Справа № 2 - а - 43/2010 року.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 листопада 2010 року. смт. Демидівка
Демидівський районний суд, Рівненської області.
Одноособово суддя Зозуля П.Г.,
при секретарі Ковальській Л.С.,
за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі нарахувати недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу, -
В С Т А Н О В И В:
У позовній заяві ОСОБА_1 просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 1 січня 2006 до 31 грудня 2009 року та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області нарахувати на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 і відповідно до ст.1 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - є дитиною війни, оскільки вона є громадянкою України і на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
У 2006-2007 роках визначену у Законі надбавку їй не виплатили, оскільки всупереч вимогам ст.22 Конституції України, Верховна Рада України статтями 77 та 110 Закону України №3205-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 ст.71 Закону України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік», зупинила дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» відповідно на 2006 та на 2007 роки. Однак, Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пунктів 3 та 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнав не конституційними. Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України, це Рішення є обов’язковим до виконання на всій території України, є остаточним і не може бути оскарженим.
Таким чином, не виплата належної їй державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною, оскільки суперечить Конституції України та Законам України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний розмір пенсій за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначається Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Так, згідно з Законом України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2006 року – 350 гривень; з 1 квітня 2006 року – 359 гривень; з 1 жовтня 2006 року – 366 гривень. З 1 січня 2007 року – 380 гривень; з 1 квітня 2007 року – 406 гривень; з 1 жовтня 2007 року – 411 гривень (Закон України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). З 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень (Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік). Однак, у 2008 році, починаючи з 22 травня 2008 року, їй доплачували лише 10% прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність. Про цей факт позивачці стало відомо лише тоді, коли рішення Конституційного Суду України стали широко обговорювати у засобах масової інформації, тому ОСОБА_1 вважає, що дана причина пропуску нею строку для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів через юридичну необізнаність, похилий вік та довготривалий розгляд справи Конституційним Судом України є поважною і просить суд розглянути її позов. Цей факт стверджується і тим, що відповідач не повідомив її про розмір належних їй, відповідно до ст.1 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала повністю з тих же підстав.
Відповідач, в особі органу Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області, заперечив проти позову та надіслав клопотання розглядати справу без участі представника управління. В запереченні на позовну заяву відповідач зазначив, що Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області (далі – Управління) є органом Пенсійного фонду України, підвідомчим Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на фінансування виплат пенсій у солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Стаття 110 Закону України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» чітко не передбачила, яким саме органом (Пенсійним фондом чи іншим), за рахунок яких коштів та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата надбавок. Стаття 7 цього Закону визначила, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Оскільки, Верховна Рада України, зупинивши дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», не виділила коштів на фінансове забезпечення його виконання, то Пенсійний Фонд України об’єктивно не зміг виплатити дані надбавки. Така ж ситуація склалася у 2007 та в 2008 роках. Враховуючи, що Законом України №2195-IV передбачено, що фінансування виплат за цим законом проводиться із державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України вважаємо, що протиправна бездіяльність в діях Управління відсутня. Крім того, позивачка пропустила строк, встановлений ст.99 КАС України, для звернення до суду за захистом свої прав, свобод та інтересів і на цій підставі у задоволенні позову їй слід відмовити.
Заслухавши показання сторін, дослідивши матеріали справи, чинне законодавство, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», має статус «дитини війни» згідно з посвідченням НОМЕР_1 від 29 грудня 2005 року, виданим Рівненською обласною організацією всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни» (а.с.7).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з наступними змінами та доповненнями, розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, зазначено у ст.1 Розділу ІV «Прикінцевих положень». Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратила працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність у 2006 році становив: з 1 січня - 350 гривень; з 1 квітня – 359 гривень; з 1 жовтня – 366 гривень. Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (в редакції від 28 березня 2007 року та з врахуванням абзацу першого частини першої ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”) прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: з 1 січня - 380 гривень; з 1 квітня – 410 гривень; з 1 жовтня – 415 гривень 11 копійок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень.
Однак, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”», було викладено в такій редакції: “Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а ст.6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету”. Але у 2006 році Кабінет Міністрів України не визначив цей “Порядок”, тому суд вважає, що Закон України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» повинен був виконуватися у повному обсязі з дня його введення в дію, тобто з 1 січня 2006 року, оскільки в самому Законі будь-яких застережень стосовно поетапного введення його чи його частин в дію, не зазначено.
Пунктом 12 ст.71, з урахуванням ст.111, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено.
Конституційний Суд України, розглянувши справу про соціальні гарантії громадян, а саме щодо відповідності положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пунктів 7,9,!2,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 ст.71 статей 98,101,103 та 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», 9 липня 2007 року постановив рішення №6-рп/2007, яким визнав, зокрема п.12 ст.71 та ст.111 зазначеного Закону, неконституційними.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Не дивлячись на це, Верховна Рада України 27 грудня 2007 року, ухвалила Закон України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесла зміни до деяких законодавчих актів, обмеживши ряд прав та свобод громадян України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2008 року у справі за поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ряду положень Закону України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” зазначив, що Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Державний бюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.
Такі окремі закони стосовно Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» Верховною Радою України у 2006 – 2008 роках не ухвалювалися. Отже, цей Закон у зазначений період був чинним у повному обсязі.
Відповідно до частин 2,4,6 статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції (254 к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254 к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Як видно з матеріалів справи, пенсія за 2006-2008 роки позивачці виплачувалася з порушенням вимог ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», що порушило її право на передбачене законом державне пенсійне забезпечення, а, значить, обмежило передбачені Конституцією України права та свободи позивачки.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ст.100 КАС України).
Позивачка у судовому засіданні довела, що про існування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року дізналася лише з дискусій у засобах масової інформації. Відповідач доказів щодо спростування доводів ОСОБА_1 про причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не надав. Таким чином, суд вважає, що позивачка пропустила строк для звернення до адміністративного суду за захистом її порушених прав, свобод та інтересів з поважних причин, а значить, справа підлягає до розгляду.
Стаття 22 Конституції України вимагає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст..55 Конституції України).
Конституція України має найвищу юридичну силу, зазначено у ст.8 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Зважаючи на вищевикладене, а також на позицію Конституційного суду України, висловлену у Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд вважає, що невиплата позивачці соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції України та Законам України. Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» становить 30% мінімальної пенсії за віком, яка згідно з ст.28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлена у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність.
Суд вважає, що виходячи із змісту ст.22 Конституції України, скасування або зупинення на деякий період будь-якими законодавчими актами прав та свобод громадянина, наданих йому Конституцією України, що має найвищу юридичну силу, не можуть бути відновлені частково або за якийсь період. Ці права та свободи є повними і невід’ємними. На думку суду, Рішення Конституційного Суду України про визнання того чи іншого закону, який обмежував права та свободи людини і громадянина, неконституційним, є лише підставою для пред’явлення з дня проголошення такого Рішення вимог про виконання прав та свобод людини і громадянина. З часу постановлення такого Рішення Конституційного Суду України, особа має законне право звернутися до суду за захистом своїх прав та свобод, оскільки, ні у Конституції України, ні у Законі України «Про Конституційний Суд України», ні у Рішеннях Конституційного Суду України не зазначено, що порушені права та свободи людини і громадянина, відновлюються з часу постановлення такого Рішення. Тому щомісячна державна соціальна допомога ОСОБА_1 має бути виплачена у відповідності до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1 січня 2006 року по час подачі позовної заяви.
Враховуючи наведене, на підставі статей 8, 22, 55, Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статей 3 та 6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями 7-12,99,100,159-163 КАС України,-
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі нарахувати недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу – задовольнити.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районної Рівненської області нарахувати ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом на відповідний період згідно з вимогами ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як особі, що має статус дитини війни.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня складення постанови у повному обсязі і отримання її копії
Суддя: підпис
Суддя Демидівського районного
суду Рівненської області П.Г. Зозуля.