№2-6101/10р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада  2010 року                                                                                 м. Сімферополь    

Центральний  районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді – Заболотної Н.М.,

при секретарі – Бєляєвій Ю.І.,

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”  про визнання недійсним пункту договору, зобов’язання вчинити певні дії, визнання поруки такою, що припинилася,  

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (надалі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним пункту 4.3 Кредитного договору від 07.04.2008р. (укладеного між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем) щодо підвищення відповідачем процентної ставки за користування кредитом до 32%, зобов'язання відповідача зарахувати переплату ОСОБА_1 (за підвищеними процентами) в рахунок погашення ним зобов'язань по кредитному договору, про визнання поруки ОСОБА_2 за виконання позивачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором такою, що припинилася, а також стягнення понесених по справі судових витрат. Свої вимоги мотивують тим, що в 2008 році між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надавав кредит позивачу у розмірі 25000 доларів США строком на 5 років під 17% річних за користування кредитними ресурсами. Позивач ОСОБА_1 зобов'язався  щомісячно погашати кредит, відповідно до Графіку його погашення. Згідно з п.4.3 Кредитного договору, передбачалася можливість підвищення процентної ставки за користування кредитом до 32% річних. У зв'язку з фінансовою кризою у державі в 2008-2009рр. ОСОБА_1 погашав кредит нерегулярно та не в повному обсязі. У квітні 2010 року позивач ОСОБА_1 узнав, що Банк підвищив йому процентну ставку за користування кредитом. На думку позивача ОСОБА_1 дії відповідача з підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом є такими, що не основані на законі, а пункт Кредитного договору 4.3. підлягає визнанню недійсним з моменту укладення договору. Крім того, виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором було забезпечено договором поруки від 07.04.2008р., укладеним між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем по справі. Оскільки банк не повідомив поручителя ОСОБА_2 про застосування до Позичальника за кредитним договором підвищеної процентної ставки за користування кредитом до 32%, просить визнати поруку такою, що припинилася.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з вищенаведених підстав.

Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.  

Представник відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" за довіреністю - Паніна П.Є. в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що здійснене Банком підвищення ОСОБА_1 процентної ставки за користування кредитом з 17% до 32% було передбачено Кредитним договором, у зв'язку  з чим такі дії відповідача не можна розцінювати як такі, що проведені в односторонньому порядку. Підстав для визнання пункту п.4.3 Кредитного договору  з цього питання, на її думку, немає. Також, зазначила, що спосіб захисту права обраний позивачем - про визнання поруки такою, що припинилася не передбачений законом, крім того, договір поруки підписаний ОСОБА_2 передбачає відповідальність поручителя у разі порушення зобов'язань за кредитним договором сплатити, в тому числі і підвищену процентну ставку.            

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується  повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України  передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.    

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що 07.04.2008р. між ОСОБА_1 та ЗАО КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") в особі філії "Кримське регіональне управління ЗАО КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір №036-08 М, відповідно до умов якого позивач надавав відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 25000 доларів США зі сплатою за користування кредитом ставки у розмірі 17% річних (п.4.1 Договору). Відповідач, відповідно до п.1.1. даного Договору, зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлений Договором строк, а також виконати інші обов'язки, згідно з Договором у повному обсязі.

Строк повернення кредиту, процентів та винагородження згідно з Графіком погашення кредиту, процентів, винагородження (додаток №1 до Договору - щомісячно), однак, не пізніше 06.04.2013 року.

Відповідно до п.4.3 Кредитного договору, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.11 Договору, Позичальник сплачує банку  проценти за користування кредитом  у розмірі 32% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

В забезпечення виконання Позичальником кредитного зобов'язання, 07.04.2008р. за №036-08 П/2 між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до п.2 якого Поручитель (ОСОБА_2.) зобов'язалася відповідати перед банком за виконання зобов'язань  по вищезазначеному Кредитному договору у тому ж розмірі, що й боржник.

При цьому, у п.1 Договору поруки, щодо умов Кредитного договору, зазначено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, ОСОБА_1 зобов'язався платити 32% річних на дату сплати процентів.

Згідно з п.п.11, 13 Договору поруки, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань  за Кредитним договором. Зміни та доповнення до цього Договору поруки  вносяться лише при домовленості сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.          

Відповідач ОСОБА_1 визнає той факт, що у 2008-2009рр. погашав кредит та сплачував проценти за користування ним нерегулярно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим, з 12.08.2008р. Банк змінив процентну ставку за користування кредитом з 17% річних на 32% річних.

Факт порушення відповідачем своїх кредитних зобов'язань також підтверджується заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 31.03.2010р. по справі №2-2181/2010, яке ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим  від 17.08.2010р. залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст  договору  становлять  умови (пункти),  визначені на розсуд сторін і погоджені ними,  та  умови,  які  є  обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

 Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди по всіх суттєвих умов договору.

 Відмовляючи у задоволенні позову в частині  визнання недійсним п.4.3 Кредитного договору, суд виходить з того, що зміна процентної ставки з 17% на 32% річних є умовою договору, на яку погодився позивач, уклавши з відповідачем Кредитний договір.

Посилання позивача на ст. 1056-1 та ст. 1061 ЦК України безпідставні.

Правилами статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).  

 Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Таким чином, дії банку з підвищення процентної ставки до 32% здійснені у зв'язку з неналежним виконанням позивачем ОСОБА_1 умов договору не можна вважати односторонньою зміною процентної ставки, оскільки вказане положення передбачено сторонами при його укладенні та здійснені Банком на виконання передбачених Договором умов.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того факту, що на момент укладення Кредитного договору він був не згоден з п.4.3. Договору або вважав його таким, що не відповідає закону. ОСОБА_1 отримав грошові кошти та до моменту порушення ним самим умов Договору щодо погашення кредиту, був згоден з п.4.3. Кредитного договору.  

Оскільки позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати переплату ОСОБА_1 (за підвищеними процентами) в рахунок погашення ним зобов'язань по кредитному договору безпосередньо випливають з вимоги про визнання недійсним вищевказаного пункту Кредитного договору, то заявлений позов у частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії - також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання поруки такою, що припинилася.

При цьому суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України,  порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Таких обставин судом не встановлено, у зв'язку з чим   у цій частині позов також не підлягає задоволенню.          

На підставі ст. ст. 16, 203, 215, 525, 526, 527, 627, 628, 629, 638, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд -    

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”  про визнання недійсним пункту 4.3 кредитного договору від 07.04.2008 року, зобов’язання зарахувати переплату в рахунок погашення зобов’язань за кредитним договором,  визнання поруки такою, що припинилася  - відмовити.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового  рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя