КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №22 - а - 3218/07 Головуючий у 1-й інстанції: Кочетов Л.Г.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
У Х В А Л А
Іменем України
«02» жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Глущенко Я.Б., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 11.05.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління державної судової адміністрації України в Житомирській області, головного управління Державного казначейства України про стягнення компенсації утриманих сум податку з доходу фізичної особи, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 (далі - позивач,ОСОБА_1)), що працює суддею Богунського районного суду м. Житомира, звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1), територіального управління державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - відповідач-2), головного управління Державного казначейства України (далі - відповідач-3) про стягнення компенсації утриманих сум податку з доходу фізичної особи.
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 11.05.2007 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов»язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 3926 грн. 02. коп.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як незаконну та необґрунтовану, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування та недоведення обставини справи, що мають значення для справи, а також на незастосування норм законів, які підлягали застосуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює суддею Корольовського районного суду м. Житомира і в період з 1 січня 2004 року по вересень 2005 року з нарахованої йому заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб, що не відповідає вимогам Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки його доводи ґрунтуються на Законі.
Так, у ч.1 ст. 126 Основного Закону України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Складовою цих гарантій відповідно до ч.1 ст.130 цього Закону є обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до Закону України «Про статус суддів» суддя є носієм судової влади, здійснення правосуддя є видом професійної діяльності, держава повинна створити належні умови діяльності суддів на задоволення професійних, матеріальних і соціальних потреб. Гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи змінені нормативними актами України.
Колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності судді.
У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначається: «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе».
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Разом з тим, розгляд даної справи посвідчує те, що матеріальне забезпечення позивача, знаходиться не на належному рівні.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідно компенсації, а надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
На забезпечення гарантованої Основним Законом України та Законом України «Про статус суддів» незалежності суддів, Президентом України 10.07.1995 року видано Указ «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» №584/95, відповідно до абзацу 4 статті 1 якого заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком.
Проте, Указом від 25.12.2003 року №1497/2003 Президент України зазначену гарантію незалежності суддів визнав такою, що втрачає чинність з 1 січня 2004 року.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин даного Указу Президента України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Також він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 3 статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, незалежність судової влади, держава в особі Президента України шляхом видання останнім Указу від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» встановила певні соціальні гарантії суддям, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичним засобом здійснення цього права.
Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб, у тому числі щодо суддів, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної правової держави.
Принципи соціальної держави втілено у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, Указ Президента України від 25.12.2003 року № 1497/2003, яким визнано нечинним положення Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584/95 про не обкладання заробітної плати суддів прибутковим податком, фактично скасовує конституційну гарантію незалежності суддів та забезпечення державою належних умов їх діяльності.
З огляду на вищенаведене, судом першої інстанції обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин Указ Президента України від 25.12.2003 року.
Відповідно до ст. 126 Закону України «Про судоустрій України» Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів та виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів на утримання останніх, а тому суд першої інстанції правильно визначився про стягнення з зазначеної судової установи утриманих із заробітної плати позивачів сум податку та зобов'язання Державне Казначейство України провести відповідні видатки з державного бюджету.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на законність та обґрунтованість прийнятого рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Корольовського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді :