АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3445/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 30, 34 Резнік Ю.В.
Доповідач в апеляційній інстанції Магда Л.Ф.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого судді Магди Л.Ф.
суддів Трюхана Г.М., Бабенка В.М.
при секретарі Макарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Закритого акціонерного товариства «АІСЕ Україна», треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_8, Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Кредо-Класик» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, вивчивши матеріали справи, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 8 січня 2008 р. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В позовній заяві вказував, що 12 серпня 2006 р. близько 18 год. 30 хв. у с. Городниця Уманського району сталася дорожньо-транспортна пригода в результаті якої було пошкоджено автомобілі як позивача, так і відповідача.
Він та його дружина ОСОБА_8, яка знаходилась за кермом автомобіля, який належить йому на праві приватної власності, визнали вину у ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача.
Після скоєння ДТП між сторонами по справі було досягнуто домовленості про те, що позивач добровільно за свої кошти відремонтує автомобіль «ВАЗ-21099» реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач. Проте, через деякий час відповідач відмовився від домовленості і побажав, щоб позивач придбав йому аналогічний автомобіль, але новий. Позивач погодився на вказану пропозицію, після чого 14 вересня 2006 року в автомагазині «Сапсан» в м. Біла Церква за власні кошти придбав автомобіль «ВАЗ-21099» за який вніс в касу 38863 грн. 85 коп. і автомобіль був зареєстрований на відповідача.
Пошкоджений автомобіль залишився у нього і він мав переоформити його на своє ім’я, однак ОСОБА_7 не виконав усної домовленості і через деякий час забрав пошкоджений автомобіль, відремонтував його та реалізував. Ніяких коштів ОСОБА_7 ОСОБА_6 не повертав. Тому позивач, посилаючись на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання про передачу йому пошкодженого автомобіля, чим заподіяв йому збитків, просив суд стягнути з відповідача на його користь 38 863 грн. 86 коп.
24 квітня 2008 р. позивач доповнив свої позовні вимоги, зазначаючи, що протиправними діями ОСОБА_7, що полягають у невиконанні усного договору, йому було спричинено моральну шкоду. Тому просив стягнути з відповідача на його користь 38863 грн. 85 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
По вказаній справі двічі по першій інстанції Уманським міськрайонним судом Черкаської області виносились рішення (від 14.05.2008 року - позов був задоволений частково, та від 24.12.2008 року - у задоволенні позову було відмовлено), які в послідуючому за результатами розгляду апеляційних скарг сторін (відповідача і позивача відповідно) були скасовані ухвалами апеляційного суду Черкаської області (від 18 липня 2008 року та від 2 березня 2009 року) із направленням справи на новий судовий розгляд.
На виконання ухвал апеляційного суду Черкаської області від 18 липня 2008 року та від 2 березня 2009 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2009 року до участі в справі були залучені: ЗАТ «АІСЕ Україна» (01601 м. Київ вул.. Воровського, 24, корпус 1, 3-й поверх ) в якості співвідповідача; ОСОБА_8 в якості третьої особи без самостійних вимог; ЗАТ «Страхова компанія «Кредо-Класик» (01034 м. Київ вул.. Рейтарська, 37) в якості третьої особи без самостійних вимог.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2010 р. в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування рішення суду і ухвалення по справі нового рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, який підтримав апеляційну скаргу частково і просив стягнути на його користь 30 тис. грн. а 8863 грн. 85 коп. просив зарахувати як відшкодування шкоди, заподіяної відповідачу пошкодженням у ДТП його автомобіля, заперечення проти доводів апеляційної скарги відповідача, ОСОБА_8, яка вважала апеляційну скаргу такою, що підлягає до часткового задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду повинно бути скасовано в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення 38863 грн. 85 коп. і по справі в цій частині вимог ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України та роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 „Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення у вказаній частині зазначеним вимогам закону в повному об’ємі не відповідає .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення 38863 грн. 85 коп., суд виходив з того, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх вимог.
Проте колегія суддів з такими висновками суду не погоджується.
З матеріалів справи та пояснень сторін в ході розгляду справи вбачається, що 12 серпня 2006 р. близько 18 годин 30 хвилин в АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_7, який керував автомобілем ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_3, 2006 р. випуску, та водія ОСОБА_8, що керувала автомобілем Opel Kadet, реєстраційний номер НОМЕР_2. Внаслідок ДТП було пошкоджено обидва автомобіля.
ОСОБА_8 та її чоловік ОСОБА_6 – власник автомобіля Opel, визнали вину ОСОБА_8 у ДТП та зобов’язалися в добровільному порядку відшкодувати ОСОБА_7 завдану пошкодженням його автомобіля шкоду, у зв’язку з чим працівниками Державтоінспекції протокол огляду автотранспорту на предмет пошкоджень та протокол про порушення Правил дорожнього руху не складалися. Не викликалися сторонами на місце пригоди і представники страхових компаній, в яких були застраховані: автомобіль ОСОБА_7 і цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6
Між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було досягнуто усної домовленості про ремонт автомобіля відповідача ВАЗ-21099, реєстрацій номер НОМЕР_1, за рахунок позивача, у зв’язку з чим пошкоджений автомобіль було розміщено на подвір’ї позивача по АДРЕСА_1.
Однак через декілька днів ОСОБА_7 відмовився від ремонту його автомобіля і побажав щоб ОСОБА_6 купив йому аналогічний новий автомобіль замість пошкодженого, а побитий автомобіль переоформив на себе, тобто ОСОБА_6, на що позивач погодився.
14 вересня 2006 р. в автомагазині «Сапсан» в м. Біла Церква за кошти ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_7 було придбано новий автомобіль ВАЗ-21099, в послідуючому реєстраційний номер НОМЕР_4, 2006 р. випуску, тобто аналогічний тому, що вже належав відповідачу і був пошкоджений у ДТП.
Оформивши право власності на новий автомобіль, ОСОБА_7, незважаючи на домовленість сторін, через деякий час забрав з повір’я ОСОБА_6 і пошкоджений у ДТП автомобіль та розпорядився ним шляхом продажу іншій особі з оформленням замість договору купівлі-продажу генеральної довіреності. Таким чином в даний час право власності на обидва автомобіля зареєстровано за ОСОБА_7
Вказані обставини по справі визнаються сторонами та підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема: постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 20 червня 2007 р. (а. с. 11, т. 1); довідкою-рахунком № 374136 від 14 вересня 2006 р. про продаж і видачу ОСОБА_7 автомобіля ВАЗ-210990 (а. с. 238, т. 1); свідоцтвом про реєстрацію цього транспортного засобу на ім’я ОСОБА_7 від 26 вересня 2006 р. (а. с. 82, т. 2).
Зазначені обставини не заперечувалися відповідачем ОСОБА_7 в ході розгляду справи в суді першої інстанції.
Так, в судовому засіданні 19 лютого 2008 р. відповідач суду пояснив, що 13 серпня 2006 р. він та ОСОБА_6 прийшли між собою до згоди, за якою позивач відшкодує йому шкоду шляхом придбання нового автомобіля ВАЗ-21099, взамін розбитого. На виконання домовленості пошкоджений автомобіль був переданий позивачу. Новий автомобіль купували в магазині «Сапсан», гроші на купівлю автомобіля давав ОСОБА_6, і одразу оформили на нього. Так як він отримав нову машину від ОСОБА_6, то побиту машину в березні 2007 р. продав по дорученню.
Також відповідач пояснив, що біля автомагазину позивач дав йому гроші на автомобіль в сумі 38940 грн., на оформлення 1800 грн. дав йому батько позивача і ще 750 грн. для обробки автомобіля (протокол судового засідання від 19 лютого 2008 р. а. с. 84, 85, т. 1).
У зустрічному позові, поданому 3 квітня 2009 р. до ЗАТ «АІСЕ України» (а. с. 3-5, т.2), який за заявою позивача був залишений без розгляду ухвалою суду від 23 червня 2009 р., ОСОБА_7 зазначив, що 14 вересня 2006 р. ОСОБА_6 в магазині «Сапсан» в м. Біла Церква придбав автомобіль ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_4 червоного кольору, 2006 р. випуску, за 38863 грн. 85 коп., який він – ОСОБА_7 оформив на своє ім’я.
В цьому зустрічному позові відповідач також вказував, що під впливом працівників «Автоплану» він забрав пошкоджений автомобіль у ОСОБА_6, зняв його з обліку і у березні 2007 р. його забрала особа, якій він давав доручення, а потім цей автомобіль передавався з рук в руки.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про порядок, розмір і умови відшкодування шкоди, завданої з вини ОСОБА_8 у вигляді пошкодження автомобіля ОСОБА_7 внаслідок ДТП, за якою позивач повинен був придбати і передати відповідачу новий автомобіль, а пошкоджений у ДТП автомобіль повинен був бути переоформлений у власність ОСОБА_6
Така домовленість сторін не суперечила вимогам закону і не порушувала законних прав та інтересів як сторін по справі та і інших осіб.
ОСОБА_6 виконав цю домовленість та придбав і передав у власність ОСОБА_7 новий автомобіль ВАЗ-210990, реєстраційний номер НОМЕР_4.
Однак відповідач порушив домовленість сторін, забрав у позивача пошкоджений в ДТП автомобіль ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, і передав його іншій особі за генеральною довіреністю за плату у розмірі 1000 доларів США, про що сам пояснив під час розгляду справи в апеляційному суді. На день розгляду справи в органах МРЕВ ДАІ за ним зареєстровано право власності на обидва автомобіля.
Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Ч. 1 ст. 206 передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ст. 206 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
За вимогами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 3 ст. 538 ЦК встановлено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки ОСОБА_7 порушив своє зобов’язання за домовленістю сторін про передачу у власність ОСОБА_6 пошкодженого в ДТП автомобіля ВАЗ-21099, то останній вправі відмовитися від взятого на себе зобов’язання про придбання для відповідача нового автомобіля та ставити питання про стягнення з останнього на його користь витрачених коштів на його придбання і така вимога позивача підлягає до задоволення.
Пояснення відповідача в ході розгляду справи в суді першої інстанції та під час розгляду справи в апеляційному суді про те, що він не міг передати пошкоджений в ДТП автомобіль ОСОБА_6, у зв’язку з тим, що цей автомобіль він придбав у кредит в «Автоплані» і на час ДТП автомобіль перебував у заставі ЗАТ «АІСЕ Україна», бо кредит не був ним погашений, не можуть бути прийняті до уваги.
З матеріалів справи видно, що 9 жовтня 2006 р. в заставу ЗАТ «АІСЕ Україна» відповідач передав новий автомобіль ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а. с. 13 т. 2), і проти зняття з обліку в органах МРЕВ пошкодженого автомобіля ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, ЗАТ «АІСЕ Україна» не заперечувало, про що свідчить надана товариством довідка від 7 грудня 2006 р. (а. с. 9, т. 2).
Крім того, послідуючі дії відповідача, який, як встановлено, в березні 2007 р. передав цей автомобіль іншій особі за генеральним дорученням за плату, свідчать про те, що він мав можливість виконати своє зобов’язання про передачу пошкодженого в ДТП автомобіля ОСОБА_6, однак зазначений автомобіль позивачу не передав, чим порушив домовленість сторін та взяті на себе зобов’язання.
Разом з тим, зважаючи на те, що домовленість сторін стосувалася порядку та умов відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, та виходячи з того, що відповідач зустрічного позову про відшкодування заподіяної йому шкоди не заявляв, не надав суду жодних доказів про розмір заподіяної йому шкоди внаслідок пошкодження автомобіля та доказів про місце перебування пошкодженого автомобіля і про особу, в користуванні якої цей автомобіль знаходиться, апеляційний суд позбавлений можливості встановити вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля.
Тому колегія суддів, враховуючи позицію позивача, висловлену ним під час розгляду справи в апеляційному суді про стягнення на його користь розміру витрачених коштів на придбання нового автомобіля в меншому, ніж в позовній заяві розмірі, а саме в розмірі 30 тис. грн., та зарахування на користь відповідача 8863 грн. 85 коп. в порядку відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 30 тис. грн.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають також понесені ним судові витрати в розмірі 882 грн. 13 коп., з яких 792 грн. 13 коп. сплаченого судового збору та 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Апеляційну скаргу в частині оскарження рішення суду про відмову в задоволенні його позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_6 не підтримав, тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
Підстав для покладення відповідальності за зобов’язанням, що виникло між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в межах заявлених позовних вимог на другого відповідача по справі ЗАТ «АІСЕ Україна» не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 205, 206, 208, 218, 526, 538 ЦК України, ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Закритого акціонерного товариства «АІСЕ Україна», треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_8, Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Кредо-Класик» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення з відповідача на його користь 38863 грн. 85 коп.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Закритого акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 30000 (тридцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 13 коп. понесених судових витрат.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Л.Ф. Магда