У Х В А Л А  

іменем України  

 19 листопада 2010 року                                                                                                               м. Рівне                                                                                                                        

         Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області  у складі

головуючого судді   Коробова О.К.,

суддів   Гладкого С.В.

Сачука В.І.,  

                                 з участю прокурора    Дмитрієва Ю.В.,

                                    захисника    ОСОБА_2,

розглянула у відкритому  судовому  засіданні апеляцію адвоката ОСОБА_2 (захисника підозрюваного ОСОБА_3) на постанову Млинівського районного суду від 9 листопада 2010 року.

 Вказаною постановою щодо підозрюваного  ОСОБА_3 обраний запобіжний захід – взяття під вартою.

ОСОБА_3 підозрюється вчиненні  в листопаді 2010 року за попередньою змовою з іншими особами двох крадіжок  з проникненням в  приміщення і замаху на крадіжку.

 В апеляції захисник вказану постанову просить і  обрати запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.  При цьому  захисник посилається на відсутність підстав для взяття під варту. Захисник просить врахувати, що  ОСОБА_3 має постійне місце проживання, одружений має на утриманні неповнолітню дитину, є потерпілим від аварії на ЧАЕС, не має намірів ухилятись від досудового слідства та суду.

В засіданні апеляційного суду  захисник  підтримав свою апеляцію і просив врахувати також, що  подання слідчого не було узгоджене з прокурором, а лише з його заступником.

 Заслухавши  суддю-доповідача,  прохання захисника про скасування постанови суду, думку прокурора про залишення  постанови без зміни, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляція   підлягає  частковому  задоволенню.

 Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

 В даному випадку  ця конституційна вимога була порушена. Як зазначено в ст. 1652 КПК України суд може розглядати  подання  слідчого лише тоді, коли воно  внесене за згодою прокурора. Подання слідчого Домарацького В.В. узгоджене було із заступником Млинівського міжрайонного  прокурора Лисюком В.В., який не уповноважений за законом давати згоду на внесення слідчим  до суду подання про застосування найбільш суворого запобіжного заходу – взяття під варту.

 Суд вдався до розгляду  не погодженого з прокурором подання, не взявши до уваги роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року N 10,
від 24 жовтня 2008 року N 15) про те, що суди не повинні брати до провадження подання, внесені відповідно до ст. 1652 КПК, якщо на порушення ч. 2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором.  

Крім того,  при розгляді справи не враховані роз’яснення Верховного Суду України.

Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “  Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ :  

?   (п.3)  взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.

?   (п.13) Обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути   обґрунтована  впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.  

Як убачається із змісту постанови суду та протоколу судового засідання цих вимог закону і роз’яснень Верховного Суду України Млинівський районний суд не дотримався.

У поданні слідчого наведений лише один довід для переконання суду в тому, що інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать  виконання підозрюваним процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. Це посилання на  рапорт працівника  органу дізнання про намір ОСОБА_3 ухилитись від досудового слідства.

 Однак суд не досліджував ні згаданого рапорту, ні показань працівника  органу дізнання, який подав рапорт, ні протоколів слідчих дій в яких задокументовані дані  отримані при перевірці вказаного рапорту.

 Суд також не досліджував жодних даних про  обставини, які характеризують підозрюваного, як і жодних інших даних, які за  ст. 150 КПК України мають враховуватись при обранні запобіжного заходу.

 Як убачається з протоколу судового засідання (а.с. 5-6) прокурор Лисюк В.В. в суді навіть не зробив спроби переконати суд в тому, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. Прокурор обмежився голослівним твердженням про наявність підстав  за ст. 148 КПК України для застосування  одного із запобіжних заходів і заявою, що за злочин у вчинення якого  підозрюється ОСОБА_3 йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк  більше  трьох років.

 Разом з тим в  постанові  місцевого суду було допущене істотне порушення презумпції невинуватості – викладене зазначення про встановлення судом фактів вчинення ОСОБА_3 крадіжок і замаху на крадіжку. Обґрунтовуючи  обрання запобіжного заходу суддя послався як на встановлений факт  на  злочинну діяльність підозрюваного  групою осіб.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин незаконна і необгрунтована постанова судді не може  залишатись чинною. На підставі  п. 3  ч.1 ст. 367 КПК України  ця постанова підлягає скасуванню.

 Зважаючи на роз’яснення  постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року N 10, від 24 жовтня 2008 року N 15) про те, що с уди не повинні брати до провадження подання, внесені відповідно до ст. 1652 КПК, якщо на порушення ч. 2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором (п.4),  провадження по справі за поданням слідчого підлягає закриттю.

 На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів

  у х в а л и л а :  

 Апеляцію адвоката ОСОБА_2 (захисника підозрюваного ОСОБА_3) на постанову Млинівського районного суду від 9 листопада 2010 року задовольнити частково.

 Постанову   Млинівського районного суду від 9 листопада 2010 року  про обрання за поданням слідчого Млинівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області  Домарацького І.О. запобіжного заходу підозрюваному   ОСОБА_3 у виді взяття під варту скасувати , а провадження за поданням слідчого закрити.

 ОСОБА_3 звільнити з-під варти негайно.  

 Копію постанови  надіслати для виконання до Рівненського слідчого ізолятора.

  Судді        

    О.К. Коробов С.В.Гладкий В.І.Сачук  

  Судді (підписи)  

Згідно.  

Суддя-доповідач О.К. Коробов