РІШЕННЯ                   Справа  № 2-394/2010

   ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

13.08.2010 р.     Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого  судді                       Шестака О.І.

за участю секретаря                         Демченко І.В., Тріщук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», третя особа- ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», третя особа - ОСОБА_1, про визнання правочинів удаваними,

                            встановив:

04.12.2008 р. позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до АКБ «Золоті ворота»(далі – відповідач), в якому просив визнати недійсними укладені між ним та відповідачем договір поруки за № 160/1 від 11.05.2007 р., договір від 22.08.2007 р. про зміни №1 до договору поруки №160/1 від 11.05.2007 р. та договір від 23.11.2007 р. про зміни №2 до договору поруки №160/1 від 11.05.2007 р., відповідно до умов яких він є поручителем і несе відповідальність перед кредитором по зобов’язаннях боржника ОСОБА_4 за договором №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не-відновлювальної) від 11.05.2007 р.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що укласти договір поруки та договори про внесення змін до договору поруки його змусили працівники АКБ «Золоті ворота», які йому погрожували, залякували, чим змусили підписати цей договір, у зв’язку з чим цей договір є правочином, вчиненим під впливом помилки та повинен бути судом визнаний недійсним.

16.02.2009 р. представником ОСОБА_4 (далі – третя особа) - ОСОБА_5 подано позов до АКБ «Золоті ворота», про визнання удаваними правочинів, укладених між ним та банком, а саме: договору №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 11.05.2007 р., договору від 22.08.2007 р. про зміни №1 до договору №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 11.05.2007 р. та договору від 23.11.2007 р. про зміни №2 до договору №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 11.05.2007 р.

В обґрунтування заявленого позову, посилалась на те, що укладені договори  є такими, що  не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, тому що фактично грошові кошти ОСОБА_4 від банку не отримано, ці гроші отримав ОСОБА_1 та витратив на свої потреби, що підтверджує сам ОСОБА_1, в зв’язку з чим, укладені договори є удаваним правочином, направленим на приховання іншого правочину, який сторони насправді уклали.

В судовому засіданні позивач і його представник підтримали свій позов, просили суд його задовольнити в повному обсязі на тих підставах, які викладено в ньому, проти задоволення третьої особи заперечували.

Третя особа і його представник позовні вимоги позивача визнали і не заперечували проти їх задоволення, свій позов підтримали і просили його задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача проти заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позовів заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні, як в необґрунтованих та заявлених без достатніх на те правових підстав.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає, що позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. ст.11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 11.05.2007 р. між Акціонерно-комерційним банком «Золоті ворота», як банком, та ОСОБА_4, як позичальником, було укладено договір №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) (надалі - кредитний договір №160), відповідно до умов якого у період з 11.05.2007 р. по 05.05. 2008 р. банк зобов’язався надати позивальнику грошові кошти (кредит) в рамках не відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 32000,00 дол. США (ліміт), а позичальник зобов’язується повернути кредит у строк 05 травня 2008 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 17 % річних на визначених договором умовах.

22.08.2007 р. між акціонерно-комерційним банком «Золоті ворота», як банком, та ОСОБА_4, як позичальником, було укладено договір про зміни №1 до договору №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 11.05.2007 р. (надалі- договір про зміни №1), відповідно до умов якого ОСОБА_4 збільшено ліміт кредитування до 42000,00 дол. США, відповідно до чого, ця сума стала максимальною сумою його заборгованості за відкритою кредитною лінією.

23.11.2007 р. між акціонерно-комерційним банком «Золоті ворота», як банком, та ОСОБА_4, як позичальником, було укладено договір про зміни №2 до договору №160 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 11.05.2007 р. (надалі- договір про зміни №2), відповідно до умов якого ОСОБА_4 збільшено ліміт кредитування до 48000,00 дол. США, відповідно до чого, ця сума стала максимальною сумою його заборгованості за відкритою кредитною лінією.

За кредитним договором №160 між АКБ «Золоті ворота», як кредитором, та ОСОБА_1, як поручителем, було укладено договір поруки за №160/1 від 11.05.2007 р. (надалі - договір поруки), відповідно до умов якого останній поручився перед банком  за виокннання ОСОБА_4 своїх  зобов’язань за кредитним договором №160 від 11.05.2007 р., укладеним між кредитором та боржником. При цьому, поручитель зобов’язувався відповідати перед кредитором у повному обсязі за порушення боржником зобов’язань за кредитним договором №160, а саме: повернення кредиту у сумі 32000,00 дол. США у строк не пізніше 05.05.2008 р., сплату процентів за користування кредитом за ставкою 17 % річних, сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів та повернення кредиту, сплату збитків кредитора у зв’язку з неналежним виконанням боржником зобов’язань за кредитним договором 3160, сплату збитків кредитора у зв’язку з неналежним виконанням боржником зобов’язань за кредитним договором.

22.08.2007 р.  між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміни №1 до договору поруки №160/1 від 11.05.2007 р. (надалі – договір про зміни №1 до договору поруки), відповідно до умов якого відповідальність поручителя перед кредитором по зобов’язаннях боржника збільшено до суми 42000,00 дол. США.

23.11.2007 р. між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміни №2 до договору поруки №160/1 від 11.05.2007 р. (надалі – договір про зміни №2 до договору поруки), відповідно до умов якого відповідальність поручителя перед кредитором по зобов’язаннях боржника вже збільшено до суми 48000,00 дол. США.

З доводів ОСОБА_4 і його представника вбачається, що договори, укладені між третьою особою і відповідачем є такими, що  не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, тому що фактично грошові кошти ОСОБА_4 від банку не отримано, ці гроші отримав ОСОБА_1 та витратив на свої потреби, що підтверджує сам ОСОБА_1, в зв’язку з чим, укладені договори є удаваним правочином, направленим на приховання іншого правочину, який сторони насправді уклали.

З пояснень ОСОБА_4 вбачається, що договори він укладав на прохання свого родича ОСОБА_1, для погашення зобов’язань останнього перед відповідачем, гроші він фактично не не отримував, а вони були перераховані для погашення зобов’язань ОСОБА_1

У відповідності зі ст.235  ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Укладений між ОСОБА_4 правочин не мож бути визнано удаваним, оскільки він не приховує ніякого іншого правочину – ОСОБА_4 на прохання ОСОБА_1 позичив гроші у банка для погашення зобов’язань останнього перед банком і отримані ним гроші були використані для цих цілей. Позивач і третя особа ці факти в судовому засіданні не заперечували. При цьому ОСОБА_4 стверджував, що працівники банку і ОСОБА_1 запевнили його, що кошти повертати не буде потрібно, однак з тексту договорів однозначно випливає, що банк надає, а третя особа отримує грошові кошти, відповідно досліджених заяв про видачу готівки ОСОБА_4 отримав грошові кошти у відповідності з укладеними правочинами, про що свідчить його особистий підпис. Той факт, яким чином були використані отримані гроші на природу правочину не впливає, оскільки банк у відповідності з укладеними договорами надав гроші, позичальник їх отримав і розпорядився ними, після чого у нього виникло зобов’язання повернути борг і сплатити обумовлені угодами платежі. Належних доказів того, що у ОСОБА_4 таких зобов’язань не виникло, чи такі зобов’язання було покладено на іншу особу, суду надано не було. Сам ОСОБА_4 підтвердив у судовому засіданні, що на прохання ОСОБА_1 він отримав гроші в банку, щоб допомогти останньому розрахуватися по його боргам перед цим же банком. Фактично це сторонами було і виконано. Тому не зрозуміло в чому містилась удаваність цих угод і яка інша угода була при цьому прихована, наслідки якої слід застосовувати. Сама третя особа в своєму позові не зазначила правила якої угоди слід застосовувати у рахзі визнання його угод удаваними.

    ОСОБА_1 не надав суду ніяких належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, щоте, що укласти договір поруки та договори про внесення змін до договору поруки його змусили працівники АКБ «Золоті ворота», які йому погрожували, залякували, обманювали його, чим змусили підписати цей договір.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, яка направлена на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди по всіх істотних умовах договору.

При цьому, істотними умовами договору є умови щодо предмета договору, умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою хоча б однієї сторони повинно бути досягнуто згоди.

Даючи оцінку вищезазначеним фактам, враховуючи, що сторони укладеного договору поруки є такими, які досягли згоди по всіх істотних його умовах, договір є укладеним в належній формі, позивачем ОСОБА_1 не зазначено, які саме його цивільні права та інтереси порушено відповідачем, за захистом яких він звернувся до  суду з цим позовом, а зазначені ним обставини, якими він обґрунтовує заявлений позов, не є доведеними, в зв’язку з чим, підстави для визнання договору поруки недійсним відсутні, суд вважає, що в позові ОСОБА_1 також належить відмовити.

    Також неспроможні доводи ОСОБА_1 про те, що оспорювані ним правочини слід визнати недійсним, т.я. кошти по кредитним договорам з  ОСОБА_4 було використано на погашення грошових зобов’язань концерну «Колін-Флекс», співзасновником якого був ОСОБА_1, одна на той час ці зобов’язання не підлягали виконанню, т.я. концерн на той час вже було визнано банкрутом. З тексту укладених правочінів не вбачається, що надані банком кошти обов’язково повинні бути використані саме для цих цілей. Доказів того, що робітники банку примушували незаконними методами відповідача і третю особу використати отримані гроші саме на такі цілі, суду не надано. Якщо навіть прийняти доводи позивача і третьої особи стосовнтого, що вони були введені в оману відносно необхідності погашення боргів концерну «Коллін-Флекс», то ці обставини не стосуються оспорюваних угод, оскільки ці угоди не передбачали ніяких правовідносин з концерном, вони передбачал надання грошових коштів ОСОБА_6 і виникнення у ОСОБА_4 і ОСОБА_1 зобов’язань по поверненню цих коштів в обумовленому договорами порядку.

Погашення відповідачем і третьою особою боргів концерну «Коллін-Флекс» це вже зовсім інший правочин, який в рамках даної справи не оспорюється.

Таким чином, оспорювані позивачем і третьою особою правочини укладені сторонами у встановленому законом порядку, доказів вживання насильствва чи обману з боку відповідача суду надано.

Укладені між ОСОБА_4 і банком договір споживчого кредиту і доповнення до нього не приховували ніякої іншої угоди. Якщо позивач і третя особа не згодні з умовами погашення боргів концерну «Коллін-флекс», вони не позбавлені права оспорити відповідні правочини, яким суд не надає оцінки, оскільки вони не були предметом позовних вимог.

На підставі викладеного, відповідно ст.57 Конституції України, до ст.ст.229, 234, 525, 526, 530, 625, 626, 638, 1049,1046  ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», третя особа- Корольков ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними  та позову  ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору удаваним правочином – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції.

Головуючий: