути з відповідача на користь відділення матеріальну шкоду в розмірі
4 524 грн. 77 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
Зазначало, що 12 серпня 2007 року з вини ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та з 13 серпня 2007 року до 15 липня 2008 року знаходилась на лікуванні. У період непрацездатності ОСОБА_4 як застрахована особа отримала від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 4 524 грн. 77 коп., що є розміром втраченої за час тимчасової непрацездатності заробітної плати.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача збитки в розмірі 4 524 грн. 77 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 3 вересня 2009 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року скасовано, у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовлено.
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 3 вересня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 12 серпня 2007 року з вини відповідача у справі – ОСОБА_3 Потерпіла з 13 серпня 2007 року до 15 липня 2008 року знаходилась на лікуванні, що підтверджується лікарняними листками. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виплатило ОСОБА_4 як застрахованій особі втрачену за час перебування на лікуванні заробітну плату в розмірі 4 524 грн. 77 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із положень ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача коштів, сплачених відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскільки положення ст. 1191 ЦК України не підлягають застосуванню до таких правовідносин.
Так, згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України о соба, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Разом з тим правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.
Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі – Основи) та Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (далі – Закон).
Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 Основ, та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.
Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов’язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.
Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб’єктами страхування є: страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник – роботодавець; застрахована особа – найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Об’єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.
Таким чином, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є обов’язковим особистим страхуванням.
Ні Основи, ні Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов’язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.
Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров’ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.
З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст. ст. 993, 999 ЦК України, Закону та Основ Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик за обов’язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від
3 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.М. Барсукова
Л.І. Григор’єва
В.Й. Косенко
Д.Д. Луспеник
Справа № 22-ц-1683/09р. Головуючий у 1 інстанції Франчук О.Д.
Категорія 29 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої – Буренкової К.О.,
суддів: Лівінського І.В., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,
за участю представника позивача Шляхтіної О.С.,
відповідача ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року за позовом
Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
до
ОСОБА_3
про відшкодування шкоди за правом зворотної вимоги,
ВСТАНОВИЛА:
11 вересня 2008 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі –Фонд) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування 4065 грн. 29 коп. шкоди та 01 грн. 50 коп. витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 4066 грн. 79 коп.
Представник позивача в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 12 серпня 2007 року з вини відповідача сталася ДТП. При зіткненні транспортних засобів ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Внаслідок отриманих травм ОСОБА_4 знаходилася на лікування з 13 серпня 2007 року по 15 липня 2008 року, що підтверджується листками непрацездатності, та отримала від Фонду в відшкодування матеріальної шкоди 4065 грн. 29 коп., що є розміром втраченої заробітної плати за час лікування. За скоєння вказаного злочину відповідач був засуджений та вироком суду йому призначено покарання у вигляді 850 грн. штрафу без позбавлення права управління транспортними засобами.
Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити.
В подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив стягнути в порядку регресу з відповідача 4524 грн. 77 коп. та 30 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 4554 грн. 77 коп.
Відповідач, заперечуючи в суді проти позову, наполягав на тому, що, розрахунок суми соціальних виплат позивачем був проведений з порушенням Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності …
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року позов задоволено. Постановлено стягнути з відповідача на користь Фонду 4524 грн. 77 коп. в порядку регресу та 30 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 4554 грн. 77 коп. також на користь держави стягнуто з відповідача 51 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд. На думку апелянта, суд неповно з’ясував всі обставини по справі та рішення суду є безпідставним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Фонд, який здійснив страхові виплати потерпілій у зв’язку з її тимчасової непрацездатності, яка настала з винних дій ОСОБА_3, має право зворотної вимоги до відповідача.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам матеріального права, що відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскарженого рішення і ухвалення нового рішення.
У відповідності до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно з преамбулою Закону від 18 січня 2001 року № 2240-111 «Про загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі – Закон) матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
На підставі ст. 9 Закону Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені ст. 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
У зазначеному Законі не передбачено право Фонду, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, як зазначено у ст. 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, правильно встановивши, що винним у тимчасовій непрацездатності потерпілої є відповідач, у зв’язку з чим відділення Фонду виплатило їй страхове відшкодування, суд не звернув належну увагу на зазначені вище норми матеріального закону та не врахував, що здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні послуги та виплати є його обов’язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою у розумінні ст. 1166 ЦК України.
Тобто відділення Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статями 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 квітня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за правом зворотної вимоги відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуюча
Судді