АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого Гурзеля І.В.
суддів Хоми М.В., Демковича Ю.Й.
при секретарі Саланді О.М.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, дочірнього підприємства “1” житлово-експлуатаційної контори №13 житлово-будівельних кооперативів, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину квартири, встановлення порядку користування квартирою та зобов”язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що за час шлюбу з відповідачем ними повністю сплачено вартість кооперативної квартири АДРЕСА_1, і відповідно до ст. 60 СК України вона має право на ? частину цього майна. Однак право власності на квартиру оформлено за ОСОБА_1 На даний час між ними виникли непорозуміння щодо користування даним житлом, а тому просила визнати за нею право власності на ? частину квартири, встановити порядок користування та зобов»язати ДП «1» ЖЕК-13 ЖБК відкрити їй та відповідачу окремі рахунки для оплати витрат по утриманню житла.
Справа №22ц-2253/10 Головуючий у І інстанції – Братасюк В.М.
Категорія – Доповідач – Хома М.В.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Встановлено наступний порядок користування квартирою:
ОСОБА_2 виділено у користування жилу кімнату під номером «4», площею 8, 4 кв.м., та кладову під№9, площею 0,80 кв.м.;
ОСОБА_1 - жилу кімнату під номером “7”, площею 11, 4 кв.м., та кладову під номером “8”, площею 1,8 кв.м.
Жилу кімнату під номером “6”, площею 17,5 кв.м., кухню, коридор, ванну, вбиральню та балкон – залишено в спільному користуванні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири скасувати та ухвалити нове рішення, яким відступити від засад рівності часток подружжя за істотних обставин, передбачених п. 2 ст. 70 СК України, оскільки дружина не дбала за матеріальне забезпечення сім'ї, витрачала кошти відповідача на власний розсуд, не вкладаючи в квартиру та не дбаючи про неї, вважає,що судом невірно застосовано норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстровано 3 липня 1981 року у відділі записів актів громадянського стану Петродворцового району м. Ленінград, актовий запис № 560.
За час перебування в шлюбі ними було повністю сплачено вартість кооперативної квартири АДРЕСА_1, і 5 жовтня 1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності подружжя. Частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_2 права власності ? частину квартири АДРЕСА_1, яка набута сторонами за час шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не дбала за матеріальне забезпечення сім'ї, витрачала кошти відповідача на власний розсуд, не вкладаючи в квартиру та не дбаючи про неї, а тому слід відступити від засад рівності часток подружжя, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до ч.2 ст. 70 СК України, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пощкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження даних обставин.
Крім цього, спірне майно набуте за час шлюбу у період з 1981 до 1996 року, 5 жовтня 1996 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на дану квартиру, а зазначені ним обставини, які на його думку є підставою для відмови у визнанні за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири, стосуються періоду 2006-2009 років.
Також колегія суддів не приймаєдо уваги посилання апелянта на порушення судом норм матеріального права, зокрема, не визначено вартість квартири, оскільки спір стосувався визнання права власності на ідеальну частку у майні.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду відповідає вимогам чинних норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування чи зміни в межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді