Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 8599/ 10 Головуючий у 1 інстанції: Кочева І. В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л. В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«17» листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Савченко О.В.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3
на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 25 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 за участю третьої особи – Василівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, про усунення порушення права власності, визнання особи таким, що втратив право користування жилим приміщенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом
В позовній заяві зазначала , що в квартирі АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на житло від 25.12.2007 року, зареєстрований її син ОСОБА_5
ОСОБА_5 після одруження переїхав з дружиною в іншу квартиру АДРЕСА_2,. де і мешкає зараз, однак залишився зареєстрованим у спірній квартирі.
У зв’язку з тим, що відповідач не виконує свою обіцянку знятися з реєстрації, вона несе додаткові матеріальні витрати по утриманню квартири, не може оформити субсидію.
Посилаючись на вказані обставини та вимоги ст. 391 ЦК України , просила суд визнати ОСОБА_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, усунути порушення її права власності не пов’язаного з позбавленням володіння і винести рішення про зняття відповідача з реєстрації за вказаною адресою та покласти на нього судові витрати.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 25 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені.
ОСОБА_5 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Усунуто порушення права власності ОСОБА_4 та зобов’язано ОСОБА_3 знятися з реєстрації в секторі державної інспекції реєстрації фізичних осіб Василівського РВ ГУМВС України в Заорізькій області за вказаною адресою.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3,ОСОБА_4., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Ухвалене по справі рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідач у зв’язку з утворенням сім’ї змінив місце проживання та мешкає в іншій квартирі , вийшов зі складу сім'ї власника квартири та втратив зв'язок із житлом. І одночасно зазначив ,що він не проживає у квартирі більше шести місяців без поважних причин, При цьому суд в правове обґрунтування послався на ст. 156 ЖК України
Однак з таким висновком погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Спірним жилим приміщенням є двокімнатна квартира загальною площею 41,6 кв.м , квартира належить на праві власності матері відповідача на підставі свідоцтва про право власності від 25 грудня 2007 року. ОСОБА_4 квартира отримана у власність шляхом приватизації згідно з Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду.” На час приватизації ОСОБА_3 мав право користування квартирою як член сім’ї наймача (а.с. 5 ,18).
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбаченому законом.
Оскільки відповідно до ст. 156 ЖК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування квартирою обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку,право користування вони втрачають у разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником . У разі непроживання члена сім’ї власника з інших причин питання втрати права користування вирішується на підставі ч.2 ст. 405 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні квартирою , суд мав з'ясувати , на які передбачені законом підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, посилається позивач .
У відповідності до ст.31,119 ЦПК України визначати підстави позову є виключним правом позивача. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб ,як беруть участь у справі.
У відповідності до п.5 ч.1 ст.119 ЦПК України підставами позову є обставини,якими позивач обґрунтовую свої вимоги .
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання відповідача таким,що втратив право користування жилим приміщенням, ОСОБА_4 не зазначала норму права , але посилався на те, що відповідач одружився і переїхав мешкати зі своєю дружиною в квартиру АДРЕСА_2 . У матеріалах справах відсутні дані про зміну підстав позову . Оскільки позов пред’явлено з підстав вибуття на інше постійне місце проживання, то суд у відповідності до ст.ст.11,31,119,214 ЦПК України вправі був вирішувати спір лише з цих підстав і визначатися з предметом доказування. Проте суд, визнавши ,що відповідач змінив місце проживання і проживає в іншій квартирі з сім’єю, одночасно зазначив ,що відповідач більше шести місяців не проживає в спірній квартирі без поважних причин , тобто вийшов за межі позовних вимог.
Статтею 60 ЦПК України передбачено обов’язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак відповідно до вимог ст. ст. 10,11,58, 59, 60 ЦПК України позивачка не надала належних і допустимих доказів про вибуття ОСОБА_3 на постійне місце проживання в квартиру АДРЕСА_2 і суд в порушення ст.ст.212,213,214 ЦПК України на підтвердження висновку про вибуття відповідача на інше постійне місце проживання не навів доказів.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню за п.п. 2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 25 серпня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: