АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-12531/2010року Головуючий у суді першої інстанції – Жушман О.М.
Категорія – 5 Доповідач - Пономаренко В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого - судді Авраменко Т.М.,
Суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.
при секретарі - Чернезі М.М.,
за участю : сторін,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю,
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.
Позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 травня 2010 року він є власником квартири АДРЕСА_1 Кіровоградської. Проте проживати в належній йому квартирі він позбавлений можливості, оскільки до цього часу у квартирі без будь-яких правових підстав проживають ОСОБА_1. та ОСОБА_2, які звільнити житло відмовляються і чинять йому перешкоди в користуванні власністю.
Посилаючись на зазначене, просив зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні належною йому квартирою шляхом їх виселення із спірної квартири.
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Суд зобов’язав ОСОБА_1. та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3. , шляхом виселення ОСОБА_1. та ОСОБА_2 зі спірної квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., діючи у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2, який і сам подав заяву про приєднання до апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що він ніколи не проживав і не проживає у спірній квартирі, а зареєстрований і проживає у квартирі НОМЕР_1 цього ж будинку, а тому може бути лише представником за довіреністю свого сина ОСОБА_2, який дійсно проживає у спірній квартири разом з дружиною та донькою. Окрім того, судом було проігноровано його вимогу щодо технічної фіксації судового процесу та відмовлено в задоволені клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушено право на участь в судовому засіданні, надання доказів у підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення на позов.
У судовому засіданні ОСОБА_1. і ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, а позивач ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність тверджень відповідачів, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_1. та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі без законних підстав проживають у квартирі, власником якої є позивач, чим порушують право власності позивача на належну йому квартиру , а тому його права підлягають захисту, у тому числі і шляхом виселення відповідачів, які безпідставно перебувають у спірній квартирі.
Проте погодитися повністю з таким висновком суду першої інстанції не можна.
При розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області від 25 травня 2010 року, реєстраційний № 575, ОСОБА_3. є власником квартири АДРЕСА_1, придбаної ним у попереднього власника ОСОБА_4., якому квартира на момент її відчуження належала на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого органом приватизації 12 січня 2010 року.
Згідно повідомлення виконавчого комітету Новостародубської сільської ради Кіровоградської області попередній власник квартири ОСОБА_4 був єдиною особою зареєстрованою на жилій площі спірної квартири, а після її відчуження і станом на час розгляду справи в суді у спірній квартирі ніхто не зареєстрований.
Відтак, ОСОБА_3. набув право власності на спірну квартиру на підставах не заборонених законом і це право позивача відповідачами в установленому порядку не оспорюється.
Як установлено судом, і вбачається із пояснень відповідачів, на жилій площі спірної квартири без реєстрації проживає ОСОБА_2 разом з дружиною та неповнолітньою донькою.
Згідно зі ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 підлягає виселенню з квартири, власником якої є ОСОБА_3, без надання іншого жилого приміщення, що не суперечить вимогам чинного законодавства щодо обсягу і форм захисту порушеного права власності.
Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що в 2000 році він купив квартиру у ОСОБА_4., чому підтвердженням є видана ним розписка , не можуть бути прийняті до уваги, оскільки належних та допустимих доказів правомірного набуття права власності на підставах, визначених законом, відповідачем суду не надано.
Не заслуговують на увагу і посилання відповідача ОСОБА_2 про те, що він поселився у спірній квартирі в 2000 році за згодою її попереднього власника ОСОБА_4. та сплачував квартирну плату, оскільки станом на 2000 рік ОСОБА_4 був лише наймачем спірної квартири, а не її власником, а доказів наявності між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договірних відносин, як то договору найму чи піднайму відповідачем суду не надано. Зазначене свідчить, що ОСОБА_2. самостійного права користування спірною квартирою у визначеному законом порядку не набув , а тому проживає у квартирі без законних підстав.
Таким чином, рішення суду в частині задоволення позову до ОСОБА_2 відповідає вимогам закону і матеріалам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для його зміни чи скасування у зазначеній частині відсутні.
Що ж стосується задоволення позову до ОСОБА_1. та його виселення, то висновок суду про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для виселення зі спірної квартири зазначеного відповідача є помилковим, оскільки не підтверджений належними доказами.
Так, заперечуючи позов, ОСОБА_1. посилався на те, що він ніколи не проживав у спірній квартирі, оскільки є власником квартири НОМЕР_1, розташованої у цьому ж будинку, за жилою площею якої він та члени його сім”ї і зареєстровані, чому підтвердженням є дані його паспортної реєстрації, які дійсно підтверджують факт проживання ОСОБА_1. за адресою цієї квартири.
Суд першої інстанції у порушення ст.ст. 10, 212-214 ЦПК України зазначених обставин не врахував, доводів відповідача не перевірив, та не вмотивував свій висновок щодо доведеності факту проживання ОСОБА_1. у спірній квартирі, у зв’язку з чим рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту покладення на відповідачів зобов’язань щодо усунення перешкод в користуванні власністю та виселення ОСОБА_1., позивач відповідно до ст. 10 ЦПК України зобов’язаний був довести наявність порушення його права власності ОСОБА_1
Проте зазначених вимог закону позивач не виконав і не надав доказів порушення відповідачем ОСОБА_1. його прав власника майна, яке підлягає захисту обраним ним способом .
Відповідно до правил ст. 309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду у частині задоволення позову до ОСОБА_1. і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Керуючись ст..ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2010 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1. скасувати.
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю відмовити.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя:
Судді: