УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-10514/10 Головуючий в 1-інстанції – Залімська Н.В.
Категорія - 5 Доповідач - Приходченко А.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
08 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Приходченко А.П.,
суддів Лаченкової О.В., Волошина М.П.
при секретарі Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на домоволодіння, стягнення моральної шкоди,
Керуючись ч. 1 ст.218, ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2010 року – залишити без змін .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-10514/10 Головуючий в 1-інстанції – Залімська Н.В.
Категорія - 5 Доповідач - Приходченко А.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Приходченко А.П.,
суддів Лаченкової О.В., Волошина М.П.
при секретарі Солодової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на домоволодіння, стягнення моральної шкоди, –
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, також у червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на домоволодіння, стягнення моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.
Судом усунуті ОСОБА_3 перешкоди в користуванні домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1, та виселено ОСОБА_1
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.07.2010 р. і просить ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити.
В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на суперечливі пояснення ОСОБА_3 щодо отримання грошей від нього за купівлю будинку і також вказує, що всі обставини домовленості відносно купівлі-продажу будинку були відомі квартальному комітету та свідкам по справі, які не були допитані у суді.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 серпня 2004 року ОСОБА_3 належить домоволодіння АДРЕСА_1, яке восени 2004 року було здане в оренду з правом подальшого викупу ОСОБА_1, з умовою, що останній вселиться, буде наглядати за будинком, оплачувати комунальні послуги, впродовж трьох років буде проживати у будинку, а потім, зібравши необхідну суму грошей, придбає в неї домоволодіння за договором купівлі-продажу. Але у 2007 року, коли ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_4 з питанням щодо купівлі останнім домоволодіння, він ніяк не відреагував і зазначив, що він вже отримав будинок у власність ще у 2004 році. На її прохання виселитись з домоволодіння ОСОБА_4 також ніяк не відреагував.
Перевіряючи обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання дійсною угоди від 25.05.2004 р. щодо продажу спірного будинку, укладеною між ним та ОСОБА_3 та визнання за ним права власності на будинок, суд першої інстанції правильно виходив з відсутності доказів щодо укладення між сторонами письмової угоди відносно усіх суттєвих умов майбутнього договору купівлі-продажу спірного будинку або виконання умов договору купівлі-продажу обома сторонами.
Тому на підставі ст. 391 ЦК України суд обґрунтовано усунув перешкоди в користуванні домоволодінням та виселив ОСОБА_1 з домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки посилання на пояснення свідків про їх обізнаність відносно обставин проживання ОСОБА_1 у спірному будинку не можуть бути прийняті до уваги за відсутності письмових умов домовленості.
Рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, розглянувши скаргу на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2010 року – залишити без змін .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: