АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4142 / 2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Приймака В.М.,
суддів: Бабак А.М.,
Гончара О.С.,
при секретарі: Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника – ОСОБА_4 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОП «ЗМБТІ», третя особа: Запорізька районна державна нотаріальна контора, про визнання угоди недійсною, скасування державної реєстрації та визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОП «ЗМБТІ», третя особа: Запорізька районна державна нотаріальна контора, про визнання угоди недійсною, скасування державної реєстрації та визнання права власності.
В позові зазначала про те, що їй на праві приватної власності належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 08.12.1981 року.
14.02.2007 року між нею та відповідачем укладено договір дарування зазначеного житлового будинку, який посвідчений державним нотаріусом Запорізької районної державної нотарільної контори - Кравцовою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 286.
ОСОБА_3 вважає, що укладений договір дарування житлового будинку є таким, що підлягає визнанню недійсним, так як вчинений під впливом обману з боку відповідача.
Вона вважала, що відповідач скористувалася її довірливістю, незнанням законодавства, вадами здоров’я та навмисно ввела її в оману, повідомивши, що після укладення договору дарування візьме на себе певні зобов'язання з надання їй допомоги.
Укладаючи угоду вона мала намір отримувати за переданий відповідачу у власність житловий будинок догляд та допомогу за життя. Також вважала, що підставою для визнання договору дарування недійсним також є те, що вона помилилася стосовно своїх прав на житло, тому що вважала, що буде власницею житла до смерті, буде безкоштовно користуватися житлом за своє життя.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати договір дарування недійсним, скасувати державну реєстрацію ОСОБА_5 на спірний житловий будинок та визнати за нею право власності на зазначений будинок.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_3 в особі представника – ОСОБА_4 звернулась до суду із апеляційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2009 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позов.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційну суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що 14.02.2007 року на підставі договору дарування, який був посвідчений нотаріально, ОСОБА_3 подарувала належний їй на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_5 Сторони були присутні при укладенні цього договору. Нотаріусом вголос було роз’яснено правові наслідки визнання право чину недійсним відповідно до норм ЦК України. Зокрема, відповідно до п. 10 зазначеного Договору обдарованій було роз’яснено, що відповідно до ст. 722 ЦК України право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Також, при укладенні договору, належним чином були встановлені особи сторін договору та їх дієздатність.
Таким чином, судом встановлено, що посвідчення вищезазначеного договору дарування було проведено нотаріусом у відповідності до вимог діючого законодавства. Доводи апеляційної скарги жодним чином не свідчать про будь – які порушення діючого законодавства та Інструкції з боку державного нотаріуса під час посвідчення договору.
Судом також встановлено, і це не оспорюється сторонами, що після укладення договору, 14.02.2007 року, та до часу звернення позивача до суду, 04.12.2008 року, остання з усними та письмовими зверненнями щодо розірвання договору дарування до нотаріуса не зверталась.
Як на підставу своїх позовних вимог, позивач зазначала про те, що відповідач ввела її в оману при укладенні договору. Разом з тим, під час розгляду справи в суді позивач не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що при укладенні договору відповідач її обманула.
Крім того, у своїй позовній заяви позивач зазначала про те, що під час укладення договору вона помилялась щодо природи правочину, а саме те, що вона після укладення договору залишиться власником спірного будинку, а відповідач буде їй допомагати та надавати допомогу за життя.
Разом з тим, позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що вона помилилася щодо природи правочину. Доводи позивача відносно домовленості з відповідачем щодо її утримання та догляду за життя не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
Судом встановлено, що при розгляді справи позивач підтвердила той факт, що на момент укладення договору дарування вона дійсно бажала передати спірний будинок ОСОБА_5 у власність і сама запропонувала їй укласти договір дарування, оскільки протягом останніх семи років відповідач дійсно їй допомагала та вони проживала майже однією родиною.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції не дав відповідної оцінки встановленим по справі обставинам. Так, судом встановлено, що позивач після укладення договору дарування продовжує проживати у спірному будинку. Крім того, питання про добудову до будинку та його газифікацію відповідач погоджує з позивачем. Зазначені обставини, на думку апелянта, можуть свідчити про те, що між сторонами були інші домовленості, ніж ті, що викладені в договорі дарування.
Зазначений довод апеляційної скарги містить припущення та не ґрунтується на відповідних фактах, а ч. 4 ст. 60 ЦПК України зазначає про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущенні.
Що стосується факту проживання позивача у спірному будинку після укладення договору дарування, то він не може свідчити про те, що між сторонами були інші домовленості, ніж ті, про які зазначено в договорі дарування. Сам факт проживання позивача у спірному будинку знаходиться в площині житлових правовідносин та не може свідчити про наявність інших домовленостей між сторонами по договору, оскільки власник житлового будинку має право використовувати помешкання як для власного проживання, так і для проживання членів сім’ї та інших осіб.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права спростовуються матеріалами справи.
Оскільки рішення суду відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника – ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :