Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
сторін та їх представників
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на рішення Острозького районного суду від 3 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Острозька районна державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на спадкове майно,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Острозького районного суду від 3 вересня 2010 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Острозька районна державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Видане відповідачу 19 лютого 2010 року Острозькою районною державною нотаріальною конторою свідоцтво про право власності на спадщину за законом, що складається із житлового будинку № АДРЕСА_1, в частині, що стосується права власності на 4/5 цього нерухомого майна, визнано недійсним. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на зазначене спадкове майно відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачі посилалися на те, що місцевий суд, незважаючи на те, що він визнав видане відповідачу 19 лютого 2010 року Острозькою районною державною нотаріальною конторою свідоцтво про право власності на спадщину за законом на житловий будинок № АДРЕСА_1 частково недійсним, безпідставно відмовив їм у задоволенні їх позовних вимог про визнання за ними права власності на 4/5 цього спадкового майна. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач прийняв спадщину після смерті батька, оскільки в нього виявилася ощадна книжка покійного, є безпідставним. У справі немає доказів представлення її відповідачем нотаріусу у строки, що встановлені законом для прийняття спадщини.
Покликаючись на ці обставини, позивачі просили апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині, що стосується відмови їм у задоволенні позовних вимог про визнання за ними права власності на спадкове майно, скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення їх позову у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 в поданій апеляційній скарзі доводив, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачі фактично прийняли спадщину після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки інколи приїжджали до батьківського будинку та допомагали матері по господарству, суперечить Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Помимо цього, суд не допитав у справі свідків, які могли спростувати цей його висновок.
Посилаючись на викладені обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, місцевий суд зокрема виходив з того, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадкодавця ОСОБА_6 всі позивачі, які є його синами, вчинили дії, які були передбачені ст. 549 ЦК України 1963 р., у зв’язку з чим вони фактично прийняли спадщину після смерті свого батька.
Проте погодитися повністю з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він не в повній мірі ґрунтується на матеріалах справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду визнав, що його брат, позивач у справі, ОСОБА_2 відразу після смерті батька навесні 2003 року дійсно засадив частину батьківської присадибної земельної ділянки для потреб своєї сім’ї та обробляв її. Ці його дії колегія суддів відповідно до ст. 549 ЦК України 1963 р. розцінює як такі, що свідчать про фактичне прийняття ним (ОСОБА_2 ОСОБА_7) спадщини, що відкрилася після смерті його батька.
Разом з тим, у справі немає достовірних доказів про те, що інші позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_3, проживаючи окремо, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, теж фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 Не ствердив цього і свідок ОСОБА_8
Періодичні ж відвідування позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які проживали окремо від батьків, своєї матері та допомога їй по господарству після смерті батька апеляційний суд не вважає свідченням того, що вони вступили в управління чи володіння спадковим майном, про що йдеться у ст. 549 ЦК України 1963 р. та п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 18/5 14.06.1994 р.
Згідно з п. 113 згаданої Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України д оказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки.
Таку ощадну книжку, яка належала спадкодавцю ОСОБА_6, в нотаріальну контору з метою оформлення спадщини після смерті батька представив відповідач у справі ОСОБА_2
Відповідно до п. 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 20/5 від 03.03.2004 р., спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Сторони у справі визнали, що житловий будинок № АДРЕСА_1, після припинення існування в 1991 році колгоспного двору становив спільну сумісну власність подружжя – ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_9, які мали четверо синів: ОСОБА_1, 1938 р. н., ОСОБА_9 і ОСОБА_3, 1943 р. н., та ОСОБА_9, 1954 р. н. Останні, за їх власним визнанням у судовому засіданні апеляційного суду, вибули з цього колгоспного двору у 1966-1970 рр. З урахуванням викладеного вони втратили право на частку в майні колишнього колгоспного двору, яке після 1991 року стало належати їхнім батькам ОСОБА_6 та ОСОБА_9
У зв’язку з цим є всі підстави вважати, що після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадщина відкрилася лише на Ѕ частину спірного будинку.
Як було вказано вище, зазначену частину спадкового майна фактично прийняли позивач ОСОБА_6 ОСОБА_7, відповідач ОСОБА_2 та їхня мати ОСОБА_9, яка з покійним чоловіком постійно проживала у спірному будинку. Їхні частки у цьому домоволодінні внаслідок спадкування склали відповідно 1/6, 1/6 та 2/3 (1/2 +1/6) його частини.
З урахуванням викладеного Острозька районна державна нотаріальна контора вправі була видати відповідачу свідоцтво про право власності на спадщину за законом лише на 1/6 спірного житлового будинку. Через це заявлені позивачами позовні вимоги підлягають відповідному частковому задоволенню.
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Своїм заповітом від 2 березня 2004 року, який місцевий суд узагалі проігнорував, усе своє майно вона заповіла внуку ОСОБА_10, 1978 р. н., який є сином відповідача у справі. Проте суд першої інстанції ОСОБА_10 до участі у справі в якості сторони не залучив.
Складений ОСОБА_9 заповіт у встановленому законом порядку не оспорений.
Таким чином, після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на 2/3 спірного будинку. Ця частина згідно зі складеним нею заповітом мала б перейти до ОСОБА_10
Проте позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які після смерті матері ОСОБА_9 у визначений законом строк звернулися в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, в силу віку на час її відкриття були непрацездатними, а отже, відповідно до правил ст. 1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Ця частка для кожного з них буде становити по 1/12 (2/3 х 1/4 х 1/2 = 1/12) частини будинку.
Відповідач ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті матері відмовився.
Через це після смерті обох батьків непрацездатним позивачам ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у житлового будинку № АДРЕСА_1 повинно належати на праві власності кожному по 1/12 його частини; позивачу ОСОБА_3 ОСОБА_7 і відповідачу ОСОБА_2 – по 1/6 будинку; ОСОБА_10, на користь якого був складений заповіт, – решта Ѕ домоволодіння.
Оскільки Острозька районна державна нотаріальна контора 19 лютого 2010 року видала відповідачу свідоцтво про право власності на спадщину за законом на весь спірний житловий будинок № АДРЕСА_1, то в силу цих обставин позивачі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не зможуть одержати в нотаріальній конторі свідоцтва про право на належні їм частини спадщини у будинку, а тому їхні позовні вимоги про визнання права на спадщину підлягають вирішенню в судовому порядку.
Доводи позивачів в апеляційній скарзі про відсутність у справі доказів про те, що відповідач представив нотаріусу ощадну книжку покійного батька у строки, що встановлені законом для прийняття спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки законом такий строк спадкоємцю встановлений лише для подання заяви про прийняття спадщини та вчинення дій, що свідчать про прийняття спадщини. Представляти ж нотаріусу докази про фактичне прийняття спадщини після збігу шестимісячного строку законодавством не заборонено.
Що ж стосується доводів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про залишення судом без розгляду їх позовних вимог про визнання недійсними виданих відповідачу свідоцтв про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку та грошові заощадження, які належали покійному батькові сторін ОСОБА_6, то вони на увагу не заслуговують, оскільки таких позовних вимог у письмовій формі, як того вимагають правила ч. 1 ст. 119 ЦПК України, ними до суду не подавалося.
Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд не допитав у справі їхніх свідків, також не заслуговують на увагу, оскільки в поданій апеляційній скарзі не міститься клопотання про їх допит апеляційним судом.
Зважаючи на викладене та керуючись ст. 549 ЦК України 1963 р., ст. ст. 1223, 1233, 1241, 1268-1270 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Острозького районного суду від 3 вересня 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.
Видане відповідачу ОСОБА_4 19 лютого 2010 року Острозькою районною державною нотаріальною конторою свідоцтво про право власності на спадщину за законом на житловий будинок № АДРЕСА_1 в частині, що стосується його права власності на 1/3 цього нерухомого майна, визнати недійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 житлового будинку № АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/12 житлового будинку № АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину житлового будинку № АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити, а подані апеляційні скарги відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: