Справа № 2-1777/10
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2010 року місто Маріуполь
Орджоникідзевській районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі:
головуючого судді Мироненко І.П.,
при секретарях Ченгал О.М., Прихненко Г.Д.,
за участі позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, діючої в своїх інтересах та в інтересах відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у мсті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання угоди купівлі-продажу, визнання права власності на Ѕ частину майна, набутого в період шлюбу, суд –
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнання права васності на Ѕ частку цієї квартири. В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що з 1992 року вони з відповідачкою ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, юридичний шлюб оформили в 1995 році. З цього часу стали проживати у спірній квартирі АДРЕСА_1 на умовах оренди. Власником даної квартири була знайома батьків дружини – відповідачка ОСОБА_3 22 липня 1998 року вони з відповідачкою ОСОБА_2 за спільні кошти придбали у відповідачки ОСОБА_3 спірну квартиру, сплативши їй 4000 доларів США, оформленням документів займалася дружина. В спірній квартирі він, ОСОБА_1, та відповідачка ОСОБА_2 зареєстровані і проживають до теперішнього часу. В ній народилася і проживає їх неповнолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За спільні сумісні кошти ними проводилися ремонтні роботи, перепланування, заміна систем опалення і каналізації, сантехнічного обладнання та інше, що значно вплинуло на вартість квартири.
Проте, в 2009 році сімейні стосунки з відповідачкою ОСОБА_2 погіршилися і у лютому 2010 року їх шлюб було розірвано. При цьому йому стало відомо, що придбання спірної квартири 22 липня 1998 року було оформлено договором дарування на ім’я відповідачки ОСОБА_2
Вважає договір дарування спірної квартири удаваною угодою, з метою приховання справжньої угоди купівлі-продажу, оскільки правові наслідки були направлені саме на укладення договору купівлі-продажу. Оформлення договору дарування суттєво порушує його права, адже майно придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і їх частки є рівними.
Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 була придбана під час шлюбу за спільні сумісні кошти, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги щодо визнання недійсним договору дарування в силу його удаваності обґрунтовував тим, що за домовленістю між сторонами в липні 1998 року були оформлені документи на спірну квартиру, а розрахунок з відповідачкою ОСОБА_3 був проведений через рік, у 1999 році. На придбання спірної квартири батьки відповідачки ОСОБА_2 передали 2800 доларів США, що були отримані ними від продажу спадкової квартири. Кошти в сумі 1100 доларів США надала його мати, і він особисто передав ці кошти відповідачці ОСОБА_3 Однак, письмові документи на підтвердження проведеного розрахунку не складалися.
Відповідачка ОСОБА_3, яка є громадянкою Російської Федерації і мешкає за межами України, в судове засідання не з’явилася, надала заяву, згідно якої позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, договір дарування був укладений відповідно до вимог закону і є дійсним. Просила розгляд справи проводити за її відсутності, за участі представника ОСОБА_2
Відповідачка ОСОБА_2 діюча в своїх інтересах та за довіреністю в інтересах відповідачки ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала. В обґрунтування заперечень вказувала на те, що 22 липня 1998 року був укладений саме договір дарування. Її батьки та відповідачка ОСОБА_3 тривалий час були знайомі, товаришували. Коли відповідачка переїхала до Москви, за домовленістю між ними, мати доглядала хворих батьків ОСОБА_3, за що остання обіцяла оформити договір дарування спірної квартири. В 1996 році помер батько ОСОБА_3 і відповідачка забрала бабцю до Москви. Через два роки ОСОБА_3 приїхала до Маріуполя і будучи вдячною її батькам, оформила на неї договір дарування спірної квартири. Позивачу про це було відомо. А ні батьки позивача, а ні її батьки, коштів від продажу спадкових квартир їм не передавали. Договір дарування був укладений безоплатно.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши надані письмові докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як встановлено матеріалами справи сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 серпня 1995 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 08 грудня 2009 року. Про що Орджонікідзевським відділом РАЦС Маріупольського МУЮ Донецької області 02 лютого 2010 року зроблений актовий запис № 31.
22 липня 1998 року був укладений договір дарування, згідно якого відповідачка ОСОБА_3 подарувала відповідачці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.
Договір дарування спірної квартири посвідчений нотаріусом Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 за реєстровим № 1-1400 та зареєстрований в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11 серпня 1998 року за № 38630.
Правовідносини між сторонами мали місце до набрання чинності Цивільного Кодексу України 2003 року, тому відповідно до п.4 Заключних і перехідних положень підлягають застосування положення Цивільного кодексу 1963 року (ЦК УРСР).
Частиною 2 ст. 58 ЦК УРСР встановлено, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Дана норма кореспондується і зі ст. 235 ЦК України в редакції 2003 року.
Згідно роз’яснень п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», в редакції яка діяла на час укладення договору, у разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
Отже, виходячи з положень ч.2 ст. 58 ЦК УРСР, у разі укладення удаваної угоди, сторони мають мету приховати іншу угоду, тобто угоду, яка регулюється іншими правилами. У даному випадку іншої угоди, яка не регулюється правилами договору дарування.
Допитаний в судовому засіданні за ініціативою позивача свідок ОСОБА_7 показала, що спочатку син з невісткою орендували спірну квартиру, а потім викупили її. Власниця квартири була знайома батьків відповідачки, розрахунок за квартиру був проведений через рік після оформлення документів. Вона передала сину 1100 доларів США, які були отримані нею від продажу спадкового будинку по вулиці Торговій в місті Маріуполі. Гроші ОСОБА_3 син передавав у спірній квартирі у її присутності.
Тоді як свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 показали, що вони дружили з ОСОБА_3, яка в 1983 році переїхала до Москви. За домовленістю між ними вони доглядали батьків ОСОБА_3, які проживали у спірній квартирі, за що вона пообіцяла подарувати їм цю квартиру. В 1996 році помер батько відповідачки і вона забрала матір до Москви. В 1998 році ОСОБА_3 приїхала до Маріуполя і оформила договір дарування спірної квартири, за їх згодою, на ім’я їх дочки, відповідачки ОСОБА_2
Крім того, свідок ОСОБА_9 показав, що дійсно в 1998 році він продав отриману в спадщину квартиру, однак ніяких коштів дочці не передавав.
Проте, суд критично оцінює покази даних свідків, оскільки вони є батьками сторін, зацікавленими особами, їх покази підтверджують позицію однієї сторони та не спростовують доводів іншої.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Договір дарування спірної квартири укладений в письмовій формі, підписаний сторонами, нотаріально посвідчений. Умови, щодо обов’язку обдарованої вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру в договорі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 не довів суду того факту, що оспорюванний договір був удаваний. Твердження про придбання спірної квартири за гроші, це все припущення, які суд не може покласти в основу, тому як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки судом не встановлено беззастережно, що договір дарування був укладений для приховання іншого правочину – договору купівлі продажу, відсутні правові підстави і для задоволення вимог щодо визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири
Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого 22 липня 1998 року нотаріусом Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори, визнання угоди купівлі-продажу, визнання права власності на Ѕ частину квартири, набутої в період шлюбу, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя _________________