СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
31 жовтня 2007 року | Справа № 2-25/7468-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Зайцева Михайла Михайловича, довіреність № 30/05 від 30.05.07;
відповідача: Сокола Семена Віталійовича, довіреність № б/н від 20.10.07;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 03.09.2007 у справі № 2-25/7468-2007
за позовом дочірнього підприємства "Маршал Кавендіш Україна" (вул. Старонаводницька, 8-45,Київ 15,01015)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" (вул. Фрунзе, 41,Сімферополь,95017)
про стягнення 143694,24 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2007 у справі № 2-25/7468-2007 позов задоволено.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" на користь дочірнього підприємства „Маршал Кавендіш Україна” суму
заборгованості у розмірі 63513,33 грн., суму пені у розмірі 7079,18 грн., індекс інфляції у сумі 11484,25 грн., 3% річних у розмірі 3713,48 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1436,94 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В основу рішення головним чином покладені норми статей 525, 526 Цивільного кодексу України в частині стягнення суми боргу, а також норми статті 625 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України відносно стягнення суми неустойки, індексу інфляції та 3% річних.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права при неповному з’ясуванні обставин справи.
Так, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою те, що частка продукції була повернута на адресу позивача. При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач не мав права нараховувати штрафні санкції в період з 01.01.2006 по 28.03.2007 на підставі того, що датою закінчення продаж журналу № 66 було 30.01.2007.
Також, товариство з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" вважає, що договір № 314 втратив чинність в момент кінцевого розрахунку між сторонами в 2005 році.
Крім того, відповідач надав апеляційній інстанції доповнення до апеляційної скарги, в яких наводить власний розрахунок суми боргу з урахуванням повернутої продукції. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" вважає, що поставка товару на його адресу з боку позивача не має відношення до будь-якого договору, а тому взагалі сплата за це не є обов’язком і, таким чином, неможливо застосовувати норми якими передбачена сплата пені, індексу інфляції та 3 відсотків річних.
Додатково відповідач посилається на відсутність факту отримання ним претензії з боку дочірнього підприємства "Маршал Кавендіш Україна".
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2002 між дочірнім підприємством „Маршал Кавендіш Україна” та товариством з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" укладено договір поставки періодичних печатних засобів масової інформації за № 314.
Умовами вказаного договору передбачено, що Продавець (позивач) постачає Покупцю (відповідачу), а останній у свою чергу приймає, продає та оплачує журнали, що поставлені в рамках дійсного договору. На розсуд Продавця журнали періодично можуть супроводжуватись додатковими елементами, а саме: вставками, картами-розділителями, плакатами, палітурками, папками, анкетами, рекламними матеріалами, закріпленими на обкладинці елементами. Всі ці елементи, що супроводжують журнали, розглядаються як невід'ємна частина журналів та повинні продаватись разом з екземплярами журналів по фіксованій ціні, що визначена Продавцем.
При цьому, господарським судом Автономної Республіки Крим обґрунтовано встановлено, що Позивачем зобов'язання за укладеним договором виконані належним чином. Таки обставини підтверджуються видатковими накладними та актами про приймання товару, які додані до матеріалів справи. Крім того, вищенаведене ніким із сторін не заперечується.
Відповідно до пункту 7.1. договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату Продавцю за всі продані екземпляри журналів згідно ціні продавця, що зазначена в товарній накладній, а також у Додатку № 1-2 та 2-2 до дійсного договору.
Вказані зобов'язання відповідачем належним чином не виконані, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 63513,33 грн. Факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за поставлену продукцію підтверджується випискою з рахунку (довідкою) дочірнього підприємства „Маршал Кавендіш Україна”.
Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою повернення частки продукції судовою колегією не може бути прийнята до уваги, оскільки такий довід не знаходить свого документального підтвердження.
Згідно зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
З цього приводу судовою колегію не приймаються в якості доказу подорожні листи та витратні накладні, які були додані відповідачем до доповнення до апеляційної скарги в процесу розгляду справи в апеляційній інстанції. Поважних причин неподання цих документів суду першої інстанції товариством з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" не наведено.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
При цьому, судовою колегією вважається хибними посилання відповідача на те, що поставка товару у 2006 –2007 роках була здійсненна поза дією будь-якого договору і, таким чином, у товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" відсутній обов’язок (його порушення) в розумінні статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, оскільки згідно статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є не тільки договори, а також інші правочини. У даному випадку є факт поставки продукції, який підтверджений належними доказами у матеріалах справи. Так, судова колегія звертає увагу на норму пункту 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Матеріали справи містять вимогу позивача (том 1, а. с. 12) про необхідність сплати товариством з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес” суми заборгованості. Отримання відповідачем такої вимоги підтверджується наявністю у матеріалах справи повідомлень про її вручення. (том 1, а. с. 9-11).
В обґрунтування існування обов’язків відповідача по сплаті за отриману продукцію, свідчить також наявність гарантійних листів відповідача, в яких він зобов’язався погасити борг за отриманий товар (сплатити певну грошову суму).
Обставини справи свідчать про те, що борг відповідача виник до 01.01.2006, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та листом відповідача, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес” гарантує погашення заборгованості в сумі 96874,43 грн. у строк до 29.03.2006. Доказів того, що цей борг виник у період з 01.01.2006 по 29.03.2006 відповідачем не доведено. Таки обставини свідчать про існування боргу, який є часткою позовних вимог, до 01.01.2006.
Більш того, таки гарантійні листи відповідача з клопотанням не припиняти поставку товару (з урахування того, що більш між сторонами не має будь-якого договору про поставку товару, про що зазначає сам відповідач у доповненні до апеляційної скарги), а саме листи від 28.2006 вих. № 394, від 29.05.2006 вих. № 566, вих. № 393 від 30.06.2006, від 18.01.2007 вих. № 640, від 26.01.2007 вих. № 668, свідчать про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес” бажало продовжити отримання товару на умовах діючого договору № 314. Необхідно також звернути увагу на те, що строк дії вказаного договору не містить дату його припинення. Так, пункт 1 параграфу 10 договору № 314 встановлює, що дійсний Договір вступає в силу з моменту його підписання і є чинним до завершення фінансових розрахунків за поставлені і продані по даному Договору Журнали. Крім того, згідно пункту 2 параграфу 4 договору № 314 датою поставки буде вважатися дата отримання екземплярів Журналів на складі Покупця. Отримання журналів відповідачем не заперечується і підтверджується матеріалами справи.
При цьому, таки гарантійні листи апеляційною інстанцією приймаються в якості доказів на підставі положень статті 38 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія вважає, що всі ці умови та обставини справи, безумовно свідчать про отримання відповідачем товару саме в межах договору № 314.
З огляду на вищевикладене, вбачається, що у відповідача у будь-якому разі є зобов’язання сплатити грошові кошти за отриманий товар.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 63513,33 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг, позивачем на підставі пункту 7.6. договору, нараховано пеню.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно послався на норму статті 230 Господарського кодексу України, якою встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Враховуючи, що порушення зобов’язань відповідачем щодо сплати певної суми грошів є доведеним, колегія суддів вважає обґрунтованим нарахування позивачем пені, у зв’язку з чим, висновок суду про необхідність задоволення позовних вимог у цієї частині є вірним.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконано належним чином умови та взяті на себе зобов'язання, судова колегія вважає, що вимоги позивача про стягнення пені та суми індексу інфляції також підлягають задоволенню.
Стосовно посилань відповідача на відсутність претензії з боку позивача, судова колегія вважає необхідним зазначити, що згідно зі статтею 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Так, рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 № 1-2/2002 містить висновок про те, що відповідно до частині 4 статті 13 Конституції України встановлено обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кримторгпрес" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2007 у справі № 2-25/7468-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді