Справа №2-1820/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2010 року, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого                       – судді Попова В.В.,

при секретарі                      – Латкіній О.В.,

за участю:

позивача                              – ОСОБА_1,

представника відповідача  – Колісниченка Євгена Юрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», який змінив свою назву на «Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати кредитний договір №014/3651/147887/82, укладений 25 квітня 2008 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діяло Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», недійсним, розірвати цей Договір, визнати недійсним договір іпотеки №014/08/0401/038/08, укладений 25 червня 2008 року між ним та відповідачем, розірвати цей договір, зобов'язати відповідача перерахувати суму кредиту в розмірі 23977 доларів США, вказану у пункті 1.1. статті 1 Кредитного договору в національну валюту України за курсом на дату підписання Договору за даними з офіційного сайту НБУ, коли цей курс становив 4,85 грн. за 1 долар США, а також зобов'язати відповідача зробити перерахунок сплачених ним коштів. Пред’явлені вимоги мотивує тим, що як відповідач, так і він, не маючи індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, все ж таки уклали зазначений Кредитний договір в іноземній валюті, що наявність у відповідача Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій не звільняє його від отримання індивідуальної ліцензії, що відповідач, укладаючи цей Договір, переклав всі ризики, пов’язані зі знецінюванням національної валюти України, тільки на нього, оскільки після значного підвищення восени 2008 року її курсу по відношенню до долара США ціна кредитного долару у гривневому еквіваленті збільшилась майже у два рази, він не мав можливості сплачувати проценти за користування кредитом та у зв’язку з цим укладений Договір у відповідності до положень статей 610-613 та 638 ЦК України є несправедливим, що єдиним законним платіжним засобом на території України є її валюта – гривня у відповідності до статті 99 Конституції України, статей 524 та 651 ЦК України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тому іноземна валюта як засіб платежу, вказана у зазначеному Кредитному договорі, не може застосовуватись резидентами всередині України. Таким чином, зазначений Кредитний договір був укладений між ним та відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, тому є незаконним, що, в свою чергу, тягне за собою недійсність цього Договору та укладеного між ними Договору іпотеки нерухомого майна та нарахованих процентів та пені по зазначеному Кредитному договору.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, виклавши свої заперечення у письмовому вигляді, згідно з якими при укладенні спірного Договору волевиявлення сторін щодо всіх його істотних умов було вільним, банк зі своєї сторони виконав всі обов’язки за Договором, позивач деякий час сплачував за користування кредитом, зміна курсу гривні по відношенню до долару США не є тою обставинною, істотну зміну якої не могли передбачити сторони, а доводи позивача щодо необхідної у даному випадку наявності у банка індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій при наявності Генеральної ліцензії на їх здійснення не передбачена жодними правовими актами, тому у задоволенні позову належить відмовити.

Заслухавши показання позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 25 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (зараз – Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»), від імені якого діяло Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений Кредитний договір №014/3651/147887/82 (далі – Кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у сумі 23977 доларів США на 120 місяців зі сплатою 14% річних за кредитом, а позичальник одержує і повертає кредит 25 квітня 2018 року і сплачує відсотки за користування ним та комісію за управління кредитом у розмірі 2% від заборгованості за кредитом станом на дату нарахування комісії, у терміни і на умовах, передбачених Договором (а.а.с.6-10).

Разом з тим, 25 червня 2008 року у забезпечення виконання позивачем кредитних зобов'язань між сторонами був укладений договір іпотеки №014/08/0401/038/08 (далі – Договір іпотеки), предметом якого є нерухоме майно у вигляді квартири №212, яка розташована у будинку №25 на бульварі Кірова у м. Кривому Розі (а.а.с.11-15).

Предметом спору є укладенням Кредитного договору та виконанням договірних зобов’язань в іноземній валюті.

Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо визнання Кредитного договору недійсним, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору.

У судовому засіданні встановлено, що Кредитний договір був підписаний обома сторонами, сторонами була погоджена валюта, в якій було видано кредит, сторони виконували свої обов'язки по Кредитному договору – банк видав суму кредиту, а позивач певний час виконував графік його погашення.

Поряд з тим, у відповідності до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, , статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в редакціях, що діяли на момент укладення сторонами Кредитного договору, банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті, а Законом України «Про Національний банк України» визначено, що дозволяється банком зазначена діяльність за наявності виданої Національним банком України ліцензії.

    Згідно виданих Національним банком України Банківської ліцензії за №10 від 11 жовтня 2006 року, Дозволу до неї та Додатку до цього Дозволу (далі – Генеральна ліцензія), на моменту укладення між сторонами Кредитного договору відповідач мав право здійснювати банківські операції з валютними цінностями (а.а.с.34-36).

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідач не мав права здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті на підставі наявності у нього лише Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та за відсутності при цьому індивідуальної ліцензії на їх здійснення не може бути прийнято судом до уваги, оскільки спростовуються викладеними вище правовими нормами.

Не можуть бути підставою для скасування Кредитного договору і доводи позивача щодо несправедливості його умов, оскільки, як убачається з матеріалів справи, звернення позивача з позовом зумовлено зміною курсу гривні до долара США та об'єктивними утрудненнями щодо повернення наданого кредиту, однак стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена і, укладаючи цей Договір в доларах США та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим Договором.

Відтак, суд не знайшов підстав для застосування до Кредитного договору положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Отже, при викладених обставинах позовні вимоги щодо визнання Кредитного договору недійсним не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Що стосується решти позовних вимог стосовно розірвання Кредитного договору, визнання Договору іпотеки недійсним та його розірвання, зобов'язання відповідача перерахувати суму кредиту, а також зобов'язання відповідача зробити перерахунок сплачених ним коштів, то ці позовні вимоги є похідними від вимог про визнання Кредитного договору недійсним, тому у їх задоволенні також слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.203, 215, 627 ЦК України, ст.ст.10, 11, 15, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», про визнання договору недійсним, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                          В.В. Попов.