АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 – 1706 / 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Васецька В.В.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Приймака В.М.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі: Карацюпі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ), третя особа: ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування.
Посилаючись на те, що 29 травня 2009 року на 459 км. + 834 м. автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, з вини ОСОБА_4 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої була спричинена шкода її здоров’ю, заподіяна матеріальна та моральна шкода.
Оскільки цивільна відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП не була застрахована, виплату відшкодування матеріальної та моральної шкоди повинне здійснювати МТСБУ.
Однак сплативши частину страхового відшкодування у розмірі 5 568, 45 грн., відповідач відмовився здійснювати виплату страхового відшкодування у повному обсязі .
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача 74 669, 70 грн., в тому числі 47 987, 45 грн. – суму несплаченого відшкодування, 11 157, 36 грн. – пені, 1 439, 23 грн. – 3% річних, 7 528, 66 грн. – витрат від інфляції, 6 556, 83 грн. – відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.
Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_3 61 203, 36 грн.
Стягнуто з МТСБУ в дохід держави судовий збір у розмірі 612, 03 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120, 00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
МТСБУ звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що в результаті ДТП, яке сталося 29.05.2006 року на автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, позивач отримала тілесні ушкодження та протягом червня місяця 2006 року тимчасово втратила працездатність. Винним у скоєнні ДТП відповідно до постанови Очаківського міськрайсуду Миколаївської області від 19.06.2006 року було визнано ОСОБА_4
Стаття 41 ЗУ „Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності наземних транспортних засобів” (далі Закон) передбачає відшкодування шкоди потерпілих за рахунок коштів фонду захисту потерпілих МТСБУ на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно – правову відповідальність.
Оскільки ОСОБА_4, як винуватець ДТП, не мав полісу цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернулася до МТСБУ з відповідною заявою щодо відшкодування шкоди. Зазначена заява була прийнята та частково задоволена у розмірі 5 568, 45 грн.
Вищезазначені обставини сторонами не оспорюються та підтверджують той факт, що позивач звернулася із зазначеним позовом до належного відповідача.
Приписи ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачають, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2007 року у справі № 2-564/2007 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 був встановлений розмір шкоди, яка була заподіяна позивачу внаслідок ДТП, а саме шкода у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 57 272, 46 грн., що відповідає середньомісячному доходу ОСОБА_3 за попередній до ДТП господарський рік, як приватного підприємця, а також моральна шкода у розмірі 5 000 грн. Зазначеним рішенням також встановлено відсутність у ОСОБА_4 на момент ДТП полісу обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Крім того, зазначеним рішенням встановлено, що на момент ДТП позивач була зареєстрована та працювала як фізична особа підприємець і отримувала від цієї діяльності відповідний дохід, який відображений у державному податковому обігу. Також зазначеним рішенням встановлено, що термін тимчасової непрацездатності позивача, яка виникла в результаті ДТП, дорівнює одному місяцю і доход як фізична особа – підприємець вона не отримувала.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 25 Закону, відповідно до якої середньомісячний дохід ОСОБА_3. за попередній до настання страхового випадку календарний рік складає 45 317, 87 грн.
Приписи п. 9.3. ст. 9 Закону передбачають обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров*ю потерпілих, становить 51 000 грн. на одного потерпілого.
Особа, яка має право на таке відшкодування, відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону для отримання такого відшкодування звертається з відповідною заявою до страховика (у даному випадку МТСБУ), а страховик, відповідно до п. 37.1. ст. 37 Закону, протягом одного місяця здійснює таку виплату.
Оскільки відповідач не виконав вищезазначений обов’язок, передбачений Законом, у встановлені строки, а відшкодував лише частину зазначеної суми у розмірі 5 568, 45 грн., не застосувавши при цьому розрахунки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 25 Закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не сплаченою залишилась сума страхового відшкодування у вигляді не отриманого доходу за період тимчасової непрацездатності позивача, яка підтверджена відповідними доказами.
Законно та обґрунтовано суд першої інстанції встановив факт спричинення позивачу моральної шкоди, якої вона зазнала внаслідок ДТП, та поклав на відповідача обов’язок на відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 550, 00 грн., що відповідає вимогам Закону, а саме його п. 22.3. ст. 22, а також п.1 ч. 2 ст. 23 ЦК України.
Законним та обґрунтованим є рішення суду і в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 10 059, 15 грн., 3% річних та інфляційних нарахувань у розмірах відповідно 1 488, 01 грн. та 6 636, 78 грн., оскільки відповідач у встановлений п. 37.1. ст. 37 Закону виплату суми у розмірі 42 299, 42 грн. своєчасно не зробив, задовольнивши заяву позивача лише частково.
В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, а відтак, зробив неправильний висновок щодо розміру відшкодування, оскільки позивач під час непрацездатності не отримувала дохід як фізична особа – підприємець, оскільки в листах непрацездатності зазначено місце постійної роботи: Запорізька філія СК „ВЕСКО”.
Доводи апеляційної скарги в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наступним.
Судом встановлено, що позивач на час ДТП була зареєстрована як фізична особа – підприємець та займалась самостійною підприємницькою діяльністю.
Оскільки в результаті ДТП було пошкоджено її здоров*я, вона втратила доход від підприємницької діяльності, а тому таке її звернення до суду мало на меті забезпечити своє право на компенсацію саме доходу від підприємницької діяльності. Така компенсація передбачена саме приписами ч. 2 ст. 25 Закону, а не ч. 1 ст. 25 Закону, оскільки втрата доходу від підприємницької діяльності не компенсується в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись з рішенням суду, апелянт зазначає про те, суд першої інстанції не дослідив причини зростання доходу позивача від підприємницької діяльності за другий квартал 2006 року на 156 760, 00 грн., порівняно з доходом за перший квартал 2006 року.
Зазначені доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що суд першої інстанції повно та об’єктивно оцінив надані по справі докази.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надала суду відповідні докази, які підтверджують її доходи за перший та другий квартал 2006 року. Зазначені документи завірені ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя.
Зазначені обставини свідчать про те, що ці доходи були отримані позивачем офіційно, належним чином задекларовані та з них належним чином сплачені податки.
Вищезазначеним доказам суд першої інстанції дав належну оцінку, правильно дослідив розмір доходів позивача, необхідних для розрахунку розміру страхового відшкодування.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно визначив та не дав правової оцінки звітам позивача перед ДПІ Жовтневого району м. Запоріжжя, зокрема, що стосується доходу в розмірі 270 960, 00 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що апелянт дійшов помилкового висновку про те, що вищезазначена сума є доходом за другий квартал 2006 року, оскільки зазначена сума є доходом за 6 місяців 2006 року, зростаючим підсумком з початку року.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Обставини справи, які встановлені судом, свідчать про те, що суд першої інстанції обґрунтовано до даних правовідносин застосував ч. 2 ст. 25 Закону, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права повністю спростовуються матеріалами справи.
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді: