КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-5544/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.
Суддя-доповідач: Троян Н.М.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" листопада 2010 р. м. Київ
м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Ізмайлової Т.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2009 року в справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Експоінт»про стягнення штрафних санкцій,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ТОВ «Експоінт»про стягнення адміністративно –господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, а також задовольнити його позовні вимоги повністю.
Сторони у судове засідання не з’явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що справу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявній у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Експоінт»03.02.2009 року подало до київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік –по формі 10 ПІ (річна), затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42.
Згідно звіту відповідач вказав, що середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2008 році становило 18 чоловік, відповідно до 4-х відсоткового нормативу повинні були працевлаштувати 1 інваліда, але жодного не працевлаштували.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем створено одне робоче місце для інваліда –помічник комірника, в штатний розклад підприємства введено зазначену посаду і затверджено відповідну посадову інструкцію.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування на оплачувану роботу, в тому числі за умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом 2008 року звертався до Шевченківського районного центру зайнятості міста Києва та повідомляв про наявність вакансій робочих місць для інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вакансій (а.с. 17-21).
Крім того, відповідач неодноразово подавав оголошення в засоби масової інформації про наявність вакансій робочих місць для інвалідів, що підтверджується матеріалами справи (а.с.22-28).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 цього ж Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до ст. 18-1 цього ж Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про те, що підприємство здійснило низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, судова колегія прийшла до висновку про те, що вина останнього в незайняті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, відсутня, оскільки підприємством вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2009 року – без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ч.2 ст. 212, ч.5 ст. 254 КАС України.
Головуючий суддя
Судді