Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 33 - 2433 - 2007 р. Головуючий у суді І інстанції Черненко І.В.

Категория Доповідач Киселик С. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2007 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді - Кіселик С. А.

суддів - Франко В.А., Суржик М. М.

при секретарі - Ткач І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 10 жовтня 2007 року.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2007 року позивач - ВАТ «Кіровоградський м’ясокомбінат» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення. Позивач просив виселити відповідачку з кімнати АДРЕСА_1 та зобов’язати Кіровський ВМ зняти її із реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у власності підприємства перебуває гуртожиток по АДРЕСА_1. З 04 жовтня 1985 року відповідачка проживає та зареєстрована в гуртожитку без законних підстав. Зокрема спеціальний ордер, який є підставою для вселення на житлову площу їй не видавався. В зв’язку із відсутністю ордера між сторонами 05.03.2007 року укладено короткочасний договір на проживання № 73/07 строком на 2 місяці. Відповідно до пункту 4.2 останній був пролонгований ще на два місяці, тобто до 05.07.2007 року. У зв’язку із необхідністю кімнати для власних потреб підприємства, позивач 24 травня 2007 року направив відповідачці повідомлення про виселення та зняття з реєстраційного обліку. 06.07.2007 року відповідачці було запропоновано ізольовану кімнату в іншому гуртожитку, проте остання відмовилася.

В судовому засіданні представник позивача уточнила позовні вимоги та просила суд визнати відповідачку особою, що втратила право на житлову площу - кімнату АДРЕСА_1 та виселити відповідачку із зазначеної кімнати без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт зазначила, що висновки суду щодо неотримання відповідачкою спеціального ордеру на вселення не грунтуються на матеріалах справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки в 1985 році, при вселенні до гуртожитку відповідачка не отримувала спеціального ордеру, а останнім часом із нею на проживання укладався строковий договір, строк дії якого закінчився, то вимога позивача про виселення відповідачки є законною та підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки.

Відповідачка на час вселення до гуртожитку не перебувала та і зараз не перебуває у трудових відносинах із позивачем.

До інших громадян, для проживання яких використовуються гуртожитки, відносяться деякі особи, які не знаходяться у трудових відносинах із власником гуртожитку. Так в гуртожитках об’єднань, підприємств та організацій можуть проживати особи, які безпосередньо обслуговують робітників та службовців цих об’єднань, підприємств, організацій та членів їх сімей.

Відповідачка до даної категорії - інші громадяни, також не входить.

Таким чином, в 1985 році, ОСОБА_1 надано гуртожиток, як особі, яка не перебуває у трудових відносинах із підприємством і по роду своєї діяльності не обслуговує робітників, службовців та членів сімей даного підприємства.

За таких умов, в обох випадках, на які посилаються сторони, а саме, як у випадку надання таким особам житлової площі чи кімнати у гуртожитку по розпорядженню керівника підприємства, на що посилається позивач, так і на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету, на що посилається відповідач, таке надання житлової площі чи кімнати проводиться із порушенням діючого законодавства і тому є незаконним.

Таким чином, доводи апелянта, щодо законності надання їй, в 1985 році, як особі, яка не знаходилась у трудових відносинах із власником гуртожитку та не є особою, яка безпосередньо обслуговує робітників та службовців Кіровоградського м’ясокомбінату та членів їх сімей, житлової площі в гуртожитку цього підприємства, не грунтуються на законі і не спростовують в цій частині висновків суду першої інстанції.

В даному випадку, наявність у відповідача спеціального ордеру на вселення, тягне за собою лише необхідність позивача ставити перед судом питання про визнання ордеру не дійсним ( ст. 59 ЖК) та виселення ( ст. 117 ЖК).

Однак наявність такого ордеру не підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції щодо законності вимоги позивача про звільнення відповідачкою займаної кімнати у гуртожитку, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору на проживання в гуртожитку ВАТ «Кіровоградський м’ясокомбінат» закінчився і власник гуртожитку продовжувати дію даного договору не бажає.

Таким чином, вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правовідносин, що виникли між ними та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють дані правовідносини.

Суд дослідив докази надані сторонами по справі та дав їм належну оцінку.

Згідно частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 10 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання нею чинності.