Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-4499/2010р. Головуючий у першій
інстанції Балюкова К.Г.
Категорія 19 Доповідач у апеляційній
інстанції Зотов В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2010 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: - Колбіної Т.П.,
суддів: - Зотова В.С., Водяхіної Л.М.,
при секретарі: - Блох Д.Д.,
за участю: - представника позивача ОСОБА_6,
- представника відповідача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 24 вересня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_10 про визнання угоди недійсною, стягнення суми, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач, ОСОБА_8, змінивши підстави заявлених ним до ОСОБА_9 вимог, просив суд визнати угоду, укладену між ним та відповідачем - договір доручення на придбання на його ім'я квартири, розташованої за адресою: м.Севастополь пл .Пирогова, буд.2 кв.12 недійсною та стягнути з відповідача на його користь 2 404 548 грн., що є еквівалентом 303 973,09 доларів США.
Вимоги позову мотивував тим, що 21.02.2006 р. він вступив у шлюб із ОСОБА_9, з якою вони в наступному уклали в усній формі договір доручення, за яким відповідач зобов'язалася придбати на його ім'я квартиру в м.Севастополі за адресою АДРЕСА_1. Факт укладання договору вважав підтвердженим обмеженою довіреністю на ім'я відповідачки від 30.10.2007р. та фактом переведення 11.09.2007 р. на її ім'я грошових коштів у розмірі 303 973,09 доларів США де він визначив режим їх використання наступним чином: „для дружини на придбання квартири в м.Севастополі", які були отримані відповідачем. Відповідач у свою чергу купила за його гроші квартиру на ім’я свого сина, який у короткий проміжок часу подарував цю квартиру матері. Дії відповідача свідчать про незаконне заволодіння його майном, оскільки відповідач не виконала доручення в повному обсязі. Позивач зазначав, що згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Дані обставини свідчать про недійсність договору доручення в частині режиму його виконання, визначеного позивачем по придбанню квартири, та як наслідок тягне повернення сторонами всього отриманого ними за даним правочином, тобто повернення відповідачем переказаних ним коштів в їх гривневому еквіваленті.
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 24 вересня 2010 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення яким позов задовольнити, вважає , що суд першої інстанції постановляючи рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив с того, що позивачем не доведений факт укладання із відповідачем договору доручення на придбання квартири у м. Севастополі на його ім’я, тобто наявність домовленості щодо умов такого договору.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Чинне законодавство не вбачає обов’язкову письмову форму для договору доручення, тому слід виходити з загальних правил про форму правочинів, відповідно до якої, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, ч.1 ст. 205 ЦК України.
На підставі договору доручення (усного чи письмового) довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на здійснення юридичних дій, передбачених договором доручення, ч.1 ст. 1007 ЦК України.
Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України, довіреність є письмовим документом.
Таким чином, договір доручення, згідно законодавства може мати усну форму, але повинен бути підтверджений довіреністю, складеною в письмовій формі.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.
Згідно та відповідно вищезазначеним статтям, ОСОБА_8 30 жовтня 2007 року уклав письмове обмежене доручення з якого вбачається, що він призначає ОСОБА_9 своєю дійсною й законною довіреною особою для виконання за нього, від його імені наступних дій: придбання і реєстрацію на його ім’я квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; підписання та оформлення всіх без винятку документів про придбання, передачу і/або реєстрацію винятково на його ім'я вищезгаданого майна; оплату всього без винятку неоплаченого майна і державних податків, включаючи акцизні марки, податки, необхідні для здійснення реєстрації придбання й передачі права власності на згадане майно на ім'я ОСОБА_8; наймання брокера з нерухомості, який користується доброю репутацією, юриста, фахівця з оподатковування, а також іншого фахівця, який практикує в сфері нерухомості (в разі необхідності), для забезпечення швидкого і безперешкодного придбання майна та оплатити їм відповідну винагороду за послуги і/або комісійні за рахунок коштів, що надійшли за допомогою банківського телеграфного переведення, виконання всіх без винятку інших законних дій, необхідних для здійснення й закінчення придбання, передачі та реєстрації на його ім'я згаданого майна. (т.2, арк. с. 16,17).
Хоча судом першої інстанції встановлено, що відповідач заперечує факт існування будь-яких усних або інших домовленостей між нею та позивачем про придбання квартири у м. Севастополі на ім’я позивача, колегія суддів звертає свою увагу на те, що при первинному розгляді даної справи відповідач визнавала факт існування договору доручення, та у підтвердження даного факту залучила до матеріалів справи список витрат пов’язаних з придбанням квартири за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 арк. с. 63-75).
При повторному розгляді справи відповідач вказувала, що між позивачем та нею існував договір, але для придбання квартири її сину, однак в супереч ч.1 ст. 60 ЦПК України, відповідачем не надано до суду будь яких доказів у підтвердження цього факту.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 1007 ЦК України, довіритель зобов’язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.
Підтвердженням виконання договору доручення зі сторони позивача є те, що ним 11.09.2007 року на ім’я відповідача були переведенні кошти у розмірі 303 973,09 доларів США, з зазначенням: для дружини на купівлю квартири в м.Севастополі (т.1, арк. с. 14).
Відповідно до ч.1 ст. 1004 ЦК України, повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Однак всупереч норм чинного законодавства, договору доручення та обмеженої довіреності, відповідач порушила встановлений позивачем режим виконання доручення, купивши 26.11.2007 року квартиру за адресою АДРЕСА_2 на ім’я свого сина ОСОБА_10 (т.1 арк.с. 29), який не є членом сім’ї позивача, після чого, 06.12.2007 року ОСОБА_10 уклав договір дарування зазначеної квартири на ім’я матері ОСОБА_9 (т.1 арк. с. 31), після чого остання розірвала шлюб з позивачем.
Таким чином дії відповідача вказують на те, що вона мала намір на незаконне заволодіння майном позивача (вивід майна з спільної сумісної власності подружжя).
Отже з дій відповідача вбачається, що при укладанні договору доручення, вона не бажала настання реальних правових наслідків правочину, що ним обумовлені.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ч.1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої, однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог ч.5 ст. 203 ЦК України, відповідно до якого, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, колегія суддів приходить до висновку про визнання договору доручення укладеного між сторонами в частині невиконання в повному обсязі недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Враховуючи, що правочин між сторонами визнаний недійсним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума, що була передана позивачем для виконання доручення відповідачу, у розмірі 2 404,548 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті державного мита у сумі 2567 грн. (т.1 арк. с. 1, т.2 арк. с. 17, 56) та по сплаті ІТЗ у сумі 150 грн. (т.1 арк. с.2, т.2 арк. с. 55).
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним та обґрунтованим, і на підставі п. 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_10 про визнання угоди недійсною, стягнення суми у повному обсязі.
Керуючись, ч.5 ст. 203 , ч.1 ст. 205 , ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 216, ч.3 ст. 244, ч.1 ст. 1000, ст. 1003, ч.1 ст. 1004, ч.1, п.1 ч.2 ст. 1007 ЦК України, ч.1 ст. 60, ч.1 ст. 88, п.2ч.1 ст.307, п. 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України ,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 -ОСОБА_6 – задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 24 вересня 2010 року - скасувати, постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_10 про визнання угоди недійсною, стягнення суми задовольнити.
Визнати договіру доручення укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на придбання квартири за адресою, АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_8 – недійсним.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 2 404 548 грн.
Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 2567 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 150 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : /підпис/ Т.П. Колбіна
Судді: /підпис/ В.С. Зотов
/підпис/ Л.М. Водяхіна
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду В.С. Зотов
міста Севастополя