Справа № 2-3560/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10 листопада  2010р.  

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :

                                  головуючого судді - Захарової К.П.  

                                           при секретарі - Прокопець М.А..

  за участю:                               позивача - ОСОБА_1

                           представника позивача – ОСОБА_2

                                               відповідача – ОСОБА_3

                       представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до   ОСОБА_3    про визнання, такою що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_3    до ОСОБА_1 про вселення у квартиру, шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою та зобов'язання видати ключі від квартири,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, та просить суд визнати свою дружину ОСОБА_3, такою, що втратила право користування  квартирою АДРЕСА_1, на підставі вимог ст.ст. 71,72 ЖК України.

У судовому засіданні представник позивача зі згоди позивача уточнив позов, та просить суд визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою на підставі вимог ст. ч 2 ст. 405 ГК України оскільки була  відсутня у вказаній квартирі  без поважних причин більш ніж рік, з невідомих позивачеві причин.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні проти позову заперечували, мотивуючі тим, що відповідач була відсутня у спірної квартирі зі згоди позивача,тому що була вимушена поїхати  на заробітки, працюючи продавцем у магазині свої сестри  у м. Ялті.

Також відповідач вернулася до суду зі зустрічним позовом у якому просила суд  вселити її у спірну квартиру, зобов’язавши ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні квартирою та надати ключі від неї.  

Заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання  відповідачки такою, що втратила право користування квартирою – задоволенню не підлягає. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення у квартиру – підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд прийшов до вказаного висновку з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та було встановлено у судовому засіданні  квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 28.09.1994 року  (а.с. 5,6). У вказаній квартирі зареєстрована та проживала з позивачем  дружина ОСОБА_3, що підтверджується відміткою про реєстрацію у паспорті відповідачки (а.с.19), з 21.06.1990 року позивач з відповідачкою знаходилися у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 21.06.1990 року (а.с. 20).

Як пояснив у судовому засіданні позивач за основним позовом, його дружина 05.06.2010 року виїхала з квартири, забравши усі свої цінні речи. Куди  вона поїхала йому було не відомо, але він вважав, що вона поїхала на завжди, тому 08.06.2010 року встановив нові двері та  новий замок, що підтверджується фіскальним чеком № 90910 про придбання двері (а.с. 51).

З показань ОСОБА_8, допитаного у судовому засіданні  в якості свідка слідує, що 05.06.2009 року у вечорі до нього зателефонував син - ОСОБА_1 та сказав, що від нього пішла дружина, забравши цінні речі. 06.06.2010 року він прийшов до сина, разом  вони зібрали у квартирі речі, яки належали невістці, та відвезли їх за місцем проживання матері дружини. Оскільки невістка тоді теж була в своєї матері, привезені речі вони повернули їй особисто. При цьому свідок не міг упевнено стверджувати того, що син колись казав йому, що дружина залишила його на завжди. Однак, через невеликий проміжок часу,  від онука, сина позивача на відповідачки, який приїжджав  у гості, йому стало відомо, що він та його мати живуть у  м. Ялті, де мати працює продавцем у магазині своєї сестри. Також онук йому ніколи  не казав, що батьки збираються розлучатися і тому роз’їхалися, невістка та син йому теж про розлучення ні чого не казали.

З показань ОСОБА_7, допитаного у судовому  засіданні у якості свідка, слідує, що він товаришував з родиною ОСОБА_1.  На початку липня 2009 року йому стало відомо від позивача, що вони з дружиною не мешкають разом. ОСОБА_1 сказав йому, що одного дня прийшовши до дому, не знайшов а ні дружини,  а ні сина, куди вони поїхали ОСОБА_1  не знав і  не з’ясовував. Стосовно наявності у квартирі жіночого одягу, свідок пояснити не міг, тому що у середину квартири він не заходив, а розмовляв з позивачем у прихожої.

Свідок ОСОБА_9, допитаний у судовому засіданні показав, що на протязі тривалого часу товаришує з родиною ОСОБА_1. ОСОБА_10 ОСОБА_1 літом 2009 року йому стало відомо, що  з їх квартири поїхала  дружина, при цьому свідок не пам’ятав щоб позивач казав йому про розлучення з дружиною, чи про те, що вони знаходяться у сварці. Свідок пояснив суду, що останнього разу він був у середині  квартирі позивача у 2008 році, а пізніше у 2009 році заходив тільки у приходжу, тому  чи наявні у шафах жіночі речі він не знає.  

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що її  старша донька ОСОБА_3 була вимушена поїхати до м. Ялти на заробітки до  своєї молодшої сестри, її доньки ОСОБА_11,  працювати продавцем у магазин тому, що син ОСОБА_12 та ОСОБА_1 вступив до віщого навчального закладу, і їх родини стало не вистачати грошей на  його навчання, та утримання. Донька ОСОБА_12 у Керчі не могла знайти високооплачувану роботу, тому порадившись з чоловіком вони вирішили, що спочатку вона, а потім можливо й він переїдуть до Ялти працювати, що би утримувати сина. ОСОБА_13 приїжджала до Керчі на празники та  на її день народження, протягом  2009 року, при цьому вона жодного разу не казала про розлучення, чи про сварку з чоловіком. У липні цього року донька сказала їй, що чоловік подав до суду  на розлучення ї не пускає її до квартири.

При таких обставинах, суд знаходить доводи відповідача ОСОБА_3 стосовно того, що вона була відсутня у квартирі  АДРЕСА_1 більш ніж рік з поважних причин переконливими.

Суд дійшов вказаного висновку на підставі показів свідків:  ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яки узгоджуються один з одним, та свідчать то те, що позивач ОСОБА_1 у розмовах зі  своїми друзями  не казав про те, що його дружина пішла від нього на завжди і вони розлучаються. Окрім того, вказані свідки не підтвердили, що у спірної квартирі  у липні 2009 року  були відсутні речі відповідача.

 Аналогічні покази дала суду свідок ОСОБА_6, пояснивши окрім того,  де саме увесь цей час працювала відповідач, що узгоджується з поясненнями відповідача та показами свідка ОСОБА_8

Доводи відповідача також підтверджуються показами свідка ОСОБА_6, яки узгоджуються з письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, а саме : свідоцтвом про сплату єдиного податку на ім'я ОСОБА_11  (а.с. 24), довідкою про трудові відносини з платником єдиного податку (а.с. 25), свідоцтва про реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_11 (.а.с. 26), свідоцтвом про сплату єдиного податку на ім'я ОСОБА_11 (а.с. 27).

Вказані докази не суперечать поясненням відповідачки ОСОБА_3, яка повідомила суду , що не одразу приступила до виконання обов’язків продавця у магазині одягу своєї сестри, а спочатку знаходилася на стажуванні, тому, що жодного разу подібної роботи не виконувала і сестра  повинна була переконатися,  що це в неї вийде.

             Суд знаходить непереконливими доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що йому було не відомо про місце перебування дружини, оскільки у судовому засіданні від пояснив, що знав, що син живе з дружиною у м. Ялті, але наполягав на тому, що не здогадувався то те, що вона там працює. Окрім того, вказані доводи суперечать показам свідка ОСОБА_8 – батька позивача, який у судовому засіданні показав, що проїздивши  до Керчі з Ялти  онук – ОСОБА_14  спілкувався з батьком ОСОБА_1, ночував у  спірної квартирі. Дідові онук а ні про сварку батьків, а ні про розлучення  нічого не розповідав, казав тільки, що мати працює у м. Ялті.

Окрім того, суд вважає, що фотографії квартири надані позивачем ОСОБА_1, на яких відображено відсутність жіночих речей у шафах, не може підтвердженням доводів позивача, оскільки на них  немає автоматичного відображення  дати зйомки, тому не можливо встановити періоду часу у який ці фотографії  було зроблено. З цих підстав суд вважає, що цих доказах не дотримано принципу належності доказів, а саме вимоги ч. 1 ст. 58 ЦК України, якою встановлено, що «належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування».

Частиною 2. ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не може бути  визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі вимог ч. 2 ст. 405 ГК України.

Частиною  1 статті 16 ЦК України встановлено, що «кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

Беручі до уваги вищенаведене, суд вважає, що оскільки  у судовому засіданні було встановлено, що відповідач є дружиною позивача, та находиться з ним у зареєстрованому шлюбі вона має право користування житловим приміщенням яке належіть її чоловіку, на підставі  ч.1 ст. 405 ЦК України . якою  визначено, що «члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону».

При цьому суд вважає, що ОСОБА_3 належить вселити у квартиру АДРЕСА_1, оскільки  ч. 4 ст. 9 ЖК України встановлено, що ч. 4 ст. 9 ЖК України визначено, що «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом».

Окрім того суд вважає вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про передачу ключів від квартири обґрунтовані, тому, що випливають зі змісту ч. 1 ст. 156 ЖК України  якою встановлено, що «члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням».

Керуючись  ст.ст. 4, 10, 11, 57, 212-218 ЦПК України,   суд –

В  И  Р  І  Ш  И  В :  

У задоволенні позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання, такою що втратила право користування житловим приміщенням -  відмовити у повному обсязі.

Позов ОСОБА_3  задовольнити у повному обсязі.

Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1, шляхом усунення перешкод  у користуванні квартирою.

 Зобов'язати ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 ключі від квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8 (восьмі)  грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу у розмірі 37 (тридцяті семі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим десятиденний строк з дня його проголошення через Керченський міський суд АР  Крим

Повний текст рішення складений 15.11.2010 року.

Суддя                                                     Захарова К.П.