АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-6987/10 Головуючий у 1-й інстанції: Смолка І.О.

Суддя-доповідач: Гончар О.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Бондаря М.С.

суддів             Гончара О.С., Савченко О.В.

при секретарі         Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (надалі Банк) про розірвання кредитного договору на визнання недійсним додаткової угоди до нього, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 03.04.2008 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір №ML-207/007/2008, предметом якого є грошові кошти у розмірі 52 800 доларів США. Протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими позивачка керувалась укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що стало причиною здорожчання кредитного ресурсу. Зміна обставин є істотною, а тому є підстави для розірвання кредитного договору та визнання недійсним пов’язаного з ним додаткового договору, щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом.

Крім того, Банк при укладанні кредитного договору отримав оплату 1967,26 грн. в якості комісії за кредитне обслуговування, та під час підписання додаткового договору – 500 грн. комісії за кредитне обслуговування, які не були передбачені умовами кредитного договору.

Банк, в порушення вимог ст. 1056-1 ЦК безпідставно збільшив розмір фіксованої відсоткової ставки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила задовольнити її позовні вимоги та розірвати кредитний договір №ML-207/007/2008 від 03.04.2008 року, та визнати недійсною додатковий договір  від 12.05.2009 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання (зміна) договору у зв’язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов’язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.

При наявності істотної зміни обставин, що істотно порушила баланс інтересів сторін, сторони спочатку здійснюють спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою, як зазначено у частині першій статті 651 ЦК України.

Установлено, що 03.04.2008 року між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір №ML-207/007/2008, предметом якого є грошові кошти у розмірі 52 800 доларів США. Позивач отримала зазначені кошти і зобов’язувалась їх повернути до 03.04.2028 року.

Із вимогою про розірвання кредитного договору від 03.04.2008 року або його зміну ОСОБА_4 до Банку не зверталась.

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_4 посилалася на те, що у 2008 році відбулась істотна зміна обставин, якою вона керувалась, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного курсу.

Однак, частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:

-  в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

-  зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

-  виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

-  із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно.

До того ж, вимагаючи розірвання договору на підставі статті 652 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов’язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

ОСОБА_2 не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв’язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

ОСОБА_2 не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Оскільки ОСОБА_2 не здійснено спроб досудового врегулювання спору, а також не доведено умови для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України у судовому порядку, то підстави для задоволення її позовних вимог та розірвання кредитного договору відсутні.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що при укладенні кредитного договору від 03.04.2008 року в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов’язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник. Наявність усіх обов’язкових умов для розірвання договору кредиту, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, відсутня. Тому права ОСОБА_2 при укладені та виконанні кредитного договору, укладеного між нею та Банком, не порушені.

Суд критично ставиться до посилання позивача на положення ст. 1056-1 ЦК, яку нібито було порушено підвищенням відсоткової ставки за кредитом.

Так, ст. 1056-1 ЦК забороняє банкам підвищувати відсоткову ставку за кредитом в односторонньому порядку. Підвищення ж відсоткової ставки у даній справі мало місце на підставі додаткового договору від 12.05.2009 року за взаємною домовленістю сторін. (а.с. 20-21)

Непогодження позивача з проведеними нею оплатами 1967,26 грн. в якості комісії за кредитне обслуговування, та 500 грн. комісії за кредитне обслуговування під час підписання додаткового договору не може слугувати підставою для розірвання кредитного договору чи визнання недійсною додаткової угоди. Дана позиція ОСОБА_2 може бути предметом розгляду її вимог щодо повернення зазначених коштів, як безпідставно отриманого майна у випадку подачі нею відповідного позову.

До посилання позивачки про те, що умовами договору передбачено розмір пені, який не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», колегія суддів також ставиться критично, оскільки цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. ОСОБА_2 до таких суб’єктів не відноситься.

Отже, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену нею в позові і в апеляційній скарзі, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2010 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Суддя Суддя

Бондар М.С. Гончар О.С. Савченко О.В.