АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-7266 /2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко В.В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Савченко О.В.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 31серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю, визнання права спільної власності на майно, розподіл спільного майна, -
В С Т А Н О В И Л А :
В травні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю, визнання права спільної власності на майно, розподіл спільного майна.
В обґрунтування позову зазначала, що вона з 1974 року проживала однією сім’єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу. В 1976- 1978 роках йому була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 під будівництво жилого будинку . За сумісні кошти та спільною працею був побудований житловий будинок з господарськими будівлями , приблизно у 80-х роках минулого століття ОСОБА_6 було видано свідоцтво на право власності і право власності за ним було зареєстровано в БТІ.
Вона зареєстрована в будинку по АДРЕСА_1 з 22.01.1979 року.
Крім того, за час проживання однією сім’єю з ОСОБА_6 за сумісні кошти було придбані транспортні засоби: мотоцикл УРАЛ 6736, реєстраційний номерНОМЕР_4, 1984 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 12.11.1978 року вартістю 6362 грн., автомобіль ГАЗ 22В, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1967 року випуску, свідоцтво про реєстрацію від 10.07.2003 року, ринковою вартістю 6233 грн., автомобіль НОМЕР_2, 2004 року випуску, свідоцтво про реєстрацію від 02.03.2005 року, ринковою вартістю 47687 грн.,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги за законом є їхня донька ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_3 .
Оскільки відповідачами не визнається її право на Ѕ частку всього майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6, просила суд встановити факт проживання однією сім’єю без шлюбу її та ОСОБА_6. з 1974 року до дня його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за нею спільну часткову власність на житловий будинок з всіма господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, визнати право власності на Ѕ частину автомобіля НОМЕР_3 , мотоцикла НОМЕР_4
Автомобіль ГАЗ 33021 позивачка просила поділити як спільне сумісне майно.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 31серпня 2010 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 1974 року до дня смерті ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_4 спільну часткову власність на житловий будинок зі всіма господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_4 спільну часткову власність на автомобіль ГАЗ 22В реєстраційний номер НОМЕР_3 та мотоцикл УРАЛ УРАЛ 6736 реєстраційний номер НОМЕР_4.
Поділено спільне майно, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частку жилого будинку зі всіма господарськими будівлями та побудовами що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Поділено спільне майно, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частку мотоцикла НОМЕР_4,1984 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ЯТС №253982 від 12.11.1998 року.
Поділено спільне майно, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частку автомобіля НОМЕР_2, 2004 року випуску, свідоцтво про реєстрацію від 02.03.2005 року
Поділено спільне майно, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частку автомобіля ГАЗ 22 В, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1967 року випуску, свідоцтво про реєстрацію від 10.07.2003 року.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ОСОБА_3 ,посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 ,ОСОБА_4, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 з 1974 по 2010 років проживали однією сім'єю без укладення шлюбу; визнав спільною частковою власністю жилий будинок , автомобіль ГАЗ22В, мотоцикл Урал 6736 , визначив долі в цьому майні одинакові , а права й обов'язки щодо автомобілю ГАЗ 33021 ,який придбаний у 2005 р, визначені судом із правовідносин спільної сумісної власності, урегульованих ст. 74 Сімейного кодексу.
Як встановив суд, і це підтверджується матеріалами справи, спірний жилий будинок АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію 17 червня 1986 р. і на підставі свідоцтва про право власності ОСОБА_6 є власником жилого будинку , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.1998 р. він є власником мотоцикла ІЗМ УРАЛ, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 10.07.2003 року, власником автомобілю ГАЗ 22 В (а.с.58,53).
Вирішуючи спір щодо майна, набутого у 1986р,1998р, та 2003 р. , суд першої інстанції правильно виходив з того, що спір необхідно вирішувати на підставі норм цивільного законодавства, які регулюють спільну власність ст.ст.112,113 ЦК України та ст.17 Закону "Про власність".0днак суд неправильно застосував зазначені норми, що призвело до неправильного вирішення спору.
Правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори повинні вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК України та з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" .
Відповідно до наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства. що регулює право приватної власності громадянина на житловий будинок" щодо набуття права власності, інші особи, що брали участь в будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності не вправі вимагати визнання права власності на будинок, вони мають лише право на відшкодування своїх витрат здійснених на ремонт, якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Суд не зважив на те, що зазначені норми передбачали набуття спільної власності не із самого факту наявності сім’ї, а при доведеності факту створення спільної власності членів сім'ї.
Між тим, в основу рішення фактично покладено лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_4 і ОСОБА_6 та твердження позивачки про її участь у набутті власності.
У порушення ч. 3 ст. 10, ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не з'ясував питання про те, чи була між сторонами домовленість про створення спільної сумісної власності під час дії ст.ст.112,113 ЦК України та ст.17 Закону "Про власність. , чи мала ОСОБА_4 та чи вкладала вона свої кошти саме у придбання спірного майна.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на зазначені норми матеріального права для визнання за позивачкою права власності на частку у спірному майні, набутого у 1986р,1998р, та 2003 р ., вона мала надати суду належні та допустимі докази про наявність домовленості між нею та ОСОБА_6 про створення спільної власності та про її участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу та те, що позивачка працювала , без доведеності наявності угоди про створення спільної власності та визначення ступеня її участі працею й коштами у створенні спільної власності не може бути підставою для визнання за позивачкою права власності на половину вказаного майна.
Проте як вбачається з позовної заяви, яка неодноразово уточнювалася , позивачка не посилалася на існування такої угоди між нею та ОСОБА_6, не зазначала та не надала докази відповідно до положень ст. ст. 10 , 58 , 59,60 ЦПК України про її участь трудовими чи матеріальними затратами ,розмір її вкладу в будівництво будинку і придбання транспортних засобів. Свідки, які допитувалися за ініціативою позивачки, зазначали лише про спільне проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_6
Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Із матеріалів справи вбачається , що у 1966 р. ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8.
Відповідно до ч.2 ст.115 СК України розірвання шлюбу засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Заявляючи вимоги на підставі ст.74 СК України , позивачка мала надати суду докази, що попередній шлюб розірвано або припинений з інших, передбачених ст.104 СК України підстав.
Проте такі докази в матеріалах справи відсутні. Факт реєстрації шлюбу 16 вересня 1966 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 підтверджено довідкою відділу запису актів цивільного стану адміністрації муніципального району „Корачинський район” від 28 вересня 2010 року Бєлгородської області (а.с. 183). У листі відділу запису актів цивільного стану адміністрації муніципального району „Корачинський район” №701 від 11.08.2010 року на запит суду повідомлено, що актовий запис про розірвання шлюбу не значиться. Суд у порушення ч.2 ст.59 СК України прийняв в якості доказу розірвання шлюбу копію трудової книжки, виготовленої на ксероксі, на якій здійснено запис про зміну прізвища з ОСОБА_4 на ОСОБА_4 .
Оскільки ОСОБА_4 не надала допустимих доказів про припинення шлюбу з ОСОБА_8 , на автомобіль ГАЗ не може бути поширено режим спільної сумісної власності на підставі ст.74 СК України.
Не можна погодитися і з висновками суду в частині встановлення факту проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 у період з 1974 року по 2010 року однією сім’єю.
Відповідно до вимог ч.1 ст.259 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачки , метою встановлення факту проживання її та ОСОБА_6 однією сім’єю було визнання за нею права на майно , яке належало на праві власності померлому ОСОБА_6. Як підставу для визнання права власності вона доводила , що проживала з ОСОБА_6. однією сім’єю. Між тим, за положенням ст.ст. 256-259 ЦПК України суд може окремо від інших позовних вимог встановити факт, який має юридичне значення, якщо його встановлення не пов'язане з обґрунтуванням позову.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню за п.п. 2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю, визнання права спільної власності на майно, розподіл спільного майна
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів
Головуючий:
Судді: