№2-7041/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2010 року                                                                Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі  Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним ,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивований тим, що між ВАТ «Фінанси та Кредит» і відповідачем 11.07.2008 р. був укладений кредитний договір № 47-30/08-А згідно якого відповідачу було надано кредит в сумі 19060,00дол. США строком до 10.07.2015 року із сплатою процентів згідно п.4.1 кредитного договору.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, відповідно до п. 3.1. кредитного договору на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням із банком, здійснив видачу кредитних ресурсів в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повороткості, строковості, платності в сумі 19 060,00 доларів США 00 центів.

В свою чергу, позичальник скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, систематично порушує виконання умов кредитного договору про що попереджався повідомленням №471 від 09.01.2009 р., повідомленням №481 від 14.01.2009 р. та повідомленням №545 від 16.03.2009 р. Окрім того відповідач 19.05.2010 р. подав до банку заяву в якій зобов'язався погашати заборгованість по кредитному договору, однак і ці зобов'язання не виконав.

В якості забезпечення повернення кредитних ресурсів по кредитному договору №47-30/08-А від 11.07.2008 р. між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та відповідачем був укладений договір застави автомобіля, посвідчений приватним   нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. 11.07.2008 р. та зареєстрований в реєстрі за №4035.  

Враховуючи систематичне невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, банком була подана до приватного нотаріуса вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 заява про вчинення виконавчого напису, і 29.04.2009 р. було вчинено такий виконавчий напис, за реєстровим №2209. Згідно виконавчого напису задоволені вимоги ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" по кредитному договору №47-30/08-А від 11.07.2008 р. у розмірі 166 128,79грн. з яких: 17 768.10 доларів США, по курсу НБУ 7,70 - 136 814,37 - заборгованість по сплаті основного боргу, 1479,18 доларів США, по курсу НБУ 7,70 - 11 389,69 грн. - заборгованість по сплаті відсотків, 16 224,43  грн. - пеня, 1 700,00 грн. - витрати за вчинення виконавчих написів. При примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса було проведено оцінку автомобіля переданого у заставу в розмірі 67 534,00 грн., і 20.04.2010 р. відповідач подав до банку заяву в якій він просив надати дозвіл на реалізацію вищевказаного автомобіля. 11.06.2010 р. державним виконавцем Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Враховуючи зазначені обставини та зважаючи на положення ст.24 Закону України «Про заставу» позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 252 736,76 грн.,   яка  включає   основну   суму  боргу,   проценти  за  користування кредитними  коштами,  пеню   за  несвоєчасне   погашення  кредиту  та  процентів,   витрати   по вчиненню виконавчого напису.  

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом який мотивовано тим, що  сума кредиту 19 060,00 доларів США на момент укладання договору за курсом НБУ (4,58), було еквівалентно 87 294 гри. 80 коп.,   і відповідно до п. 2.3 договору дані кошти використовуються за цільовим призначенням для придбання автомобіля. На даний час транспортний засіб добровільно реалізовано і кошти від його реалізації   в розмірі 11 500 дол. США, було сплачено для погашення кредиту.

В договорі, зазначається, що банк надає кредит в іноземній валюті, гривневий еквівалент якої визначено на день укладення договору.  

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час позивач вважає порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США. як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункту, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими вимагати захисту. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Кредитний договір, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили моє положення, як споживача фінансової послуги банку, по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме відповідач, надавши кредит у доларах США порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 року "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", тому вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на мою шкоду), що значно погіршує його становище, як споживача порівняно з відповідачем (падавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій.

Тому вважає, що зазначене вище дає йому право відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагати визнання в цілому кредитному договору недійсним.

Як вбачається з копії вказаного графіку, що знаходиться в матеріалах справи, щомісячне погашення кредиту відповідач мав здійснювати в доларах США.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України.

Всупереч вказаним вище нормам діючого законодавства України банк вимагає відповідно до умов кредитного договору сплату кредиту та відсотків за користування кредитом в іноземній валюті, тобто в доларах США, а не у гривнях за офіційним курсом на день платежу.

Постановою Національного банку України N 200 від 30.05.2007 року "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України визначено виключний перелік використання на території України фізичними особами готівкової іноземної валюти як засобу платежу. Використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно па підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Приймаючи до уваги положення п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та враховуючи обставини щодо укладання спірної угоди на умовах надання кредиту в іноземній валюті, вказана валютна операція вимагала отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії, однак ліцензії сторонами отримані не були.

Враховуючи доводи зустрічного позову на підставі положень ст. 203 та 215 ЦК України  ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним кредитний договір № 47-30/08-А укладений 11.07.2008 р.

В судовому засіданні представник позивача по первісному позову, підтримала позовні вимоги та просила суд вимоги первісного позову задовольнити в повній мірі, а в задоволенні зустрічного позову, просила відмовити.  

 Відповідач-позивач ОСОБА_1 підтримав вимоги зустрічного позову та просив суд вимоги його позову задовольнити, а в задоволенні первісного позову просив відмовити з підстав викладених в його письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, оглянувши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що первісний позов про стягнення заборгованості за договором кредиту підлягає задоволенню, а зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

11.07.2008 р. між ВАТ «Фінанси та Кредит», як кредитором і ОСОБА_1, як позичальником  укладено кредитний договір № 47-30/08-А (далі договір кредиту) згідно, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 19060,00дол. США, із строком повернення до 10.07.2015 року, із сплатою процентів згідно п.4.1 кредитного договору (а.с. 29-32).

Відповідно до п. 1.3.Статуту Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", затвердженого загальними зборами та погодженого Національним банком України 30.09.2009р. Банк с правонаступником, щодо всіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Банку "Фінанси та Кредит" ТОВ, комерційного банку "Фінанси та Кредит", комерційного банку "Фінанси і кредит " та комерційного банку "Банк ділового співробітництва ".

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитодавець виконав умови укладеного договору в повному обсязі, відповідно до п. 3.1. кредитного договору на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням із Банком, здійснив видачу кредитних ресурсів в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повороткості, строковості, платності в сумі 19 060,00 доларів США 00 центів, що стверджується копією заяви на отримання кредиту та копією заяви на видачу готівки №3 від 11.07.2008 р. (а.с. 14,15).

Згідно п. 3.2. кредитного договору позичальник взяв на себе зобов’язання сплачувати щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця погашення заборгованості за кредитними ресурсами в розмірі: за період з 11.07.2008 р. по 10.07.2009 р. – 318,00 дол. США, згідно графіку зниження заборгованості; за період з 11.07.2009 р. по 10.07.2015 р. – 212,00 дол. США, згідно графіку зниження заборгованості.

Відповідно до п. 4.3. кредитного договору позичальник зобов’язався сплачувати проценти за користування кредитним ресурсами щомісяця до 10 числа кожного місяця, що відповідає положенням ст. 1048 ЦК України.

  Позичальник скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконує, систематично порушує виконання умов договору про що кредитодавець йому неодноразово нагадував. Даний факт стверджується відповідними повідомленням №471 від 09.01.2009 р., яке було повернуто відділенням зв’язку за закінченням терміну зберігання (а.с. 16,17), №481 від 14.01.2009 р., яке було повернуто відділенням зв’язку за закінченням терміну зберігання (а.с. 18,19) та №545 від 16.03.2009 р.,  що було вручено особисто позичальнику (а.с.20).

19.05.2010 р. позичальник звернувся до кредитодавця з заявою, в якій зобов'язався погашати заборгованість по кредитному договору, однак і ці зобов'язання не виконав.

Згідно н.6.1. кредитного договору Позичальник сплачує Банку неню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.7 кредитного договору позичальник зобов’язався сплачувати 18,5% річних у випадку непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів.

Дані умови кредитного договору не суперечать положенням глави 49 ЦК України, зокрема ст.ст. 546 – 552 ЦК України, що регулюють питання забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до п. 3.5. кредитного договору кредитодавець має право вимагати дострокове повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, неустойки у випадку якщо позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами.

Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами і з моменту отримання кредитних коштів позичальник здійснював певні сплати, однак відповідно до розрахунку, наданого кредитодавцем розмір заборгованості по договору, станом на 20.08.2010 року, становить 252 736,76 грн. 76 коп., а саме 11  244,38 долари США, що по курсу НБУ 7,8903 грн. становить   88 721,53 грн. основної суми боргу; 555,65 доларів США, що по курсу НБУ 7,8903 становить 4 384,25 грн. заборгованість по процентах за користування кредитними коштам; 159 630,98 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту.  

Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 посилається на те, що кредитодавцем було порушено ряд норм Закону при наданні кредиту в іноземній валюті, що суд не може взяти до уваги, оскільки під час розгляду справи суд встановив, що кредитор зареєстрований Національним Банком України 30.10.1991 р. за № 63 і 17.07.2007 р. йому було видано банківську ліцензію № 28 на право здійснювати операції визначених ч.1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про Банки та Банківську діяльність», а в дозволі Національного Банку України № 28-2 від 17.07.2007 р. обумовлено право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до даного дозволу (а.с. 117). Тобто станом на дату укладення кредитного договору, а саме 11.07.2008 р. Банк мав право на надання кредиту фізичній особі в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії, банки мають право здійснювати такі операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому відповідно п.1 ч.2 ст.47  даного Закону банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші ціні папери вираженні в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери в іноземній валюті, банківські метали.

Валютними операціями серед іншого є операції пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.

Відповідно до п. 2.3 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки серед іншого мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Згідно п. 5.3 даної Постанови, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Суд вважає, що посилання позивача щодо обов’язкової наявності у банку при здійсненні кредитування індивідуальної ліцензії НБУ не ґрунтується на законі.

Частиною 1 ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 даного Декрету, індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції  з надання і отримання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Проте, чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо сум та термінів надання кредиту в іноземній валюті, таким чином з урахуванням положень ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суд вважає, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ, що відповідає вимогам законодавства України.      

В судовому засіданні також встановлено, що в якості забезпечення повернення кредитних ресурсів по кредитному договору №47-30/08-А від 11.07.2008року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. 11.07.2008 р. та зареєстрований реєстрі за №4035.

Через систематичне невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитними договорами, кредитодавець подав нотаріусу заяву про вчинення виконавчого напису, і 29.04.2009 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис, за реєстровим №2209. Згідно виконавчого напису задоволені вимоги ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" по кредитному договору №47-30/08-А від 11.07.2008 р. в розмірі 166 128,79 грн. з яких: 17 768.10 доларів США, по курсу НБУ 7,70 - 136 814,37 грн. - заборгованість по сплаті основного боргу, 1479,18 доларів США, по курсу НБУ 7,70 - 11 389,69 грн. - заборгованість по сплаті відсотків, 16 224,43 грн. – пеня та 1 700,00 грн. - витрати за вчинення виконавчих написів (а.с. 28).

Даний виконавчий напис було звернуто до примусового виконання, що стверджується постановою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису (а.с. 23,74).

При примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса проведено оцінку заставного майна (а.с. 24,78), а саме транспортного засобу, д.р.н. АВ9762АХ, 2008 року випуску (а.с. 81-84),  і 20.04. 2010 р. позичальник звернувся до кредитодавця з заявою, в якій він просив надати дозвіл на реалізацію вищевказаного автомобіля.

Як пояснив представник позивача по первісному позову, під час розгляду справи, в зв’язку з реалізацією транспортного засобу та відсутністю іншого майна у боржника кредитор звернувся до державного виконавця з заявою про повернення виконавчого документу та закінчення виконавчого провадження, і 11.06.2010 р. державним виконавцем Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції винесена відповідна постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (а.с. 23).

Згідно ст.24 Закону України "Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості передбаченої законодавством України.

В ч.2 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч.1 ст. 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Вирішуючи даний спір суд приходить до переконання про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову, в зв’язку з тим, що вимоги позову ґрунтуються на підставі ст.. 203 та 215 ЦК України, які регулюють питання чинності правочину та підстави його недійсності, і в судовому засіданні позивач по зустрічному позову пред’явлені вимоги підтримав саме з підстав зазначених в даних нормах.  

В зустрічному позову зазначено, що підставою недійсності правочину є відсутність у кредитодавця права на надання кредитів фізичним особам в іноземній валюті, однак як вже зазначалось вище суд встановив, що станом на дату укладення кредитного договору кредитодавець мав банківську ліцензію № 28 та дозволі Національного Банку України № 28-2 від 17.07.2007 р., а тому  мав право на надання кредиту фізичній особі в іноземній валюті.  

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що кредитодавець неправомірно надав йому кредитні кошти в іноземній валюті, суд приходить до переконання в тому що вимоги щодо визнання договору недійсним є недоведеними та необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.      

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав в ВАТ «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») на підставі кредитного договору від 11.07.2008 р. кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 19 060,00 доларів США, у порядку та на умовах визначених договором та зобов’язався сплатити проценти та інші платежі на умовах визначених договором, але взяті на себе зобов’язання не виконав, чим істотно порушив умови договору. Через порушення порядку умов виконання кредитних зобов’язань за заявою кредитора було реалізовано рухоме майно боржника, однак суми від реалізації майна не вистачило для повного погашення кредитної заборгованості, яку в силу положень ст. 24 Закону України «Про заставу» кредитор вправі вимагати від боржника.  

Зазначені обставини переконують суд в наявності підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення основної суми боргу та відсотків за користування кредитними коштами та стягнення даної заборгованості з боржника.

    Разом з тим, за умовами кредитного договору позичальнику нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 159630,98 грн., однак зважаючи на положення п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України суд вважає, що позивач має право на нарахування та стягнення з відповідача пені лише за останній рік з моменту звернення до суду. Таким чином, з огляду на розрахунок суми пені, наданої позивачем, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню пеня лише в розмірі 112 100,93 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 525, 526, 530, 553, 554, 629, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 213, 215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    Позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 47-30/08-А від 11.07.2008 року в розмірі 252736,76 грн., судовий збір  в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.    

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: